Не здається юний фронтовик
«Неоголошена війна» на сході України для військовослужбовця строкової служби Національної гвардії України старшого солдата Сергія Пашкова завершилася 29 травня, коли він дістав тяжкі поранення на Донеччині, під Слов’янськом. Відтоді боєць веде іншу війну – бореться за власне життя, за одужання, за те, щоб підвестися з лікарняного ліжка.
19-річний Сергій родом із Сумщини. Його мама й тато – міліціонери, тож Сергій зі шкільних років мріяв продовжити сімейну династію, стати правоохоронцем. Вступив до Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ, а потім оформив академічну відпустку й восени 2013 р. зголосився пройти строкову військову службу. Під час призову юнак попросив направити його до внутрішніх військ МВС – мовляв, «школа» ВВ буде найкращою рекомендацією для подальшої кар’єри в органах внутрішніх справ. Невдовзі Сергій став до лав дніпропетровського спеціального моторизованого полку міліції ВВ. Будні патрульного підрозділу, дисципліна, військова наука, служба на міських вулицях – усе юнаку припало до душі й він переконався, що захищати Закон і правопорядок – його справжнє покликання.
Як і сотням інших представників наймолодшого покоління військових правоохоронців, Сергію довелось брати участь в охороні громадського порядку в центрі столиці під час Революції Гідності. Пережите в ті буремні зимові дні не розчарувало, не зламало воїнів його частини, перетвореної на полк охорони громадського порядку Нацгвардії, – лише міцнішими стали узи військового братерства, на які вже чекали нові, ще страшніші й кривавіші випробування «неоголошеної війни»… Саме ці почуття й прагнення захищати Батьківщину спонукали старшого солдата Пашкова зголоситися їхати в район антитерористичної операції. До речі, за словами Сергія, нікого зі строковиків не силували до цього небезпечного відрядження – з кожним солдатом і сержантом начальники провели по кілька бесід, головним запитанням під час яких було: «Готові брати участь в АТО?».
У середині травня Сергій у складі підрозділу прибув під Слов’янськ, де разом із побратимами ніс службу на блокпосту. Щодня гвардійці перевіряли сотні машин, на яких із міста втікали перелякані жителі, переважно – літні люди, жінки, діти. І неодноразово найсміливіші з місцевих приносили на блокпост воду, їжу, речі, дякуючи молодим воїнам за захист від бандитів-сепаратистів.
Після майже двох тижнів служби на блокпосту старший солдат Пашков захворів, і 29 травня командир направив його на попутному КамАЗі до лікарні міста Ізюма. Дорогою все було спокійно, та близько опівдня, коли вантажівка вже наближалася до райцентру, гвардійці потрапили в засідку – сепаратисти відкрили по машині шквальний вогонь зі стрілецької зброї та підствольних гранатометів. Пашков був у бронежилеті, та все ж дістав тяжкі поранення – осколки й кулі влучили в живіт і ногу. Попри неймовірний біль, стікаючи кров’ю, Сергій не знепритомнів і пам’ятає, як водій, з усіх сил натиснувши на педаль газу, на максимальній швидкості вивів вантажівку з-під вогню…
За кілька кілометрів КамАЗ зустрів колону сил АТО, і незабаром Сергія доставили до ізюмської лікарні, звідки наступного дня його перевезли до військового госпіталю в Харкові, а 2 червня – літаком доправили до Києва.
Стан Сергія тривалий час був дуже тяжким. Двічі він опинявся на межі життя й смерті, переніс багато операцій, півтора місяця перебував у реанімації, схуд на двадцять кілограмів… Завдяки зусиллям найкращих фахівців Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова вдалося врятувати поранену ліву ногу – з неї видалили ушкоджену берцову кістку (її згодом замінять протезом) і провести в кінцівці шунтування вени. Крім того, хірургам довелося зробити пластичну операцію на животі гвардійця, пересадивши на нього м’язи та шкіру зі здорової правої ноги…
Із середини серпня Пашкова перевели до Центрального військового клінічного госпіталю Міністерства оборони України, а нині він перебуває в Центральному госпіталі МВС. За словами лікарів, загалом стан Сергія покращився, все найстрашніше для нього вже позаду, проте попереду – ще серія складних операцій із метою відновлення функцій ноги й органів черевної порожнини, тривалий період реабілітації, зокрема йому заново доведеться вчитися ходити.
У тому, що молодий гвардієць одужує, лікарі вбачають чималу заслугу самого Сергія – адже їхній пацієнт дивував їх незламною силою свого духу, не втрачав віри в себе, не впадав у відчай навіть у найтяжчі хвилини.
– Пригадую, коли вперше зайшла до палати Сергія, він ще був під’єднаний до апарату штучного дихання й не міг розмовляти. Побачивши мене, підняв великий палець руки догори – мовляв, усе буде гаразд, − розповіла мати старшого солдата Пашкова Ірина Миколаївна, яка протягом трьох місяців не полишала сина ні на день. – Я й сама інколи запитую себе, звідки в Сергія така залізна воля. Він – справжній герой, адже витримати все те, що йому довелося, не кожному під силу…
У момент нашої зустрічі Сергій ще був знесилений, але намагався розмовляти бадьоро, не видаючи болю:
– Моя мама – найкраща у світі! Скільки разів просив її їхати додому, адже всі ліки отримую безплатно, та й волонтери постійно допомагають. А вона мене не слухає…
Нині, попри прикутість до ліжка, Сергій багато спілкується із друзями й однополчанами – телефоном і за допомогою Інтернету. Юний фронтовик розуміє, що боротьба за одужання буде тривалою, але не здається, як не пасував перед небезпекою й у зоні АТО – а тому обов’язково переможе. Він стане на ноги і знову вдягне однострій, який, до речі, прикрашатиме державна нагорода. На початку вересня начальник управління по роботі з особовим складом Головного управління НГУ полковник В’ячеслав Ященко, відвідавши Сергія в госпітальній палаті, вручив йому медаль «Захиснику Вітчизни»…
Андрій ШАПОВАЛ,
м. Київ.
Фото Дмитра Жмовки
