Немирні будні країни
Україна воює. І ця війна не є лише «професійною справою» силовиків чи клопотом окремих урядових структур. На захист Вітчизни піднявся народ. Хтозна, якби не самоорганізація численних громад, невтомна активність волонтерів, самопожертва добровольців – як із пуп’янка свідомих патріотів, так і тих, хто нарешті подорослішав і «прокинувся», чи мали б ми нині національні військові та правоохоронні сили, навіть у нинішньому недосконалому стані. Напевно, що ні. Виявляється: сценарій майбутнього залежить від нас і небайдужості кожного. Відомо ж, що із безміру соломинок вив’язують віники, а із тонких ниток виплітають міцні канати. Так і тут – струмки допомоги, яку збирають у наших селах і містечках, мегаполісах, продовжують живити благу справу здобуття реальної державної незалежності. Україна «завагітніла» прагненням до вільного життя власним розумом і без царів на троні ще в сиву давнину. Проте лише нині українці, спонукані недавніми трагічними подіями, доросли до народження патріотичного громадянського суспільства. Тепер у кожному куточку нашої країни, навіть на окупованих теренах, дедалі більше стає «кузень» швидкої і справедливої Перемоги.
Усе для фронту!
усе для Перемоги!
Приміром, Житомирщина, як і інші регіони, акумулює чимало ресурсів – коштів, обладнання, харчових продуктів, військового реманенту та, найголовніше, «заряджених» на успіх добровольців і кадрових силовиків, зокрема правоохоронців, щоб спрямовувати їх на вирішення надважливого натепер завдання, від результату якого залежить доля України. А, можливо, і глобальної світобудови.
У кінці червня цей поліський край виряджав у складну дорогу й непросту небезпечну місію 200 своїх синів – працівників міліції, із яких створили зведений загін на чолі із командиром, головним «грифонівцем» області Геннадієм Герасимчуком, і відрядили до Луганщини. Там, на Сході, вони мали замінити колег, що під орудою Олександра Ляховича майже місяць із честю вистояли на блокпостах і патрулювали в населених пунктах, убезпечуючи мирних жителів. Житомирська громада, відомство і влада забезпечили земляків бронежилетами належного класу захисту, шоломами, автоматичною зброєю, спецзасобами, коштами тощо. Серед згаданих двох сотень офіцерів і сержантів – патрульні, оперативники, слідчі, дільничні, експерти, спецпризначенці, одне слово – представники майже всіх служб. Ще тоді керівник УМВС, звертаючись до особового складу, з яким він власне і поїхав, щоб пересвідчитись у нормальному перебігу ротації, сказав, що це далеко не остання «зміна караулу» й уже тепер він дбатиме й про заміну для них.
Звісно, тут не варто ворожити, бо відтоді очільники обласного УМВС не раз виїздили до місць тимчасової дислокації своїх працівників, щоб з’ясувати нагальні потреби фронтовиків. А із завершенням «каденції» кожного наступного делегованого підрозділу, учасникам АТО на рідній землі влаштовували гідну героїв феєричну зустріч. Під звуки міліцейського оркестру, запашні аромати вітального короваю й оплески сотень долонь житомирян, які дочекалися рідних, побратимів, друзів і просто співгромадян, такий приїзд щоразу завершувався сльозами радощів і палкими обіймами після тривалої розлуки. Це і є найвища дяка цим мужнім чоловікам за їхню успішну службу, витримку й сумлінність, за те, що вони прагли допомогти людям, які стомилися від війни і хочуть порядку та спокою.
Під час чергової такої церемонії, мама одного з житомирських міліціонерів Любов Федорівна зізналася: щодень перебування її сина в цьому непередбачуваному відрядженні був сповнений різноманітними тривогами за рідну кровину. Проте пані Любов добре розуміла: краще за нього цю місію навряд чи хтось виконає.
У складі згаданого загону побувало п’ятеро працівників Чуднівського райвідділу міліції. Серед них – помічник начальника з кадрового забезпечення Віктор Мамула, що поїхав на Луганщину наприкінці травня.
– Скажу відверто, за тисячу кілометрів від епіцентру подій ми не могли навіть уявити реалії, що там панують, – розповідає Віктор Іванович. – Звісно, було чітке розуміння, куди й навіщо їдемо, морально гартувались до труднощів і небезпеки. Проте, приїхавши сюди з мирного регіону, кожен навіть шкірою відчував загальну тривогу й тамтешнє повсюдне напруження справжньої війни. Наша частина загону оселилася просто в місцевому відділку міліції. Зазвичай патрулювали вулиці, пильнували правопорядок, спілкувалися з луганчанами, які доволі неоднозначно до нас ставилися. Згодом нас передислокували до іншого району, де довелося нести службу на блокпості. Там перевіряли транспорт і людей. До речі, поступово місцевий люд став більше допомагати провізією й підтримувати добрим словом. Ми повернулися звідти з кардинально іншими поглядами на світ і життя загалом.
– Там, у зоні АТО, наша допомога вкрай необхідна. Нам доводиться перебирати на себе майже всі правоохоронні функції, – каже інший учасник антитерористичної операції, інспектор ІТТ Новоград-Волинського міськвідділу житомирської міліції Ігор Колесник.
А днями на Схід вирушив уже п’ятий за ліком зведений загін житомирських міліціонерів на чолі із його командиром Юрієм Іванюком. Цього разу від місцевих підприємців правоохоронцям передали неабияк цінний подарунок – тепловізор.
У зоні АТО вагу бронежилета не відчуваєш
Так само чітко та злагоджено відбувалась от уже четверта за ліком ротація й чернігівського міліцейського антитерористичного загону. Міліціонерів Сіверського краю чекали непрості й немирні будні на блокпостах і шляхах звільнених населених пунктів Донеччини та Луганщини. Завдяки старанням керівництва УМВС і всіх небайдужих, ці хлопці завжди відчували повноцінне забезпечення: їм не бракувало бронежилетів 4-5 класу, ні озброєнь, ані провізії. Те, що місяць перебування навіть на звільненій від ворога землі зовсім не «прогулянка», свідчить той факт, що кількох бійців зведеного загону третьої ротації нагородили: Олександра Бредюка – орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а Юрія Ющенка та Анатолія Кисловця – відзнаками МВС «За відзнаку в службі».
Варто зауважити, що нині допомагають виряджати у фактично воєнну місію українських міліціонерів і представники інших «колежанських» відомств, зокрема й наглядової інстанції. Наприклад, у Черкасах облпрокуратура днями подарувала правоохоронцям, які у складі зведеного загону поїхали наводити лад у район сепаратистського «бунту», 12 бронежилетів підвищеної захисної спроможності. До того ж ті недешеві обладунки італійсько-ізраїльського виробництва прокурори придбали за власний кошт. Звісно, вартові порядку вдячні за таке щире сприяння й необхідні на фронті речі. Тим часом зі схожою ініціативою на Запоріжжі виступили профспілки ОВС і прокуратури. За підтримкою керівництва відомств, працівники згаданих структур у регіоні добровільно перерахували одноденний заробіток як допомогу тим, хто бере участь у бойових діях. А запорізькі хлопці в міліцейських мундирах, зокрема спецбатальйонів – особливого призначення та «Скіф», тепер служать у звільнених Слов’янську і Краматорську. За словами голови Запорізької профорганізації ГУ МВС Віктора Нестеренка, нині спільними зусиллями вдалося зібрати більш як 600 тис. гривень. На ці кошти, окрім 50 сертифікованих бронежилетів IV-VI ступенів захисту, придбали захисні шоломи, окуляри, рукавички, медикаменти, одяг, оптичне приладдя, прилади нічного бачення тощо.
Примітно, що командир батальйону спецпризначення «Скіф» полковник міліції Ігор Новосельський зауважив: у мирний час бронежилет сприймали скоріше як тягар, а от у зоні АТО його вагу навіть не відчуваєш!
Магістралям потрібні надійні «фільтри»
У посиленому режимі нині також працюють і транспортні правоохоронці. Певна частина з них, як і їхні «територіальні» колеги, поїхали в зону боротьби із терористами, а інші намагаються якомога ефективніше убезпечити залізні магістралі. Чималу групу на схід делегувало і УМВС на Львівській залізниці. Перед виряджанням хлопців благословив настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста отець Володимир. Їх у цій місії також захищатимуть обладунки, придбані за кошти особового складу підрозділу. Напередодні цього виїзду із львівськими транспортними міліціонерами зустрівся начальник Управління Західного територіального об’єднання Нацгвардії генерал-майор Юрій Аллеров, який поділився бойовим досвідом забезпечення правопорядку та знаннями особливостей тактики дій в умовах АТО, набутими на Донбасі гвардійцями. Звісно, присутніх найбільше зацікавила розповідь про сучасні підходи до охорони громадського порядку на промислових об’єктах і убезпечення транспортної системи. Гість зауважив, що нині дуже важливою є чітка координація зусиль різних підрозділів і використання в тому процесі новітніх інформаційних технологій.
Тим часом транспортна міліція посилює профілактичні антитерористичні заходи в усій державі, які умовно нині називають фільтраційними. Необхідність таких кроків зумовлена численними фактами руйнування сепаратистами залізничної інфраструктури, зокрема з використанням вибухових пристроїв. Передусім, ідеться про вибіркові перевірки та реалізацію певної оперативної інформації. Надактивно відпрацьовують, приміром, на Львівщині потяги Донецького і Луганського напрямків, адже, попри бойові дії, пасажиропотік звідти не зменшився. А практика показує, що серед таких приїжджих є «персоналії», які розшукує міліція. Саме задля ефективного реагування на зміни в ситуації, краще убезпечення вокзалів і рухомого складу, керівництво УМВС на Одеській залізниці особливу увагу звертає на використання в роботі записів камер відеоспостереження й посилення патрульних нарядів, в які залучають кінологів. Найвідповідальніша місія тут делегована мобільним і фільтраційним групам.
Не менш відповідальне завдання постало й перед даївцями, що виїздять у відрядження й боронять від кримінальних колон бойовиків донбаські шляхи. Із честю виконали поставлені завдання інспектори київської ДАІ, які відпрацювали місяць у прифронтовій смузі. Днями їм на зміну прибули колеги зі столиці, у спорядженні яких також активну участь взяли небайдужі люди й навіть банки.
Що ж, хлопці, успіху вам і нехай лихо забуде дорогу до вашого дому…
Матеріал підготував
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»
