На передньому краї АТО
Хвилини спокою на блокпостах у зоні проведення антитерористичної операції – явище нетривале й доволі ілюзорне. Підступного нападу бойовиків можна чекати будь-якої миті. Жорстоким обстрілам час від часу піддаються навіть позиції українських силовиків, які відносно віддалені від основного театру бойових дій. Як відомо, зухвалі напади сепаратистів не припинялися навіть під час оголошеного Президентом України десятиденного перемир’я…
Розвилка доріг із Ізюма на Ямпіль і Красний Лиман. Тут несуть службу військовослужбовці криворізького з’єднання Національної гвардії України, які змінили колег із калинівського полку, та резервісти НГУ. Напередодні, ввечері, на цей блокпост напали бойовики, внаслідок чого дістав тяжке поранення один із резервістів. Подробицями бою ділиться прапорщик резерву Віктор Вергелес:
– Ми саме вечеряли й готувалися до несення служби. Аж раптом з одного боку дороги в «зеленці» спрацювала сигнальна міна й одразу в наш бік випустили кілька автоматних черг. Ми почали стріляти у відповідь. А вже за кілька хвилин спрацювала «сигналка» з протилежного боку й почався обстріл звідти. Я з двома резервістами кинувся до криворіжців на підсилення вогневої точки на дорозі, а інші бійці побігли займати позиції по периметру блокпоста. Якраз у цей час один із наших був поранений: хлопець не встиг одягнути бронежилета й куля влучила йому в живіт. Терористи не припиняли вогню, тож медику довелося надавати йому першу допомогу під кулями…
Стрілянина тривала майже годину. Група бойовиків, намагаючись оточити українських військових, відкрила вогонь з тилу. Відступити терористів гвардійці змусили мінометним вогнем. Пораненого згодом доставили до лікарні, де йому успішно зробили операцію. І хоча він втратив багато крові, за словами побратимів, його життю нічого не загрожує. А щодо втрат ворога, то бійці не беруться сказати точно: з перевіркою в суцільній темряві вирішили не ризикувати. Кажуть, що лише чули стогін із «зеленки». На те, що нічна «вилазка» дорого обійшлася сепаратистам, вказували сліди крові на землі та закривавлений камуфляж, прострелений у ділянці грудної клітки, які зранку виявила група розвідки неподалік від блокпоста.
Нашу розмову перервало раптове пожвавлення на дорозі: із «зеленки» десантники виносять на ношах пораненого в живіт осколком гранати молодого бійця. Приблизно за півкілометра від блокпоста їхній взвод натрапив на засідку бойовиків. Хлопець у тільнику, блідий, лежить на ношах і не ворушиться. Досвідчений військовий медик перебинтовує його, ставить крапельницю й весь час промовляє до пораненого, щоб той не знепритомнів: «Братику, дівчину маєш?». У відповідь той ледь помітно киває. «Ну от, скоро з нею побачишся, не хвилюйся, усе буде гаразд…». Хтось із побратимів змочує водою голову пораненому, інший десантник тримає над обличчям долоні, щоб сонце не сліпило йому очі. У цей час прибуває броньована санітарно-евакуаційна машина НГУ, до якої заносять бійця. «Буде жити!» – впевнено стверджує медик, проводжаючи втомленим поглядом «санітарку», яка мчить дорогою, набираючи швидкість…
Варто зазначити, що найчастіше тактика нападів терористів визначається позицією блокпоста. Якщо він з усіх боків оточений кущами й деревами, бойовики обстрілюють переважно вночі, а якщо розташований на відкритій місцевості – у світлу пору доби.
– Сепаратисти вже добре знають: коли вони нападуть вночі, то ми за спалахами пострілів визначимо їхні позиції і «накриємо» мінометами та зенітними установками, а за необхідності – і вогнем танків, – розповідає командир одного з підрозділів бригади оперативного призначення НГУ підполковник Богдан Вакулко, який разом зі своїми підлеглими несе службу неподалік села Семенівки, що під Слов’янськом. За жорстокість обстрілів, яких зазнав цей блокпост у червні, він отримав неофіційну назву «Веселий» (у характерній манері військового гумору). Ситуацію виправили вищезгадані зенітки, танки й самохідні міномети «Нона», якими бійців Нацгвардії підсилили військовослужбовці ЗСУ. Відтоді, як гвардійці та десантники пліч-о-пліч почали нести службу, запал у сепаратистів помітно згас, проте час від часу вони здійснювали мінометні й снайперські обстріли.
Ще одна проблема, з якою доводиться стикатися силовикам на блокпостах, – шпигуни. Під виглядом мирних жителів, як правило – на велосипедах, щоб не викликати особливих підозр, вони їздять по блокпостах і збирають відомості про наші позиції. Поки ми спілкувалися з офіцером, хвилин за десять бійці привели двох затриманих місцевих жителів – обом на вигляд років 30-35. В одного виявили український паспорт в обкладинці з російським гербом і з печаткою «ДНР». Інший розповів, що нібито їхав з одного із ближніх сіл у Слов’янськ «в аптеку». Яка аптека може працювати в окупованому місті о шостій ранку, молодик пояснити не зміг…
– До шпигунства вдаються різні люди: хтось «ідейний», а когось терористи змушують, погрожуючи розправою над сім’єю, – ділиться думкою підполковник Вакулко. – Ми їх затримуємо, викликаємо «броню» й відправляємо в штаб АТО, де з ними працюють працівники спецслужб…
Поки підполковник розбирається із затриманими, яким попередньо зав’язали очі хустками, підходжу до однієї з вогневих точок, складеної із залізобетонних блоків і мішків із піском. Військовослужбовець бригади оперативного призначення солдат Михайло, який чатує з кулеметом на посту, розповів, що серед його товаришів по зброї усі пішли «на передову» не лише за власним бажанням, а й вдруге – відпочивши після першої ротації. До того ж добровольців було навіть більше, ніж потрібно.
– Своїм рідним зазвичай не повідомляємо, де перебуваємо, щоб не хвилювалися, – наголошує боєць. – З «моїх» знає лише батько, ми з ним домовилися матері про це не казати… Ще під час першого відрядження до Донецька я надивився на те, як знущаються терористи з простих людей – грабують, викрадають, убивають. Хтось заради незрозумілої їм «ідеї», а переважна більшість так званих ополченців – звичайнісінькі кримінальники. Я не хочу, щоб на моїй рідній Івано-Франківщині сталося щось подібне, тому й попросився сюди знову, щоб ця нечисть не пішла по Україні. Саме тому переважна більшість хлопців тут…
Олександр КОНОВАЛОВ, м. Київ.
Фото автора та Дмитра ОБРАЗЦОВА
