Клітка для «беркутів»: щоб високо не літали?

Уявіть собі ситуацію: ви ходите на роботу, причому, роботу державну, з чіткими правилами й обмеженнями. Працюєте, робите те, що від вас вимагають інструкції. А потім раптом виявляється, що саме за це вас і хочуть посадити до в’язниці на п’ять років. Звучить дивно, чи не так? Безсумнівно. Але саме в такій ситуації опинились троє бійців «Беркута» з Вінниці.

Сергій СТОРОЖЕНКО,
«Моменти»

Класика жанру
Звичайний ранок, початок спекотного літнього трудового дня в невеликому обласному центрі. Вулицями снують перехожі, старі тролейбуси везуть у своїх справах невгамовних бабусь, в парках ліниво прогулюються і їдять морозиво школярі, які не роз’їхалися нікуди на відпочинок. На тлі цієї пасторалі взагалі важко повірити, що когось десь судять і доля кількох чоловік тримається на волосині.
У дворі Вінницького обласного Апеляційного суду небагатолюдно. Помічаю на парковці в затінку дерев чотирьох хлопців. Незважаючи на те, що вони одягнені в цивільний одяг, безпомилково визначаю в них бійців «Беркута»: звичка стояти, розставивши ноги на ширину плечей, уважні, чіпкі погляди і кремезна тілобудова сумнівів не залишають. Обличчя бійців втомлені й заклопотані. І не дивно – історію, яку вони мені розповіли після короткого знайомства, важко назвати веселою.
– Першого жовтня 2008 року наш екіпаж заступив на добове чергування у Староміському районі Вінниці, – розповідає сержант міліції Артем Дніпровський. – У цьому районі є лише один нічний магазин, розташований на заправці. Була вже дванадцята година ночі, і ми заїхали туди купити води. В той час там стояло троє чоловіків, курили, пили пиво і брутально лаялись, досить таки голосно. Я зайшов у магазин, а наш старший групи підійшов і зробив їм зауваження. Двоє з них відреагували, як і належить, – відкинули сигарети і припинили лаятись.
А от на третього нічного гуляку попередження міліціонерів не вплинуло. Він почав лаятись ще більше, причому, ображав уже конкретно бійців «Беркута», а до того ж – і всю міліцію. Патрульні відреагували спокійно – запропонували хулігану «підвезти» його до райвідділу, щоб скласти протокол про адміністративне правопорушення. Відповідь була досить несподіваною – підігрітий спиртним чоловік накинувся на офіцера «Беркута» з кулаками.
– Тут вже потрібно було швидко реагувати, – розповідає старший групи, лейтенант міліції Вадим Комаров. – Там чолов’яга під сто кілограмів вагою і майже на голову вищий за мене. Потрапити під удари такого здорованя – не надто приємні відчуття, відверто кажучи. Тож ми змушені були застосувати прийоми рукопашного бою, завели йому руку за спину і наділи кайданки.
Та навіть у машині хуліган ніяк не хотів заспокоїтися. Його привезли до наркологічного диспансеру для медичного обстеження, та від проходження експертизи він відмовився. Мотивував тим, що сумнівається в кваліфікації лікарів. Однак, навіть за зовнішніми ознаками лікар дійшов висновку, що чоловік п’яний, склав відповідний акт й затриманого повезли до райвідділу. Там, оформивши відповідні документи, патрульні здали дебошира на піклування іншим міліціонерам й поїхали далі нести службу. Скоро вони призабули про цей випадок – адже те, що сталося, трапляється в них на роботі чи не щодня. Та, як виявилось, подумали так передчасно.

І з судом і слідством
Через чотири місяці затриманий нагадав про себе, і так, що патрульні довго не могли оговтатись від здивування. Бійців «Беркута», які брали участь у тому затриманні, викликали в прокуратуру й повідомили, що стосовно них порушено кримінальну справу. Затриманий ними чоловік розповів слідчим, що з ним вчинили незаконно, відібрали гроші і документи на машину (якою він, за словами міліціонерів, продовжував кататися весь цей час), а також жорстоко побили.
– Розпочалося слідство, причому воно було на диво одностороннім, – розповідає Артем Дніпровський. – Слідчі поводилися так, ніби взагалі не допускали й думки, що ми при цьому затриманні могли бути правими. Слідчий постійно робив акцент на тому, що ми повинні вирішувати питання й домовлятися з цим товаришем. Якщо ні – шукайте виходу на прокурора, чи ще вище – на обласну прокуратуру. Загалом, створював таку атмосферу, що, мовляв, ніякого умовного терміну в цій справі не може й бути, – тільки реальний.
«Виходи» на обласну прокуратуру закінчились для хлопців тим, що вони зустріли одного з працівників облпрокуратури, якогось К. Спочатку він пообіцяв з’ясувати, з якої такої радості бійців хочуть «втопити». Потім розмова пішла зовсім в іншій площині. Цей чоловік почав відкритим текстом говорити: якщо бійці не заплатять кому слід, то їх посадять.
Міліціонери не зовсім зрозуміли, за що їм треба платити, хоча, звичайно, про корупцію в органах влади практично кожен громадянин знає не з чуток. Тим паче, із зарплатою працівників міліції таку суму, яку озвучував «помічник», навіть їм трьом зібрати було дуже непросто. Приблизно те ж саме сказав і їхній колишній «підопічний», який проходив потерпілим у цій кримінальній справі.
– Ми звернулися в Центральний апарат СБУ, – розповідає Дніпровський. – Ті розпочали свою власну оперативну розробку.
16 і 30 вересня 2009 року Дніпровський передав цьому К. по тисячі доларів США. СБУ і ГПУ задокументували цей факт і незабаром громадянина К. було затримано за підозрою в одержанні хабара. Але надії хлопців на те, що це якось допоможе в їх справі, виявились більш ніж помилковими. З цього моменту проти них розпочалася справжня війна.

«Імперія» завдає
удару у відповідь
Безперечно, кожен із нас хоча б раз бачив, як горді, але бідні співвітчизники, не бажаючи миритися з корупцією чи іншими милими особливостями влади, потрапляли в неприємні ситуації. Раптом виявлялось, що вирішення навіть найелементарніших питань викликає нездоланні труднощі, і ці люди, в кращому разі, потопали в пекельній безодні бюрократії. Причому, навіть у тих випадках, коли їх претензії були абсолютно законні. Хоча практика засвідчує, що були серед цих людей і вкрай вперті і тверді духом. У них вистачило сил йти до кінця й отримати хоча б проміжкові, але ж перемоги.
Герої цієї історії через душевну простоту також думали, що доб’ються справедливості, вивівши на чисту воду одного з корумпованих чиновників. Насправді ж вийшло так, що вони вивели з ладу важливий вузол мафіозної «імперії» і нажили собі дуже впливових ворогів. Система відреагувала й почала мстити. І справа про незаконне затримання міліціонерами чоловіка, який мав «кінці» в прокуратурі, переросла в дещо інше. По суті, на прикладі цих бійців «Беркута» міліції намагались вказати, де її місце, і навіяти думку, що «якщо зачепите когось із наших, з вами буде точно те ж саме». Тим паче, із розмов з вінничанами з’ясувалось, що судова й прокурорська гілки влади в області пов’язані між собою не лише тісною службовою взаємодією. Тут (і безсумнівно, не лише тут, але й по всій Україні) зовсім нерідкісні випадки, коли, приміром, родич якогось судді є працівником прокуратури досить високого рангу, чи навпаки.
Напевне, саме тому в суді у «беркутівців» були такі ж труднощі, як і в прокуратурі. Тут також було видно нічим невмотивовану однобокість розгляду питання.
– Чомусь всі свідки, показання яких слухали в цій справі, були переважно з боку потерпілого, – розповідає Дніпровський. – Тим паче, нам відмовили в проведенні цілої низки слідчих дій – огляді місця пригоди, залученні свідків, які бачили як саме затримання, так і були присутні під час медичного огляду. Загалом, всі свідки – чи родичі, чи друзі потерпілого, причому багато з них раніше були судимі, як і він сам.
Особа потерпілого також викликає певний інтерес. А втім – лише у нас, а суду було абсолютно байдуже, що ця людина була раніше судима за розбій й схильна до скоєння злочинів та протиправної поведінки, й буквально за тиждень до затримання потрапляла в поле зору міліції в зв’язку з пограбуванням.
До речі, очевидці, які були присутні на заправці того вечора, розповідають, що незадовго до приїзду патрульної машини потерпілий тягав за вухо по всій АЗС таксиста, котрий, на його думку, не привітався із заправником. Залишилось поза увагою і те, що навіть під час судових дебатів показання свідків з боку потерпілого не збігалися, вони плутались і допускались серйозні розбіжності.
Цікаві речі відбувалися і з висновками лікарів. Потерпілий оперує медичною довідкою, в якій вказано, що йому було завдано серйозних побоїв.
– Коли його фотографували в райвідділі для внесення в міліцейську базу даних, – розповідає Дніпровський, – то на кольоровому фото хорошої якості не було видно ні синців, ні подряпин, ні усіх тих ушкоджень, яких ми йому начебто завдали. Крім того, лікар, що проводив огляд, в будь-якому випадку наполіг би на госпіталізації цього чоловіка, якби на ньому були видні сліди побиття. Тим паче, коли потерпілий направлявся до камери ІТТ, ніяких скарг у нього не було – і ось на тобі: через пару днів після затримання у нього виникає струс мозку, забиття скроні, грудної клітки, рук і ніг.
Загалом, суд над міліціонерами завершився «як слід». 21 квітня 2010 року усім трьом винесли однаковий вирок: п’ять років ув’язнення з конфіскацією майна. При цьому, не було взято до уваги те, що у бійців на трьох – четверо малолітніх дітей. І якщо міліціонери сядуть у тюрму – три сім’ї втратять годувальників.

Виграний раунд
Апеляційний суд, напевно, був найстрашнішим моментом для міліціонерів, над якими нависала реальна перспектива сісти до в’язниці. Засідання перенесли на тиждень, що, безперечно, додало зайвих нервів і мандражу. За ці сім днів було замінено колегію суддів. Оскарження вироку суду внесли одразу три сторони: обвинувачення, захист і державна скарбниця. Справа в тім, що одним із пунктів вироку була компенсація матеріального і морального збитку потерпілому в розмірі 809 гривень і 30 тис. гривень відповідно, яка лягла на плечі казначейства. Звичайно, зайвих грошей у держави немає, тому скарбниця й опротестувала це рішення.
Саме засідання тривало не більше півгодини. Судді були розслаблені і спокійні, «беркутівці» ж помітно нервували, навіть незважаючи на те, що підтримати їх прийшло близько двох десятків колег, у тому числі, й командир, одягнений в польову «беркутівську» уніформу з краповим беретом. За дійством з цікавістю спостерігало семеро юнаків у спортивних костюмах, що сиділи за гратами в клітці для підсудних в очікуванні свого суду.
Гострих дебатів, до яких всі звикли з телевізійних передач та кінофільмів, не було. Сторони висловили свою думку і колегія вийшла для прийняття рішення. Коли судді повернулися, всі встали і затамували подих. Опускаючи всі офіційні формулювання, одразу скажемо: вирок від 21 квітня, а, відповідно, і п’ятирічний термін ув’язнення з конфіскацією майна, Апеляційний суд відмінив. Та це ще половина шляху. Справу було відправлено на дослідування.
– Нині говорити про те, що необхідно винести виправдальний вирок, було б неправильно, – коментує Анна Євчук. – Ми говоримо лише про те, що прокуратурою не були правильно зібрані і досліджені всі докази. Однобокі з них були передані в суд, який внаслідок цього й виніс неправильне рішення. Сьогодні апеляція встановила, що справу необхідно відправити в прокуратуру на додаткове розслідування, щоб зібрати докази вини чи невинуватості цих працівників міліції і винести законно обґрунтоване рішення у справі. Нині вести мову про те, що ці люди скоїли злочин, надто зарано.

Картина
майбутнього
Значення всього, що відбувалося у Вінницькому обласному апеляційному суді, важко переоцінити. Якщо розглядати підтримку колег засуджених міліціонерів, то це далеко не просто товариська участь. Адже працівники «Беркута» прийшли ще й тому, що хотіли знати, що можуть спокійно працювати, відстоювати інтереси закону в країні. Бо якби висновок апеляції був іншим, це було б для міліції сигналом, що потрібно боятися і вводити в процес охорони громадського порядку відмінні від букви закону зміни, і думати: а раптом я його зараз затримаю, а він – чийсь родич чи приятель? Мене ж потім засудять, а сім’я страждатиме в убогості, та ну його, краще я заплющу на все очі.
Але ж такі думки неприпустимі. Адже правоохоронець повинен бути стопроцентно упевнений у тому, що коли він діє в рамках законів та інструкцій, за це його ніхто не покарає просто тому, що йому так хочеться. Простіше кажучи, якщо міліціонер на роботі не боятиметься за своє майбутнє, у нього буде більше шансів залишитися чистим і непідкупним. Це особливо актуально тому, що, наприклад, рядовий і сержантський склад міліції – і бійці «Беркута» не виняток – одержують від 1800 до 2200 гривень на місяць. І за такі сміховинні гроші щоденно ідуть під кулі і ножі злочинців.
Таке поривання інакше, як виникненням у головах людей певної ідеї, віри в непохитність закону і правоту своєї справи, не пояснити. І якщо ця ідея буде замінена страхом і невпевненістю, то, посмію припустити, країна потоне в крові і корупції.
Нині міліціонери Артем Дніпровський, Олександр Дудник і Вадим Комаров тимчасово відсторонені від патрулювання, хоча роботу і посаду за ними збережено. Цей час вони присвячують іншій міліцейській роботі і тренуванням. Попереду у них ще одне слідство і суд, які, сподіваємося, будуть максимально чесними й справедливими. І якщо хлопці винні, то, безперечно, будуть покарані. А якщо ні – нехай нічия зла воля і жадібність не підірве віри всієї міліції в закон, і, по суті, в саму себе.