Жіноче обличчя «неоголошеної війни»
Центр Артемівська. Непоказна, але добротна будівля, у якій за білим прапором зі знаком Червоного Хреста та за припаркованими поруч каретами швидкої допомоги – мікроавтобусами та вантажівками (на одній з них – жартівлива назва: «БегиМотик») – відразу можна визначити розташований тут військово-медичний заклад.У колишній поліклініці залізничної лікарні, яка пустувала протягом останніх трьох років, нині господарюють військовослужбовці 1-ї медичної роти імені Миколи Пирогова Північного територіального управління Національної гвардії України.
На вході стіни обвішані дитячими малюнками зі щирими побажаннями добра та миру. Кілька «пироговців» клопочуться навколо акуратно складених величезних коробок – волонтери щойно привезли чергову партію медикаментів, а місцеві підприємці подарували медроті бойлери для відремонтованої душової.
Назустріч нам прямують дві жінки і чоловік у робочому одязі, заляпаному вапном і фарбою. В кожній руці – по відру. «Хлопці, не хвилюйтеся, відра не порожні! – усміхається одна з жінок. – Фарбу несемо, зараз будемо палату до ладу доводити. Лікарі й пацієнти матимуть хороші умови!».
Заглядаємо у відро: й справді – фарба приємного персикового кольору, в палатах буде світло й затишно.
Піднімаємося на другий поверх. Перше, що привертає увагу, – скрізь, навіть у холах та коридорах, стоять акуратно заправлені свіжою білизною ліжка. Їх дуже багато…
– Тут і наші медики ночують, є й запасні ліжка для поранених, – коментує побачене одна з жінок у військовій формі.
Старший солдат резерву Лідія Ільків – санітар. Жінок у підрозділі багато, і помітно, що саме вони, як то кажуть, задають тон у цьому колективі – зокрема, тим, що завжди охайні й підтягнуті. Але й на тлі «камуфляжного» вбрання чарівні усмішки і ледь помітний макіяж не дають забути – перед тобою жінка. «Вони в нас усі – красуні! А ще – справжні професіонали, справжні бійці, але ніжні й дуже добрі!» – відгукуються про них колеги-чоловіки та пацієнти.
Більшість «пироговців» знайомі ще з часів Революції Гідності, коли вони разом здобували перший «бойовий» досвід, часто – ризикуючи життям. Багато з тих, хто тоді відстоював демократію на столичному Євромайдані, після того, як на Донбасі спалахнула «неоголошена війна», пішли добровольцями до військового резерву Нацгвардії або почали працювати у статусі волонтерів. А згодом «кістяк» колишніх «медиків Майдану» висунув ініціативу щодо формування у складі НГУ окремого медичного підрозділу.
Шлях до його створення був тривалий і тернистий, але за безпосередньої підтримки міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, командування Нацгвардії, кількох народних депутатів та волонтерських організацій наприкінці грудня у складі НГУ з’явилася 1-а медична рота: підрозділ професійний, дієздатний і дуже необхідний у прифронтовому Артемівську, з огляду на загострення ситуації на фронті. Адже в січні та лютому артилерійські обстріли з боку сепаратистів та російських найманців призвели до різкого збільшення кількості поранених як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення – понад тисяча з них пройшли через руки гвардійців-медиків.
– Усіх сюди везуть, до Артемівська. І бійців Нацгвардії, і армійських, і цивільних, – розповідає Лідія Ільків. – Ми, можливо, дещо «перевищуємо» свої повноваження: виконуємо одночасно роль сортувального та евакуаційного пунктів, посилення персоналу Артемівської центральної районної лікарні, медсанбату. Але як бути, треба ж якось рятувати ситуацію…
І рятують: щодня, щохвилини. Виділення медроті міською владою Артемівська будівлі колишньої поліклініки, безумовно, допомогло як покращити побутові умови особового складу, так і підвищити ефективність діяльності підрозділу. Старший солдат резерву Ільків розповідає:
– Будівля три роки стояла занедбана, без опалення. Ось уже понад три тижні ми тут обживаємось і водночас – активно працюємо. Міська влада також надала ліжка та інші меблі. Власними силами та за величезною допомогою волонтерів відновили водо-, тепло- та енергопостачання, відремонтували чотири палати, утеплили вікна. Тут ще немає операційної, але скоро ми і її обладнаємо – теж волонтери обіцяють допомогти.
Медсестра солдат резерву Наталя Назар під час Революції Гідності рятувала поранених на Євромайдані, а згодом, не вагаючись, з тією ж гуманною місією вирушила на палаючий Схід:
– Наше завдання – надати пораненим першу кваліфіковану медичну допомогу, довезти їх живими до лікарні чи госпіталю. Коли в тебе в «швидкій» спливає кров’ю понівечений боєць, мимоволі, навіть потрапивши під мінометний обстріл, забуваєш про власну безпеку – думаєш насамперед про те, як швидше «проскочити», як перебинтувати чи накласти джгут, як полегшити страждання та врятувати життя людині, – розповідає дівчина.
Наталя зізнається – надавати допомогу під вогнем складно не так з професійного, як з психологічного погляду:
– Звісно ж, коли поряд гримлять вибухи, автоматично намагаєшся знайти якесь безпечніше положення, але при цьому продовжуєш працювати… І хоч як боїшся – а руки свою справу знають…
– А Ви пам’ятаєте всіх, кому тут допомогли?
– Знаєте, було чимало випадків, коли нам телефонували пацієнти, дякуючи за врятоване життя. Це хлопці, яких ти вже можеш і не пам’ятати, але для нас важливо, що вони – живі, і вони пам’ятають нас!
-Ксена – назвіть мене так. Цей позивний мені придумала молодша донька, – розповідає ще одна наша героїня. Вона в підрозділі обіймає посаду старшої медичної сестри, як і для багатьох «пироговців», нинішнє відрядження в район АТО у складі медроти для неї – вже третє.
– Усе почалося ще з Євромайдану, де я працювала волонтером, надаючи допомогу постраждалим. Коли почалася війна, зрозуміла, що моє місце саме тут, що я повинна рятувати життя наших хлопців.
Так вирішила вся наша родина: я, чоловік і син. Уперше ми всі втрьох були на Сході у складі резервного батальйону НГУ імені генерала Кульчицького. Тепер я із сином – у медроті, а чоловік – знову в лавах «кульчицьких».
– Як Ви ставитеся до тих, хто нині ухиляється від мобілізації? Зокрема, до медиків, які мотивують це тим, що в них немає військового досвіду?
– Це, дійсно, проблема, й дуже велика. Моя думка така. Подивіться на хлопців, які захищають Україну на Донбасі. Повірте мені – у більшості з них не було ані бойового досвіду, ані належного вишколу, але вони розуміють, що повинні бути саме тут. Ці хлопці від самого початку АТО не скаржилися на нестачу сучасної техніки та зброї, обмундирування чи спорядження, а також на брак підготовки – мовляв, через це ми не підемо воювати. Вони йшли й захищали Батьківщину!
Медик, який здобув хорошу професійну освіту, особливо – лікар, який давав клятву Гіппократа, просто зобов’язаний прийти на допомогу цим захисникам!
Повірте, тут дуже швидко згадуєш усе, чого тебе вчили, і поновлюєш навички, набуваєш досвіду. Наприклад, я не працювала в медицині аж із 1987 року. Та коли зрозуміла, що зобов’язана згадати все, – згадала! До того ж у військових госпіталях та у Військово-медичній академії нині діють спеціальні курси з перепідготовки лікарів за напрямом тактичної медицини.
Безумовно, тут, поблизу фронту, насамперед потрібні хірурги, травматологи, анестезіологи. Але й лікарі «вузьких» спеціальностей теж потрібні. Ті ж самі окулісти, дантисти – адже вони теж у змозі надавати першу допомогу – і бійцям, і мирному населенню, яке страждає від обстрілів терористів.Та й роботи за фахом у них буде багато. Наприклад, сьогодні вранці ми відправили на лікування до Харкова офіцера з серйозними проблемами очей. А був би у нас окуліст – він зміг би допомогти цьому військовослужбовцю набагато раніше, вже тут, в Артемівську.
Не забуваймо, що хороший лікар – насамперед медичний працівник, а потім уже вузький фахівець. Я хочу звернутися до лікарів, фельдшерів, медсестер: якщо ви реально хочете допомагати нашим солдатам, якщо ви розумієте, наскільки це нині важливо, – звертайтеся в нашу медроту! Наш штат сьогодні укомплектований приблизно наполовину. Всі, хто служить у нашому підрозділі, – добровольці, які підписали контракт з Національною гвардією.
І ми ані на секунду не пошкодували про це, бо щодня бачимо результати своєї праці – десятки врятованих життів. І їх могло б бути набагато більше, якби колеги відгукнулися на заклик про допомогу. Нам потрібні порядні й відважні люди, які прагнуть пройти перепідготовку й рятувати життя тим, хто сьогодні рятує всю країну…
Нашу розмову перервала гучна команда «На виїзд!», що пронеслася будівлею. бійці медроти поспішили на вулицю – до своїх машин. Вже було не до розмов – надійшло повідомлення про відкриття безпечного коридору, яким необхідно негайно вивезти поранених. Чергове небезпечне завдання, у виконанні якого беруть участь героїчні жінки – резервісти Національної гвардії України, наші доньки, кохані, матері, наші Берегині…
Олексій ЛЕБЕДЬ,
із району АТО. Фото автора
