Від перфострічок – до мікрочіпів
Бути першопрохідцем завжди складно. Це, безсумнівно, покликання сильних людей. Бути першопрохідцем на шляху інформаційно-комп’ютерного «озброєння» органів внутрішніх справ випало саме такій вольовій та невтомній особистості – Миколі Яковичу Швецю. 45 літ тому він став до керма зовсім нового у структурі МВС підрозділу – відділу інформаційно-обчислювальної техніки, а згодом очолив новостворений Науково-дослідний інформаційний центр МВС. Що там казати: півстоліття тому технологічні новації сприймали з великою недовірою, якщо взагалі сприймали.
«Два роки робіть усе, що потрібно. А за два роки спитаємо, що зроблено»
І це справді відповідало дійсності. До кібернетики як до науки в органах внутрішніх справ ставились сторожко. Як в апараті Міністерства, так і в обласних управліннях внутрішніх справ обчислювальну техніку сприймали радше як «великий арифмометр».
– Мене щойно призначили на посаду, знайомлюся з колегами, працівниками відомства. Один із керівників запитує: що може вирішувати електронно-обчислювальна машина? Я, щоб пояснити якомога доступніше, кажу: «Уявіть собі телевізор з клавіатурою, яка дозволяє задати параметри пошуку підозрюваної особи. У пам’яті машини, навіть на великій відстані, зберігаються всі дані про раніше засуджених осіб. Тож ЕОМ можуть обмінюватися ними». А він дивиться на мене, наче я несповна розуму, робить крок від мене і відказує: «Миколо Яковичу, ви нікому більше таких дурниць не кажіть…» – ділиться спогадами Микола Швець. – Інший керівник – начальник УВС – на нашу пропозицію створити інформаційно-обчислювальний центр в одній з областей надіслав міністру відписку з проханням зробити це в наступні п’ять років. Добре, що Іван Харитонович (Головченко. – Авт.) був людина передових поглядів і всіляко нас підтримував.
До слова, кандидатуру майбутнього керівника відділу інформаційно-обчислювальної техніки затверджував особисто міністр внутрішніх справ. Рекомендацію щодо Миколи Швеця надали безпосередньо з Інституту кібернетики, який тоді очолював видатний академік Віктор Михайлович Глушков.
– Прийшов на особисту співбесіду до Івана Головченка, страшенно хвилювався, – веде далі Микола Якович. – Та він привітно зустрів мене й заговорив українською мовою, яку тоді можна було почути нечасто. Ми поговорили з ним про моє бачення роботи на цій посаді, а потім Іван Харитонович сказав: «Ми беремо вас. Два роки робіть усе, що вважаєте за потрібне. А за два роки спитаємо з вас, що зроблено».
Звісно, розбудовувати нову службу самотужки було не під силу. Микола Швець чудово розумів: без команди однодумців йому не впоратися. Тоді він отримав повний «карт-бланш» у підборі колективу, тож покликав працювати не просто професіоналів своєї справи, а найкращих, фахівців. Напевно, кожен, хто хоча б раз переступив поріг відділу інформаційно-обчислювальної техніки, відчув, що в тому колективі панує особлива атмосфера – сімейна. Ідеться, звісно, не про панібратство, а про відчуття ліктя й упевненості, що тобі завжди допоможуть. У цьому була велика заслуга Миколи Яковича, який для своїх підлеглих був не лише керівником й авторитетним фахівцем, а й турботливим батьком.
«Підкорегувати» статистику не вдасться
Майбутній кібернетик народився в невеличкому селі на Житомирщині. Коли батька Миколи Яковича, який працював директором школи, направили по роботі в село Ямницю, що на Івано-Франківщині, сім’я поїхала з ним. Там Швеці оселилися в будинку священика, де винаймали дві кімнати. Безтурботне дитинство закінчилося для маленького Миколи та його брата з початком Другої світової війни. Голова родини пішов воювати й додому більше не повернувся. Разом із матір’ю їх, як «східняків», відправили в Житомирську область, тож гітлерівську окупацію вони пережили в селі Зарубинцях. Повоєнні роки теж були нелегкі: суцільні голод і розруха. У пошуках кращої долі Микола Швець подався на Західну Україну, у село Ганнівку, що на Рівненщині, де його на роботу узяв чоловік, який тримав велике господарство.
Від природи щедро обдарований гострим розумом та жагою до знань Микола Швець значно випереджав у розвитку своїх одноліток. Староста класу, відмінник, активіст та артист (майбутній науковець ще й відвідував драмгурток та співав у хорі) він завжди був у вирі подій. Однак, коли довелося обирати між творчістю й наукою, Микола Якович віддав пріоритет останній і вступив до Київського технікуму радіоелектроніки. Тоді, як, власне, і нині, це був дуже престижний навчальний заклад, який давав ґрунтовні знання. Шкільний атестат з відзнакою дозволив Миколі Швецю вступити до технікуму без іспитів, за результатами співбесіди. А після навчання юнак подався на строкову і впродовж чотирьох років прослужив на флоті. Повернувшись додому, мав торувати подальшу життєву стежку, влаштовуватись на роботу. Свій перший офіційний запис у трудову (адже ціну заробленої копійки пізнав іще в зовсім малі хлопчачі роки) професор Швець отримав на заводі «Радіоприлад».
…На початку 1970-х кібернетику визнано наукою, розпочався її стрімкий розвиток. Зокрема, створено Інститут кібернетики під керівництвом Віктора Глушкова. Повсюдно почали впроваджувати автоматизовані системи управління. У цей час Микола Швець, працюючи технологом на заводі, розробив системну модель організації виробничого процесу на багатономенклатурному підприємстві. Гідно оцінивши винахід молодого науковця, академік Глушков запропонував йому працювати над створенням системи управління виробництва на оборонних заводах. 1970-го Микола Швець завершив своє дисертаційне дослідження, яке було апробовано на заводах оборонної промисловості в Києві, Дніпропетровську та Москві. Тоді ж у МВС УРСР почали створювати відділ інформаційно-обчислювальної техніки й шукали людину, якій буде під силу стати до його керма. Звернувшись до Інституту кібернетики з проханням подати кандидатуру на цю посаду, почули прізвище Швець.
– Пам’ятаю, як одного дня від постійного стресу і, як тоді здавалося, безвиході, у мене просто здали нерви. Написав рапорт про звільнення й пішов до міністра, – розповідає про перші непрості місяці роботи на новій посаді Микола Якович. – Побачивши мій настрій, він, не чекаючи доки я почну доповідати, з порога заявив: «Ми вас нікуди не відпустимо!» і, натиснувши клавіші прямого зв’язку з управліннями фінансового, господарського та кадрового забезпечення, сказав: «Зайде Швець, посприяйте йому у вирішенні всіх питань». З кабінету я вийшов із бойовим настроєм – діяти.
Тоді Микола Швець збагнув: передусім, потрібно вести роз’яснювальну роботу, адже людям, далеким від технічного процесу, й справді було складно повірити в те, що якісь «машини» можуть значно полегшити їм роботу. Першим кроком на цьому шляху стала друкована праця «Кібернетика на службі органів внутрішніх справ». З її появою питання, що називається, зрушило з мертвої точки. Відтоді почали з’являтися такі ефективні автоматизовані інформаційні системи, як: «Профілактика – розшук», «Статистика», «Адмінпрактика», «Аналіз господарської діяльності», «Номерні речі» тощо. Результати не змусили довго чекати. Приміром, «Профілактика – розшук» уже в перші місяці свого функціонування знизила кількість злочинів, учинених раніше судимими особами, на 16 %. Тоді ж почали використовувати ЕОМ для розкриття економічних злочинів. Дебютним гучним розкриттям зловживань у цій сфері «прославився» готель «Столичний». До судової справи вперше долучили «машинні» аналітичні документи. Тоді ж було створено низку методів та засобів ретроспективного аналізу діяльності організацій різних галузей господарювання.
Звісно, були й такі керівники у міліцейському відомстві – ретрогради, які активно протестували проти залучення електронно-обчислювальної техніки до службової діяльності. Приміром, інформаційна система «Статистика» сприяла зменшенню кількості приписок розкриття злочинів і поліпшенню повноти їхнього обліку.
– Один начальник УВС заявив колегії міністерства, що впровадження ЕОМ заважає формувати «правильну» статистику, адже раніше можна було «уточнювати» облік злочинів, – згадує Микола Якович.
Менше ніж за десятиліття наполегливої робити Миколі Швецю та колективу його однодумців вдалося домогтися, щоб у всіх УВС облвиконкомів створили інформаційно-обчислювальні центри. Окрім того, у той проміжок часу було розроблено галузеву інформаційну систему «Нормативно-правові акти», яка згодом, вже в 1990-ті, трансформувалась у потужніші системи: «Законодавство», «Право» та «Нормативно-правові акти України». А ще – 1988-го за ініціативою Миколи Швеця в Київській вищій школі міліції заснували кафедру технічних засобів попередження та розкриття злочинів, яку за часів незалежності реорганізували в кафедру інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ. Кадровий потенціал та розробки РНДІЦ стали її інтелектуальною основою.
Справа життя продовжується в наступних поколіннях
Організаторський і управлінський хист Миколи Швеця, засвідчений успішною роботою в МВС, особливо яскраво розкрився, коли 1990-го розпочала роботу інформаційно-аналітична служба секретаріату Верховної Ради України, яку згодом перейменували в Центр управління комп’ютеризованих інформаційних систем і мереж. Тоді за пропозицією першого заступника голови Парламенту Василя Дурдинця та керівників Кібернетичного центру Академії наук УРСР групу фахівців із Республіканського науково-дослідного інформаційного центру МВС УРСР і згаданої кафедри відрядили на службу до Ради. Миколі Швецю довірили посаду завідувача інформаційно-аналітичного відділу, а згодом – керівника управління комп’ютеризованих інформаційних систем і мереж.
– Не вдаватимусь до подробиць проробленої роботи, але скажу: нам вдалося закласти надійний підмурок для того, що нині в усіх структурах законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних, судових органах, де працюють із чималим обсягом інформації, функціонують спеціальні підрозділи інформаційних технологій, – зазначає професор Швець.
Вітчизняні фахівці в галузі правової інформатики та інформаційного права – вихованці Миколи Швеця – захистили десятки докторських та кандидатських дисертацій, опублікували тисячі наукових праць. Їхні здобутки відзначено двома Державними преміями України в галузі науки і техніки, двома преміями імені Ярослава Мудрого. А що може бути приємнішим, коли твоя справа знаходить продовження в наступних поколіннях?
…Цього року, на початку травня, Микола Якович Швець відзначив свій 80-літній ювілей. Символічно, що в останній весняний місяць 45-й день народження відсвяткувало і його «дітище» – інтелектуальний підрозділ МВС, який нині іменують Департаментом інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України. Є мудрий вислів: «Шануй людей, коли крокуєш в гору. Бо стрінеш їх, коли спускатимешся вниз». Підтвердженням того, що цього принципу Микола Швець дотримався, є добрі відгуки людей, з якими йому довелося працювати. Щоправда, про «спуск униз» не йдеться, адже й тепер, на дев’ятому десятку, Микола Якович усе такий же невтомний і зосереджений на праці. Тож щиро бажаємо, щоб йому стало сил і здоров’я на нові звершення.
Марія САЛЬНІК, «Моменти»
