Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Служба
11/07/2014 15:34

Вийшов переможцем у дуелі з танком

Зовні старший лейтенант Сергій Сідорін нічим не вирізняється з-поміж інших пацієнтів палати травматологічного відділення Головного військового клінічного госпіталю. Проте у службовій кар’єрі 26-річного офіцера столичного з’єднання спеціального призначення Національної гвардії України, випускника Академії внутрішніх військ МВС – чимало досягнень, які й відрізняють його від колег.

Перший розряд з боксу, перемога на регіональному етапі (серед військових частин Північного територіального коман­дування) торішнього конкурсу «Кращий за професією», досить висока посада заступника командира батальйону спецпризначення… А 26 червня до цього переліку додався ще й подвиг у бою – старший лейтенант Сідорін став першим гвардійцем, який під час антитерористичної операції знищив ворожий танк.
Розповідаючи про бій на північних підступах до горезвісного Слов’янська, Сергій відверто соромиться раптової слави: «Я не вважаю подвигом те, що зробив. Просто влучно вистрілив, та й усе. На моєму місці міг би бути хтось інший, кожен із наших бійців готовий був стояти до кінця…».
Штурм почався близько сьомої вечора. Спочатку сепаратисти обстрілювали блокпост одразу з двох боків із танків і мінометів: «Щільність вогню була такою, що ми не могли й голови підвести. Наш підрозділ мав лише стрілецьку зброю, сусіди-десантники мали протитанкові керовані ракети та бронетранспортери. Після обстрілу нас атакували два танки. Сепаратисти, напевно, думали, що ми злякаємось і не дамо відсічі – танки рухалися неспішно, наче на параді. Першого із них підбили десантники, коли він був на відстані десь метрів 150 до блокпоста. А інша машина продовжувала просуватись у наш бік і майже сягнула нашої позиції. Звісно, спроба підбити цей танк була дуже ризикованою. Але його необхідно було зупинити, інакше він міг нас усіх просто розчавити.
Гранатометник із мого підрозділу одразу зголосився виконати це завдання. Та я, чесно кажучи, злякався за нього й не захотів ризикувати його здо­ро­в’ям, а то й життям. Він свідомо пішов захищати країну, але що б я сказав його матері, якби з ним щось сталося?.. Вирішив сам спробувати і взяв до рук гранатомет РПГ-7. Звичайно, страшно, але ж треба було показувати приклад солдатам. Тож просто вискочив з укриття й вистрілив. Танк спалахнув, наші бійці чекали, що екіпаж спробує евакуюватись, але з машини так ніхто й не вибрався…».
Одночасно з пострілом Сергія зробив свій останній постріл із гармати й ворожий танк. Від вибуху снаряда Сідорін дістав серйозне осколкове поранення в праву ногу. «Коли гримнуло, сяйнула думка, що в мене вже немає ніг, – розповідає Сергій. – У вухах шуміло. Жах! Лише коли доповз до укриття, зрозумів, що живий і ноги на місці. Ми змушені були відступити, а вже наступного дня сили АТО відбили залишений блокпост. Мене з іншими пораненими евакуювали до лікарні в Ізюмі, а потім – у Київ. Лікарі сказали, що кістка неушкоджена, осколок застряг у стегні, його вже видалили. Сподіваюся, що за три-чотири тижні повернусь у стрій, уже потроху ходжу з милицею. Треба скоріше одужувати та повертатися до своїх хлопців, не хочу в тилу відсиджуватися…».
Вдома на Сергія чекає молода дружина. Вони в шлюбі лише два роки, мріють про малюка: «Вона в мене сильна. Я заборонив їй плакати – нині не час. Тримається, жодної сльозинки не зронила, коли приходила навідати мене в шпиталі, адже знала, за кого виходила заміж…».
За виявлений героїзм старшого лейтенанта Сергія Сідоріна представлено до присвоєння чергового військового звання «капітан» (достроково) та до державної нагороди.
Євген РОЖЕНЮК, м. Київ.
Фото автора

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті