«З нами Бог та Україна!»
Станиця Луганська, Кримське, Лутугіне, Сокольники, Мирна Долина, Лисичанськ – ці та інші «гарячі точки» пройшли бійці батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тернопіль». У районі антитерористичної операції підрозділ провів уже вісім ротацій особового складу і, слава Богу, щоразу добровольці поверталися додому без втрат.
– Мабуть, Боже провидіння опікується нами, – розповідає командир батальйону капітан міліції Володимир Катрук. – Якби ви тільки знали, у які небезпечні ситуації потрапляли наші бійці, але виходили з них неушкодженими! Хлопці вірять, що нам допомагає наш своєрідний оберіг – напис на шевронах: «З нами Бог та Україна»…
Володимир Федорович присвятив 11 років життя військовій службі – спочатку в Повітряно-десантних військах, а потім у Національній гвардії України. 2000 року батальйон НГУ, у якому Володимир Федорович командував ротою спецпризначення, було розформовано й капітан звільнився в запас. Різним у житті займався, а торік навесні вирішив знов одягнути форму.
– Командиром бути не планував. На цю посаду була інша кандидатура – полковник Ярослав Кравчук, учасник бойових дій в Афганістані та на Кавказі. Але стан здоров’я не дозволив йому очолити батальйон, відтак керівництво обласного УМВС звернулося до мене. Я ще вагався, аж раптом – трагічна новина про смерть мого давнього товариша генерал-майора Сергія Кульчицького, який разом із 11 побратимами загинув під Слов’янськом у збитому бойовиками вертольоті… Після цього усвідомив: я потрібен там, у районі АТО!
Комбат зізнається: очоливши тернопільських добровольців, він непокоївся, як знаходитимуть спільну мову люди з різних верств: пенсіонери з числа відставних військових та міліціонерів, активісти-майданівці й навіть цілком цивільні люди, що ніколи раніше не тримали в руках зброї. Але спільна мета – мир в Україні – та «фронтові» випробування перетворили підрозділ на згуртований колектив.
З серпня 2014-го щомісяця близько півсотні бійців «Тернополя» вирушають у район АТО. Їхнє місце дислокації – місто Лисичанськ, що на Луганщині, проте службові завдання вони виконували в багатьох населених пунктах.
– Нашим бойовим хрещенням стала зачистка селища Станиця Луганська, яке в серпні було звільнено від бойовиків-сепаратистів, – згадує Володимир Федорович. – Нам разом із колегами з БПСМОП «Львів» довелося чимало попрацювати, щоб убезпечити тил славнозвісному блокпосту «Сталінград». Потрапивши під обстріли з «Градів» та мінометів, на щастя, не зазнали втрат…
Цілими й неушкодженими «батальйонівці» повернулись і зі спецоперації з розблокування 31-го блокпоста, який опинився у ворожій облозі в жовтні, коли після проведення в «Новоросії» так званих виборів формування «ДНР» та «ЛНР» розпочали наступальні дії.
– Разом з групами батальйонів «Чернігів», «Львів», «Золоті ворота», підрозділу Нацгвардії «Ягуар», луганськими спецназівцями та за підтримки 80-ї аеромобільної бригади ми повинні були розблокувати блокпост, щоб дати можливість вивезти звідти поранених та тіла загиблих, – розповідає Володимир Катрук. – Нині це вже не таємниця – ми вдалися до тактичних хитрощів, відволікаючи на себе ворожий вогонь. Завдання ми виконали, хоча й дорогою ціною – кілька хлопців з інших підрозділів загинули та дістали поранення. А нашим знов пощастило…
В те, що ними опікуються вищі сили, «батальйонівці» вірять твердо. Якщо не дивом, то як назвати випадок, що стався в березні 2015 року? Той день вважають другим днем народженням усі, хто на околиці Лисичанська потрапив під шквальний обстріл з автоматичної зброї. Бойовики вели вогонь з 20-25 метрів, але кулі від тернополян наче рукою відводило…
Володимир Катрук охоче розповідав про своїх підлеглих і побратимів – про відчайдуха Анатолія Косенюка, який, попри ризик, вивісив у селі Золотому Попаснянського району український прапор; про Романа Гладиша, що є надійною опорою комбата; про Ігоря Левицького, Петра Ващука, Олександра Куцевича, Михайла Валяша, Володимира Карпика і багатьох інших.
– Є в нас юнак зі Збаража, Ілля Мельник, – розповідає Володимир Федорович. – Він за освітою медик, коли вперше під час навчання взяв до рук автомат, здавалося: ніколи з ним не звикнеться. А яким бійцем він став на наших очах! До того ж важливішими, ніж вправність у користуванні зброєю, є його навички справжнього професіонала-фельдшера й гуманність. Наприклад, у Станиці Луганській Ілля надавав допомогу пораненим сепаратистам. Людина з великим серцем! Саме такі хлопці є запорукою того, що Україна переможе!..
Наталія БІСОВСЬКА,
Тернопільська обл.
