Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Подорожі
01/02/2010 13:07

Несподіваний Єгипет

Подорожі за кордон мають як свої переваги, так і недоліки. Але бажання побачити досі небачене та відкрити незвідане допомагає закрити очі на деякі незручності. В моєму випадку основною незручністю подорожі до Єгипту була страшенна Спека (згадуючи поїздку, завжди б писала це слово великими літерами). Але воно було того варте, бо ця країна відкрилася для мене в зовсім несподіваному світлі.

Прибувши до готелю в Шарм-ель-Шейху не лише я була здивована справжніми оазисами серед пустелі, якими тут є готелі. Зелень біля них дуже контрастує з випаленою сонцем сухою землею за їх межами. Я не з тих відпочивальників, які весь час проводять на пляжі, тож, відпочивши день на морі, взялася вивчати довідник з туристичними турами. Окрім добре знаних екскурсій до пірамід, натрапила на тури до християнських святинь, чим була неабияк здивована. В мусульманській країні з усіма її атрибутами, виявляється, чимало святих місць християнства.

Першим з них, куди пощастило потрапити, стала гора Мойсея. Кілька годин автобусом – і ми біля її підніжжя. Саме там, за переказами, пророк отримав від Бога 10 заповідей. Вийшовши з автобуса ми опинились у пітьмі, годинник показував опів на четверту ранку. Тут сталася перша неприємність. Напередодні всім нам повідомили, що їдемо в самісіньке серце пустелі. Тож і вдягнулися ми відповідно: шорти, футболочки, панамки, а виявилося ж, що вночі в пустелі – справжня «дюдя».

Зібравши всіх разом, наш гід поганенькою російською провів інструктаж, який зводився до кількох пунктів: йти лише стежкою, намагатися не впасти в прірву, не наступати на верблюдів, що лежать дорогою, (тварина горда, може такого не подарувати) і час від часу відгукуватися на кодове ім’я «Катерина».

Ми почали повільно підніматись вгору скелястою дорогою. Мій ліхтарик вряди-годи вихоплював із темряви постаті бедуїнів та верблюдів, що мирно лежали обабіч дороги. Жителі пустелі пропонували всім охочим за не таку вже й велику плату проїхатися на одногорбому на самісіньку гору, чим багато хто й скористався. Та я вирішила залишитися з тими, хто йшов пішки. Не знаю, що більше перемогло: небажання платити за проїзд, острах верблюдів чи бажання за раз позбутися всіх гріхів. Адже вважається (про це я дізналася від своїх побожних попутників), що для тих, хто підніметься пішки на гору Мойсея, вмить простяться всі гріхи. Для багатьох із моїх супутників це було вже не перше сходження. Принаймні раз на кілька років ці, вже немолоді, люди приїжджають у далеку країну, щоб, зійшовши на гору Синай, надати своєму духовному життю нового сенсу.

Схід сонця на Синаї

Так, у роздумах про фізичний холод та духовне очищення і завершилося моє сходження на святу гору. Холод вдалося вгамувати чашкою гарячого чаю та пледом. І те й інше отримали завдяки місцевим бедуїнам, що володіють невеликим будиночком за якихось метрів п’ятдесят від самісінької вершини. Опинившись на ній біля невеличкої церкви освяченої в ім’я Пресвятої Трійці та збудованої з гранітних каменів зруйнованої в давнину церкви, ми почали чекати на схід сонця.

І от почало благословлятися на світ. Схід сонця сам собою завжди дивовижний, та на святому місці це було просто чарівним! Небесне світило спроквола піднімалося над горами та скелями, покриваючи все навкруги ніжно-рожевим, а де-не-де жовтогарячим, сяйвом. Незабутнє враження! Що й казати – настрій в усіх був пречудовий, попри всі труднощі сходження на вершину.

До того часу, коли ми спустились до підніжжя гори, де розташований монастир св. Катерини, сонце вже пекло неймовірно. Розпочалася друга частина нашої екскурсії. Гід, який за весь час не промовив і 20 слів, почав ділитися своїми знаннями про обитель. Виявляється, монастир було зведено за наказом візантійського імператора в 527–557 роках. Споруда більше нагадувала фортецю з високими і довгими мурами. Як і буває з плином часу, сам храм за більш ніж 14 сторіч глибоко увійшов у землю, до воріт потрібно спускатися стрімкими кам’яними сходами. Потрапити на територію обителі може кожен охочий. Треба лише дотримуватися дрес-коду: довгий одяг, для жінок ще й хустки на голову. Годі й казати, що наше вбрання не відповідало цим встановленим правилам. І знову нам на допомогу прийшли запопадливі бедуїни, що здавна заробляють, здаючи в оренду відповідний наряд.

Монастир святої Катерини більше нагадує фортецю з високими і довгими мурами

Усередині простір монастиря розділений гранітними монолітними колонами, по сім з кожної сторони. В кожній колоні – мощі мучеників. На території монастиря росте кущ, корінь якого, як вважають, є нащадком святої Купини, тієї самої, під час горіння якої Господь розмовляв з Мойсеєм. Перебуваючи в храмі та оглядаючи старовинні ікони V–XII сторіч, двері VІ століття, що відкривають вхід у церкву, та на найстарішу в світі мозаїку Преображення Господнього, створену 534 року, відчуваєш, що час ніби зупинився, а навколо витає отой дух старовини. Нас неабияк здивувало, що на території монастиря існує ісламська мечеть.Час промайнув непомітно, бо було дуже цікаво. До готелю всі повернулися задоволені, з багажем нової інформації.

Пролетіли ще кілька днів моря і сонця, і знову не давало спокою бажання вирушити в подорож, цього разу до Каїра. Ох, що то за місто! На 18-мільйонний мегаполіс припадає аж… 9 світлофорів. Але й вони мало чим допомагають. Водії преспокійно їдуть на червоне світло. Після відвідин пірамід і сфінкса, нашою наступною зупинкою була церква святих мучеників Сергія і Вакха – найдавніший християнський храм Каїра, побудований в VI сторіччі. Цю підземну церкву, що аж на 10 метрів нижче сучасного рівня вулиці, та її каплицю дуже шанують християни в Єгипті. Адже згідно зі стародавніми хроніками, саме на цьому місці зупинялася Богоматір з немовлям Ісусом під час втечі з Віфлеєму.

Згадавши про Богородицю, гід розповів про випадки появи Діви Марії в Зейтуні, передмісті Каїра, з квітня 1968 по травень 1971 року. Мати Божа періодично з’являлася у вигляді осяйного образа над куполами церкви. Мільйони єгиптян та іноземців різних віросповідань спостерігали це явище, що тривало від кількох хвилин до кількох годин. Явище, яке не змогли заперечити навіть найбільші скептики, було зафіксовано на відеоплівку та транслювалося єгипетським телебаченням, а також знято на фото. У результаті багато людей прийняли християнство.

Далі гід розповів про Місто Сміттярів. Виявля¬ється, це квартал на околицях Каїра. Заселений він коптами – справжніми нащадками стародавніх єгиптян, що сповідують християнство. Ці люди й досі користуються мовою, якою розмовляли в Єгипті за часів фараонів. Жителі цього району займаються збиранням сміття для його переробки, звідси й назва. В цьому кварталі проживає близько 40 тис. населення. Загалом же в Єгипті живе понад 6 млн коптів. Цікаво, що в цій мусульманській країні одним із офіційних свят є Різдво Христове.

На найвищій точці Кварталу Сміттярів збудовано велетенський храмовий комплекс. Тамтешній кафедральний собор монастиря Св. Симеона є найбільшим на Ближньому та Середньому Сході. Він являє собою висічену в скелі печеру й може одночасно вміщувати до 20 тисяч вірян.

Кафедральний собор монастиря Святого Симеона в Каїрі

Кінець екскурсії настав неочікувано, за цікавими розповідями час пролетів дуже швидко, вже потрібно було повертатись у Шарм-ель-Шейх. Додому я вирушила з незабутніми, чудовими враженнями та спогадами про цю стародавню країну.

Людмила Хлівна, для «Моментів». Фото автора.

 

 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)