Місто модерну і старовини
Іспанська мова завжди була об’єктом моїх лінгвістичних бажань як спеціаліста у цій галузі. Давно хотілося застосувати її на практиці в рідному для неї середовищі. А тут якось друзі запропонували: «А поїхали в Барселону через місяць? Тут є квитки за 6 євро…» Чому б і ні?! Навіть пізніше передумати не було б шкода: 6 євро – хіба це такі вже великі гроші? А саме за цю суму можна підшукати квитки багатьох лоу-кост-авіакомпаній.
Подорож від аеропорту «Жирона – Коста-Брава» (близько 100 кілометрів від Барселони) до самого міста коштувала вчетверо більше, ніж сам переліт. «Барселона! Барселона!» – наближаючись автобусом до неї, з кожним кілометром дедалі частіше крутилася в голові пісня гурту «Queen». Відкривається місто… Сірі блоки багатоповерхових житлових комплексів у передмісті нагадують наші будинки радянської епохи. Тут більшість із них були глинясті на вигляд, що є типовим для Середземномор’я. За ними з’являються чудернацькі червоні житлові блоки, які відповідають божевільному іспанському темпераменту. Хаотичність їхньої архітектури різко впадає у вічі після попередньої сірості й неоригінальності.
Після цього дивує цікава конструкція проїзної частини, якою мчить наш автобус. Ніби тунель, але й не тунель. Його ілюзію створюють скляні вкраплення на верхній частині плит, які, ніби високі хвилі цунамі, нависають над нами з обох боків. Далі ще одна дивна споруда запала в очі: хмарочос у вигляді велетенського видовженого скляного яйця. Як потім з’ясувалося, це Вежа Аґбар.
У метро всі написи ніби й іспанською мовою, але, наче, з помилками. Я вже почала було сумніватися у своїх знаннях іспанської. Аж тут до мене дійшло: ми в Каталонії, й офіційна мова тут каталанська, яка хоч і подібна на іспанську, проте є окремішньою.
Коли ми влаштувалися в готелі, вже почало темніти. Тож вирішили прогулятися до площі Іспанії і далі повз цілу низку фонтанів, які створюють казкову атмосферу, до пагорба Монжуїк, де розташований найголовніший із них – світломузичний «Магічний фонтан». Його вечірні вистави в ритмі музики або пісень та ще й із казковим підсвічуванням перехоплюють подих. Як приємно постояти біля нього в спекотні літні іспанські дні! З пагорба можна розгледіти всю Барселону.
Наступного дня з самого ранку стрімголов – до Храму Святого Сімейства (la Sagrada Famнlia)! Він – справжній витвір мистецтва! Такий гарний, казковий, чарівний. Здавалось, виліплений із глини, тому що його гладкі форми не давали очам зрозуміти техніку будівництва такого об’єкта! Просто замок із піску! Різні частини церкви нагадують живі елементи природи: фрукти, ягоди тощо. Це не випадково, адже за задумом Антоні Ґауді, батька Саґради Фамілії, все мало бути якомога природніше! Цей чудовий храм ніяк не можуть добудувати ще з 1882 року. Оскільки почали його зводити понад 100 років тому, то зовнішня частина виглядає історично, а середина ж доробляється сучасними майстрами. Коли заходиш у цей старий храм, погляд шокують над міру модернізовані конструкції. З його ж гори видно всю Барселону!
Зголоднівши, ми вирішили замовити найголовнішу національну іспанську страву – паелью, що означає українською мовою «пательня, сковорода». Це іспанський аналог італійської піци. Паелья – страва із рису, шафрану та оливкової олії. До цих основних інгредієнтів додаються ще якісь м’ясні або рибні продукти. І всі ці додатки у справжній паельї мають бути… неочищеними. Я ж замовила модернізований варіант (з очищеними продуктами), але через помилку офіціанта мені таки довелось відчути всю автентичність поїдання паельї.
Наступну пам’ятку, витвір мистецтва і знову архітектора Гауді – Парк Ґуель – ми знайшли самі. Планувався він як місто-сад у центрі мегаполісу, а вийшов просто парк, зате який!
Та як не згадати і про славнозвісне Середземне море. Тут дуже приємно! Пальми, усюди купаються люди, найпевніше, місцеві. Я б не сказала, що Барселона – гарний морський курорт, тож на пляжі майже зовсім немає приїжджих. Хвилі добиваються до берега цього величезного міста, забруднюючись від нього. Можна лише помочити ноги, бо хоч як я обожнюю морські ванни, але в цю воду я не занурилась би. На березі стоїть готель у вигляді вітрил, майже як у славнозвісному Дубаї. Він – штучна окраса всього узбережжя.
Недарма з самого початку в голові крутилась пісня групи «Queen» «Барселона! Барселона!» Тут же 1992 року були літні Олімпійські ігри! Шукаючи Олімпійський стадіон, ми збилися з ніг! Тут мені допомогли мої знання іспанської, адже дуже важко знайти іспанця, який би розмовляв якоюсь іншою мовою. Шукали по всій Барселоні, а він виявився біля тієї самої Площі Іспанії, на тому самому пагорбі Монжуїк, де й диво-фонтан. На самісінькій верхівці очам відкрилась панорама величезної конструкції олімпійського вогню!
Наступного дня ми побачили пам’ятник Христофору Колумбу, розташований саме на тому місці, де мореплавець пришвартував свого корабля 1493 р. після відкриття Америки. На «закуску» ми залишили Ла-Рамблу, головну вулицю Барселони. «Живі» статуї, кишенькові злодії, різні шахраї, численні ресторани і стенди із різноманітними товарами надають цій довжелезній вулиці своєрідного колориту. Насправді ж, це не одна довга вулиця, а кілька коротких.
Час сплив і треба повертатися додому. Бо хоч би як було чудово в гостях, а вдома завжди краще.
Марина Перкун-Крайнц, для «Моментів»
Коментарi
-
NormanFug
09/07/2015 13:13
borrow money
-
NormanFug
09/07/2015 13:12
borrow money
-
NormanFug
09/07/2015 13:12
borrow money
-
NormanGAM
09/07/2015 7:36
borrow money
-
NormanGAM
09/07/2015 7:36
borrow money
-
NormanGAM
09/07/2015 7:35
borrow money
-
NormanGAM
09/07/2015 7:35
borrow money
-
MichaelHep
02/05/2015 1:57
cash lenders need to borrow money with bad credit