Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
04/08/2014 17:22

Комбриг не ховався за спини солдатів

23 липня під час спецоперації зі звільнення від терористів міста Лисичанська Луганської області трагічно загинув командир криворізької окремої бригади Центрального оперативно-тери­то­рі­аль­ного об’єднання Національної гвардії України 44-річний полковник Олександр Радієвський.

Того дня гвардійці разом із воїнами 25-ї окремої аеромобільної бригади потрапили в засідку бойовиків. Під час запеклого бою троє воїнів загинули. Долю комбрига розділили двоє його підлеглих – командир батальйону підполковник Павло Сніцар та стрілець солдат Ігор Коцяр. Ще один офіцер НГУ був тяжко поранений і наразі перебуває на лікуванні в медичному закладі…

Полковник Радієвський розпочав нелегкий службовий шлях 1987 р., вступивши до Орджонікідзевського вищого військового командного училища МВС СРСР. Ще курсантом йому випало брати участь у припиненні міжетнічних конфліктів у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії. А далі він упевнено підіймався щаблями військової кар’єри. Після закінчення 1998 р. магістратури Академії Прикордонних військ України Олександр Віталійович пройшов у дніпропетровському спеціальному моторизованому полку міліції внутрішніх військ МВС шлях від командира батальйону до командира частини, з серпня 2011-го очолив криворізьку бригаду ВВ. У листопаді 2004 р. був відзначений медаллю «За військову службу Україні», у березні 2009-го – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Людина обов’язку й честі, мужній та професійний командир, завжди доброзичливий і уважний до співрозмовника – так відгукуються про Олександ­ра Віталійовича його колеги… Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлег­лих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них, зокрема особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська.

У районі антитерористичної операції він провів загалом два з половиною місяці. Після ротації особового складу вдруге повернувся в зону бойових дій, куди був направлений і старший з двох його синів, командир роти іншої військової частини НГУ лейтенант Андрій Радієвський (він і нині бореться з ворогом на сході держави)…

15 липня Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олек­санд­р Радієвський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А за день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий офіцер оголосив, що місто вільне від терористів, йому влаштували справжню овацію! Люди вітали визволителів, обнімали й цілували їх, хором скандували російською: «Спа-си-бо!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекали нові бої, і він не дуже переймався лаврами тріумфатора…

За добу, під гнітючим враженням від звістки про загибель Олександра Віталійовича, активісти Сєвєродонецька висунули ініціативу щодо перейменування нинішньої Радянської площі міста на честь полковника Радієвського (докладніше про це можна дізнатися на сторінці «Фейс­буку» https://www.facebook.com/ploshaRadievskogo).

Указом Президента від 25 липня 2014 р. полковнику Радієвському присвоєно військове звання генерал-майора (посмерт­но). Наказом командувача Національної гвардії України підполковнику Сніцару присвоєно звання полковника (посмертно), крім того, його та солдата Коцяра представлено до державної нагороди.

Ірина МАКАРЧЕНКО, 

м. Київ

друкувати
Додати коментар

Інші статті