Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
19/08/2014 13:12

Він мріє, щоб закінчилася війна

 

Про цю людину варто написати книгу – про його відвагу, витримку, героїзм, про незламність духу, віру в себе, здатність вистояти перед найсуворішими випробуваннями долі. Кавалер ордена «За мужність», військовослужбовець спец­підрозділу Національної гвардії України старший лейтенант Олег Березовський у свої 24 роки, пройшовши війну на сході країни і зазнавши страшних поранень, не втрачає жаги до життя та віри у свою Вітчизну, за яку він пролив кров…

 

Олег Володимирович народився і виріс у Харкові. З дитинства в нього виявилися різні таланти – він вчився грі на фортепіано, добре малював. Проте його мрією було стати військовим, бійцем елітного підрозділу спецпризначення. Тому він завзято займався бойовими мистецтвами – тхеквондо, тайським боксом, кікбоксингом, боксом, а після закінчення школи вступив до Академії внутрішніх військ МВС.

Надівши лейтенантські погони після завершення навчання, Олег Березовський далі служив у дніпропетровському батальйоні ВВ з конвоювання та охорони підсудних, обіймав посади командира взводу, заступника командира роти з виховної роботи. Коли в Центральному територіальному командуванні ВВ почалося формування загону спеціального призначення, подав клопотання про переведення до спецназу. Старший лейтенант Березовський, на той момент уже неодноразовий чемпіон України з кікбоксингу та тайського боксу, успішно пройшов відбір і обій­няв посаду командира групи (до речі, тест із фізичної підготовки з надважкими нормативами офіцер складав особисто командиру загону, який, маючи на меті відібрати найкращих із кращих, безжально відсіював десятки кандидатів).

Наказ відбути в зону антитерористичної операції Олег Володимирович сприйняв як належне: спецназ має бути там, де «найгарячіше». «Неоголошена війна» на сході країни залишила безліч спогадів, і найболючіший із них, звісно, – про останній бій…

Уранці 3 липня колона з шести бронемашин Нацгвардії, в одній із яких був і старший лейтенант Березовський, вирушила в напрямку села Миколаївки Донецької області. Завданням гвардійців було дістатися вказаного квадрата й зайняти там оборону, а водночас провести розвідку місцевості. Під час руху їх кілька разів обстрілювали бойовики, а близько опівдня, неподалік від пункту призначення, колона потрапила в засідку.

– За кілька хвилин бою в пе­ред­ній бронетранспортер влучили близько десятка пострілів з протитанкового гранатомета, – пригадує Олег Володимирович. – Наш БТР йшов другим. Ми почали на ходу відстрілюватися, зокрема я вів вогонь з автомата через бійницю. Аж раптом у корпус бронемашини, якраз біля мене, влучив снаряд. Гримнув вибух, мій автомат потрощило, мене оглушило й осліпило. Коли трохи оговтався, побачив, що мені відірвало кисті рук…

Пораненого офіцера доправили до Центральної лікарні міста Красний Лиман, де його одразу прооперували, а звідти перевезли до Харківського військового госпіталю. Про все це батьки навіть не здогадувалися: офіцер не сказав їм про відрядження до зони АТО, щоб вони не хвилювалися. Батько дізнався про лихо, коли Олега вже транспортували до Харкова, а мати побачила сина лише 8 липня, коли старшого лейтенанта Березовського літаком доправляли в Київ, до Центрального клінічного військового госпіталю.

Звісно, поранення сина стало для його батьків великим ударом. Єдине, що хоч трохи заспокоює рідних, – те, що у столиці Олег Володимирович знайшов всебічну підтримку від командування Нацгвардії, товаришів по службі, волонтерів. Зокрема, офіцер безплатно отримує всі необхідні ліки. А командувач Національної гвардії України генерал-лейтенант Степан Полторак, відвідавши Олега Березовського у шпиталі, щоб вручити йому бойову нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня, зазначив: найсучасніші протези для офіцера придбають за державний кошт. Утім, Олег Володимирович зізнається, що нині він мріє не лише про якнайшвидше одужання, а й про те, щоб залишилися живими його бойові товариші і щоб на сході України нарешті закінчилася війна.

Його постійно відвідують друзі – приходять навіть ті, з ким він не спілкувався багато років. Роб­лять приємні сюрпризи й зовсім незнайомі люди. Над лікарняним ліжком Олега Березовського висить листівка, подарована маленькою дівчинкою – дочкою однієї з київських волонтерок. «Горжусь тобой! С любовью, Ева», – написала йому дитина, висловлюючи повагу, захоплення його мужністю і вдячність за те, що він захищав її щасливе майбутнє і світле завтра всієї України…

Андрій ШАПОВАЛ, м. Київ.

 

 

 

друкувати
Додати коментар

Інші статті