Бойова реліквія житомирських міліціонерів
А на перший погляд – звичайна національна символіка. Хіба що її жовто-блакитна тонка тканина потріпана сухими степовими вітрами, вигоріла на пекучому сонці, «зранена» осколками снарядів і розписана чорним маркером. Той стяг – непорушна пам’ять про місяць служби неподалік нині непривітного російського кордону.
Прапор – спомин про все пережите
Зведений загін працівників міліції Житомирщини днями повернувся на рідну поліську землю. Слава Богові й дяка командиру, в повному складі. Патрульних, оперативників, дільничних, експертів, слідчих, спецпризначенців – усіх їх згуртували казанок солдатської каші на блокпосту, фляга води, віра в одну-єдину правду й український «двоколор», відтепер особливо дорогий серцю кожного бійця.
Жовто-блакитний прапор підібрав неподалік блокпоста старший лейтенант міліції Олексій Кощук. Приніс його колегам і відтоді вони не розлучалися зі знахідкою, що стала надалі їхнім оберегом.
– Що поробиш, так, він трохи порваний і продірявлений. Але ж це бойове знамено. У нього «поранення» після артобстрілів, – пояснюють хлопці з карного розшуку.
Їм п’ятьом – Віктору Лиску, Роману Білоусу, Руслану Потапенку, Роману Коваленку та Олексію Кощуку випало нести службу на одній із найважчих теренів Луганської області – у безпосередній близькості до кордону з Росією й до зони активних бойових дій.
– Ми чергували на двох блокпостах, розташованих буквально в 15 кілометрах звідти, де тривали бої з терористами, – розповідає Віктор Лисюк, старший групи. – Ці ділянки постійно обстрілювала ворожа артилерія, бували й різні провокації. Наші блокпости слугували перепускними пунктами, тому осіб, які проходили або проїжджали через них, ми ретельно оглядали, а документи перевіряли. Бувало всяке: затримували підозрілих типів зі зброєю, боєприпасами, без посвідок – особистих чи на транспорт. Таку публіку передавали відповідним службам.
Не зважаючи на щохвилинну небезпеку, ніхто з житомирян не виявив нерішучості чи легкодухості. Під час обстрілів, коли бійцям хвилини здавалися вічністю, доводилося ховатись у бліндажах. Тоді осколки «брав» на себе знайдений і прикріплений на блокпості український прапор.
Луганчани – такі самі патріоти, як і ми
Розповідь продовжують наперебій Руслан Потапенко й Роман Білоус:
– Окрім нас, на блокпостах були й прикордонники Луганського загону. Ми дуже їм зобов’язані. Саме вони навчили нас військовій тактиці, допомагали справою й порадою. Ми відчували їхнє братське плече в небезпечних ситуаціях і часто прикривали їм спини, – розказує Роман.
– З деяких об’єктивних причин, озвучувати які не можу, їм набагато важче нести службу. Скажу тільки, що патріотизму луганських прикордонників вистачило б на всю Україну. Убережи, Господи, їх та їхні сім’ї! – додає Руслан, витираючи сльози, що накотилися на очах.
А ще, за словами житомирян, їх приємно здивували проукраїнські настрої місцевого населення.
– У День українського прапора наш жовто-блакитний державний стяг розвивався не тільки на флагштоку, а й на балконах багатьох тутешніх осель. А у свято Незалежності люди красувалися в українських вишиванках, – оповідає Віктор Лисюк.
– Та й узагалі луганчани – дуже добрі та чуйні. У них он понад місяць немає води, а вони її нам відрами несуть із джерел і колодязів. Їжу також приносили, деякі останнім шматком хліба готові ділитися. Коли від’їжджали, люди дякували нам, а ми навзаєм виказували душевне спасибі за виявлену до нас привітність і допомогу, – підсумував Руслан Потапенко.
Привезений із зони АТО прапор прикрасили написи, зроблені бійцями чорним маркером. Тут зображені імена тих, хто воював під ним у неоголошеній війні за мир, правопорядок у своїй державі, на рідній землі.
– Ця реліквія тимчасово перебуватиме в моєму кабінеті в Житомирському райвідділі міліції, – говорить Олексій Кощук, який знайшов стяга. – А потім, як велить наше спільне рішенням, передамо його до музею.
Тато сказав телефоном, що тепер житимемо по-іншому
Надія Магнушевська чекала на появу батька у дворі обласного УМВС із неприхованим нетерпінням. Зустрічати його вона прийшла з мамою, маленькою сестричкою, бабусею й дідусем. У руках радісно стискала в’язку жовто-блакитних кульок і ледве стримувала сльози від передчуття близької зустрічі.
– Ми телефонували татові двічі на день – уранці й увечері. Він говорив: у нього все гаразд, і що скоро повернеться додому. А ще якось сказав: там по-справжньому зрозумів, що значить любити Батьківщину, – розповідає Надія.
Сім’я зустріла Ігоря Магнушевського, начальника курсу Житомирського училища міліції, теплими обіймами й щебетанням донечок. Офіцер був небагатослівний для журналістів, лаконічно розповівши про виконання завдань і про те, що неабияк допомогла підтримка рідних, відчутна навіть за тисячу кілометрів…
Ольга НОМЕРЧУК,
Житомирська обл.
Коментарi
-
debeccatis
10/10/2014 11:12
Right now, paleontologists can use materials like dental molding to create fossil molds in the field. Increasingly p
