Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Служба
11/07/2014 15:32

Чотирилапий «син блокпоста»

Врятований гвардійцями песик житиме у Славутичі 

У червні особовий склад військового оперативного резерву окремого батальйону Національної гвардії України з охорони ДСП «Чорнобильська АЕС» брав участь у антитерористичній операції, що триває на сході країни. На щастя, із зони АТО всі гвардійці-«атомники» повернулися до рідного Славутича живі-здорові, та ще й із «поповненням». Під час урочистої церемонії зустрічі один із воїнів тримав на руках своєрідний живий талісман ВОРезу – врятоване ними маленьке цуценя.
Цього песика славутицьким військовим правоохоронцям передали разом із нехитрим польовим «господарством» колеги, яких вони змінили на одному з блокпостів – ті пояснили, що мати цуцика загинула під час мінометного обстрілу. Малюк ледве ходив, тож єдиною надією на життя для нього були люди в погонах.
Гвардійці залишили щеня в себе, охрестивши Туманом (ім’ям став один із радіопозивних). Доглядали його всім блокпостом. Молока на передовій ніде було взяти, тож годували Туманчика тим, що їли самі. Найбільше цуценя полюбило армійську тушонку. 
 Лагідне, кумедне й таке беззахисне, воно з часом стало улюбленцем військовослужбовців: кожен прагнув його попестити. Це зігрівало душу навіть найстаршим із бійців-кон­тракт­ників і хоч трохи відволікало від щоденного бойового напруження… 
До речі, Туман виявився на диво кмітливим – під час ворожих обстрілів він чимдуж мчав до землянки й шукав там бронежилет, щоб сховатися під ним…
Коли настав час гвардійцям повертатися додому, про те, щоб залишити песика на передовій, не було й мови: колективно вирішили забрати його із собою. Уже в Славутичі Туман потрапив у надійні руки турботливого хазяїна – прапорщика Павла Поповича, який вмовив товаришів віддати собаченя йому.
– Тепер Туман живе в будинку моєї мами, – розповідає Павло. – Я його доглядаю, лікую – адже від народження його не годували молоком, у нього слабкі суглоби, тож ветеринар призначив йому спеціальні препарати.
Утім, я впевнений, що із ним усе буде гаразд, і зроблю для цього все можливе. Адже він не просто хатня тварина, «друг людини», а й мій бойовий побратим.
Сергій ДІДИК, м. Київ.
Фото Олександра 
ВАСЬКОВСЬКОГО 

друкувати
Додати коментар

Інші статті