Зцілити зранену війною душу

Професійна діяльність працівників силових структур тісно пов’язана з впливом значної кількості різноманітних стресогенних чинників: ненормованим робочим днем, агресивною поведінкою правопорушників, високою моральною та юридичною відповідальністю за наслідки рішень, які необхідно приймати, до того ж – оперативно. Усе це, безсумнівно, позначається на стані психічного здоров’я працівників правоохоронних органів. Що вже казати про вартових порядку, які в нинішніх умовах мають нести службу в районі проведення антитерористичної операції. Бойові дії – найекстремальніше в нинішній роботі силовиків – наче рентген висвітлюють слабкі місця кожного воїна. Тож вкрай важливо вчасно побачити ці невидимі «душевні поранення», адже вони не менш небезпечні, навіть згубніші для здоров’я та життя захисників, аніж тілесні. Цим і опікуються працівники Державної установи «Центр психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору Міністерства внутрішніх справ України».

Нові реалії – нові завдання

– Головним завданням Державної установи «Центр психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору Міністерства внутрішніх справ України», як провідного відомчого спеціалізованого закладу, так і регіональних центрів, що функціонують при відділах охорони здоров’я ГУМВС, УМВС в областях та місті Києві, ось уже понад два десятиліття є саме турбота про психічне здоров’я особового складу органів та підрозділів органів внутрішніх справ, – розповідає начальник Центру, головний позаштатний психіатр УМЗР МВС, доктор медичних наук В’ячеслав Гічун. – Однак рік тому у зв’язку із ситуацією, яка склалась у країні, перед нашими працівниками постали нові завдання: збереження психічного здоров’я тих правоохоронців, які виконували службові завдання в районі проведення АТО. Постійна загроза здоров’ю та життю, бойова обстановка, тривалі навантаження, втрата бойових товаришів – усе це супроводжується величезним напруженням фізичних сил та нервової системи. Відтак після повернення працівників нашого відомства в мирне середовище обов’язково необхідно провести медико-психологічну реабілітацію, яка є найважливішим елементом відновлення психологічної рівноваги. Вона полягає в застосуванні різних методів, що дають змогу впливати на психіку з урахуванням терапії, профілактики тощо. Це дозволяє знизити наслідки бойової психічної травми і водночас посприяти прискоренню процесів відновлення та одужання в інших органах та системах організму бійців. Медико-психологічна реабілітація проводиться у відомчих лікувально-профілактичних закладах, зокрема в нашій Державній установі та в регіональних центрах.

На жаль, невтішні прогнози медиків щодо змін психічного стану людей, які виконували місію в «гарячих точках», підтвердилися спостереженнями за воїнами, що брали участь у військових кампаніях останніх десятиліть. Вітчизняна медицина, зокрема й відомча, фактично вперше зіткнувшись із такою проблемою й у таких масштабах, має вирішувати її без права на помилку, адже ціна такої помилки – зависока.

– Ми побудували роботу так: усі працівники нашого відомства, які прибувають із району проведення антитерористичної операції й потрапляють на лікування до Центрального госпіталю МВС, опиняються під опікою працівників нашої установи, – зазначає В’ячеслав Сафронович. – Щоранку колеги надають нам інформацію про те, скільки пацієнтів та до яких відділень було направлено. Наші працівники – лікар-психіатр та лікар-психолог або лікар-психотерапевт, – звісно, коли загальний стан здоров’я бійців уже дозволяє це зробити, – проводять обстеження або огляд, спілкуються й у кожному конкретному випадку ухвалюють рішення щодо методів надання психолого-психіатричної допомоги. Частина рядового та начальницького складу сама звертається по допомогу до фахівців нашої установи.

– Не всі одразу готові йти на контакт, – долучається до нашої розмови практичний психолог відділення амбулаторної психіатричної допомоги Центру Тетяна Цисаренко. – Інколи реакція буває доволі різка, мовляв, ви там не були, ви нічого не знаєте. Ми розуміємо, чим викликана така поведінка. Тож коли починаєш спілкуватися з бійцями й вони відчувають, що їм дійсно хочуть допомогти, крига відчуження потроху тане.

Наша співрозмовниця зазначає: для того, щоб її робота дала потрібний результат, вкрай важливо побудувати місток довіри між пацієнтом і лікарем-психологом або практичним психологом, щоб він зміг відкритись і виговоритися.

– У кожного пацієнта ми вкладаємо часточку душі, – каже Тетяна Цисаренко. – Не шкодуємо власного часу. Адже як можна сказати людині: «Вибачте, мій робочий день закінчився…», розвернутись і піти на півслові? У нас лікувався юнак, який втратив ногу. Ми попрацювали з ним, допомогли примиритися зі своїм станом і адаптуватися до нього. Хлопець повернувся у своє рідне місто, а за якийсь час до нас звернулася його мама й розповіла, що син навідріз відмовляється носити протез. Як потім з’ясувалося, він упав. Відтоді в юнака з’явився страх. Нам вдалося допомогти подолати його.

Найкращі ліки – тепло родини

Окрім самих учасників антитерористичної операції, медики Центру обов’язково працюють і з їхніми сім’ями. Адже саме близькі є найпотужнішим ресурсом для їхнього якнайшвидшого відновлення та повернення до звичного життя. Лікарі мають змогу спостерігати за своїми підопічними лише певний відтинок часу, доки ті перебувають у Центральному госпіталі. Потому учасники АТО повертаються додому, роз’їжджаючись по всій країні, і надалі їхня адаптація багато в чому залежить саме від поведінки найближчого оточення.

– Ми пояснюємо рідним бійців прості, але насправді дуже важливі речі, – зазначає Тетяна Григорівна. – Вони повернулися іншими. По-перше: такій людині слід дати можливість виговоритися, розповісти те, що вона вважає потрібним, і коли вважає за потрібне це зробити. Не потрібно ставити зайвих запитань. У жодному випадку не можна жаліти їх, приміром, «як ти тепер житимеш після побаченого?..». І всіляко намагатися допомогти соціалізуватися. Головне – зробити так, щоб наші захисники відчували, що вони потрібні не лише на передовій, а й тут, у мирному житті.

За словами очільника Центру, позитивних результатів вдається досягти завдяки тісній співпраці з практичними психологами, які працюють з особовим складом безпосередньо на місцях. Вони перебувають із бійцями в тісному контакті, а відтак помічають найменші зміни в поведінці й сигналізують у Центр. У 90 % таких випадків необхідне застосування відповідних медикаментів, призначати які мають право лише лікарі-психіатри або ж лікарі-психологи, лікарі-психотерапевти, що мають медичну освіту. Адже, проводячи психокорекційну роботу із пацієнтом, коли він перебуває у «гострому» стані, можна лише зашкодити йому, що, зрештою, обернеться серйозними патологіями. У роботі з пацієнтами лікарі-психотерапевти, лікарі-психологи, практичні психологи використовують різні види психотерапії, зокрема методи когнітивно-поведінкової психотерапії.

Допомоги потребують і слабкі, і сильні

– У кожному випадку, з яким ми стикаємося, усе залежить від особливостей характеру тієї чи іншої людини, умов, в яких вона до цього жила і працювала, – розповідає завідувач відділення амбулаторної психіатричної допомоги Державної установи Богдан Манжуленко. – Наведу такий приклад. Нещодавно в Центральний госпіталь МВС у вкрай важкому психологічному стані потрапив боєць одного з добровольчих батальйонів – ще зовсім юний парубок, двадцять із лишком років. У мирному житті хлопець працював програмістом. Його брата-близнюка на передовій вбили, і він дуже тяжко переживав цю втрату. Тут зіграли свою роль одразу кілька факторів: по-перше, юнак ніколи раніше не опинявся в таких екстремальних обставинах, як бойові дії. А по-друге, навіть наукою доведено, що близнюки на фізичному рівні відчувають втрату своєї «кровної половини». Усе це разом негативно позначилося на його незагартованій психіці. Зовсім інша картина з бійцями міліцейських спецпідрозділів. Вони вже пройшли психіатричний, психологічний та медичний професійний психофізіологічний відбір у центрах, коли влаштовувалися на службу в ОВС, до відрядження в район АТО їм не раз доводилося діяти в небезпечних ситуаціях. І фізично, і психологічно такі бійці більше підготовлені, а відтак і вплив на їхню психіку під час участі в бойових діях буде менший. Та насправді допомоги потребують і слабкі, і ті, хто здається сильним. Тож наше завдання полягає в тому, щоб «війна» у душах цих людей нарешті закінчилася.

Марія САЛЬНІК, «ІЗ».

Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО

друкувати