Обереги музейного «намиста»

Ми продовжуємо розповідати про перлини музейної та туристичної галузей, на які так багата українська земля й найвизначніші з котрих оберігає спеціалізований підрозділ міліцейського відомства, він же лідер ринку охоронних послуг – ДСО.

Рівненщина чекає гостей…

Під надійною охороною ДСО Рівненщини в регіоні перебуває низка визначних об’єктів непересічного історико-культурного значення. Це такі заповідники, як поле Берестецької битви, що в с. Пляшевій Радивилівського району (ХVІІ ст.), Дубенський (архітектурна пам’ятка ХV ст.) та Острозький (ХVІ ст.) замки, краєзнавчі музеї в Рівному, Березному, Корці, музей Уласа Самчука.

1914-го у Свято-Георгіївському чоловічому монастирі на Козацьких Могилах у с. Пляшевій була облаштована найбільша в Україні могила, в якій поховано десять тисяч козаків і селян, що загинули під час Берестецької битви 1651 року. Там заклали підмурок до творення знаного нині духовно-меморіального комплексу – посвяти прагненню українців до волі й власної державності. Тут же розташовано й Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», найцікавішою архітектурною родзинкою якого вважають Свято-Георгіївський храм із незвичним, відкритим назовні вівтарем. Цікавляться туристи й підземним ходом, що веде від дерев’яної Михайлівської церкви, в якій, за переказами, перед битвою молився Богдан Хмельницький, до Георгіївського храму – під ним влаштовано гробницю-усипальницю з козацькими останками.

Уже не один десяток літ цю святу землю, де розміщено відомий комплекс національної пошани, гордості та скорботи, убезпечує Державна служба охорони. Тут працює наряд цивільної варти – в основному в нічний час. Він патрулює довколишню територію й пильнує музеї та храми, де зберігається багато цінностей. Людей, як те узвичаєно в ДСО, доповнюють різноманітні технічні засоби охорони.

– Нам приносили виорані останки воїнів, зброю, одяг, – розповідає Лариса Пилипів, заввідділу музею Берестецької битви. – Були й розкопки в 1970-х, коли знайшли 5 тисяч козацьких речей, що добре збереглись у навколишніх торф’яних болотах. Тут є і речі польських вояків, навіть гармати, ложки, люльки, човни-довбанки… І все це багатство варто зберегти для нащадків. У тій справі нам безвідмовно допомагає орган державного охоронного сервісу. Звісно, разом ми переживали різні часи, і скруту теж. Проте завжди знаходили компроміс, тому музей ніколи не залишався без охорони, навіть у часи кризи, коли бракувало коштів на оплату відповідних послуг. Нас розуміли, тож хлопці працювали в борг. Добрим словом згадую період, коли тут діяла цілодобова охорона. Та через недофінансування дещо змінили умови вартування, хоч ми й не проти повернутися до попередньої схеми. Звісно, якщо проводять масові велелюдні заходи, то варту тут посилюють.

– Допомагаємо послушникам монастиря, коли потрібна фізична сила, патрулюємо заповідник і влітку, і взимку. Особливих клопотів ніхто не завдає. Хіба що часом хтось із пляжу напідпитку приїде чи бешкетуни щось утнуть, але ми доводимо їхню совість до пуття, – в унісон говорять працівники цивільної охорони Олександр Грицаюк та Олег Хміль.

…А гості, як відомо, бувають різними

– Найвизначніший об’єкт у зоні відповідальності Дубенського міжрайвідділу ДСО – це Дубенський історико-культурний заповідник. У замку є відомча охорона, хоча колись тут стояли міліцейські пости. Через кризу держоргани вимушено розірвали угоду про фізохорону, залишивши правоохоронцям поле для маневру в пропонуванні послуги зі встановлення й обслуговування відповідних технічних засобів. Щоправда, в міліції охорони сподіваються на повернення кращих часів. Керівництво заповідника робить усе для того. А ще десеовці мізкують над тим, як кооперуватися з райвідділом міліції у справі убезпечення найважливіших об’єктів.

– Відповідно до угоди, ДСО реагує вчасно, значних ексцесів, дякувати Богові, у нас не було, – наголошує Леонід Кічатий, директор Державного історико-культурного заповідника м. Дубна, що належить до переліку найвідвідуваніших туристичних об’єктів України. – Щороку до нас приїздить близько 100 тисяч туристів. А такі «гості», як відомо, бувають різними: хтось із трепетом-пієтетом ставиться до історії, а декому тільки дай показати власні пиху й безкультурність. От така публіка подеколи й псує настрій. Але ми робимо все, щоб заповідник й наші музеї здобули якомога більше прихильників. Апріорі в таких об’єктах, як наш замок, де одна ікона Пророка Іллі коштує понад 1 мільйон євро, не може бути дешевої, а отже безвідповідальної, непрофесійної системи охорони. Ніхто на такі ризики не піде. Висновок однозначний: матимемо справу винятково з державною структурою, що забезпечує чіткі на папері й виконувані в реальному житті гарантії. Перспектива Дубна дуже велика. У це місто вже багато вклав і я. Звісно, ідеться не лише про гроші… Усе залежить від сукупної харизми колективу, а не від волі й бажання одного керівника. Він має лише зуміти зібрати таких особистостей. Ми повинні розбудувати інфраструктуру, бо європейський турист дуже зважає на той аспект, як і на убезпеченість перебування. Україні треба ставити на регіональний потенціал, давати йому розвиток. І навіть невеличкі замки можуть приносити за розумної бізнесової соціально орієнтованої політики великі прибутки.

– Наша співпраця не затиснена рамками й шаблонами чинних угод, – продовжує Кічатий. – Наприклад, Львівська картинна галерея передавала нам для влаштування тимчасової експозиції 30 картин ХVI–XVIII століть. Постало питання, як в атмосфері безпеки доставити той художній скарб до нас. Для організації супроводу звернулися до міліції, й ця послуга обійшлася зовсім недорого. Звісно, чекаємо на підтримку держави, субвенції, на кшталт європейських. Тоді музейним закладам можна буде говорити й про кращу охорону культурної спадщини…

– Наприкінці 1990-х у нас були проблеми з оплатою послуг охорони, але ми поволі покращили ситуацію й віднедавна система безпеки закладу перебуває в хорошому стані, – упевнено заявляє директор історико-культурного заповідника міста Острога Сергій Кибкало. – Щоправда, є одна «оригінальна заковика»: у замку вночі спрацьовує сигналізація через те, що там багато кажанів, на рух яких і реагують датчики. Вигнати їх звідти ми не можемо. Вони стали своєрідною частиною комплексу. А так усе добре. Розв’язуємо проблеми, щойно ті з’являються. Приміром, коли в замку проходила нумізматична виставка, ця міліцейська служба нам допомагала убезпечити захід, до того ж безплатно. Нині в музеї книги й у замку встановлюємо додаткові технічні засоби, щоб не перейматися схоронністю наших найдорогоцінніших експонатів. А тамтешній музейний фонд чималий – він становить майже 70 тисяч одиниць зберігання.

Загалом до складу Державного історико-культурного заповідника міста Острога входить три музеї: книги, краєзнавчий і нумізматики. Останній нараховує понад 11 тисяч одиниць зберігання: монети, грошові сурогати, нагороди, бони, цінні папери, шати до ікон. Особливо цікава колекція українських грошових знаків ХХ століття. Свого часу тут був банк. 2012-го музей обладнали новим охоронним обладнанням і встановили тривожну кнопку ДСО.

На варті етнографічного раю

Найвідомішим містом-музеєм є Переяслав-Хмельницький. На його території розмістилося 27 музеїв – безпрецедентна кількість таких закладів, як для 28-тисячного міста. Звісно, не всі вони однаково фінансово успішні й відвідувані. Найзнаніший – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» із цінним фондозібранням і музей народного побуту просто неба. Заклад – а це 15 тематичних майданчиків – розмістився на величезній площі, окремі об’єкти перебувають під технічною охороною, територію загалом патрулює цивільна варта міліції охорони.

У музеї постійно перебуває чотири працівники цивільної охорони, які, згідно із затвердженою схемою, цілодобово обходять територію, щогодини доповідаючи черговому. Зазвичай тут доволі спокійно. Щоб обійти 24 заповідні гектари, бійцям потрібно дві години. За цей час працівники варти намагаються зазирнути в усі подвір’я, у вікна споруд, пильнуючи об’єкти від проникнення небажаних гостей. Також серед їхніх обов’язків – стежити, щоб відвідувачі дотримувалися певних правил поведінки. Палити, вживати спиртне тут категорично заборонено.

Радісно спостерігати, як вуличками відтвореного українського села двохсотлітньої давнини сновигають групи яскраво вбраних туристів, обвішаних фотоапаратами, що безперестанку натискають їхні кнопки. Варто лише зазирнути на Базарну площу, що відтворює антураж поліського хутірця, – і ви наче потрапили в далеке минуле. І так – повсюди. Не дивно, що це торжище не раз виступало в ролі знімального майданчика для різноманітних кліпів зірок естради й фільмів документалістів. Приміром, саме тут знімали відоме новорічне шоу за мотивами творів Миколи Гоголя.

– У нас часто відбуваються масові заходи – Зелена неділя, Івана Купала, Водохреще, Великдень тощо. У такі дні потрібно виявляти особливу пильність. І тут нам дуже допомагають працівники охорони, – зауважує доглядач музею лісового господарства «Хата лісника» пані Валентина. – Службою цією я задоволена, принаймні, на моєму об’єкті нічого кримінального, слава Богу, не траплялося.

Її тезка, інша Валентина, доглядає за відтвореною садибою заможного селянина-промисловця. Садиба чимала: тут і олійниця, і млини, і багато чого іншого. Пані Валентина так само позитивно відгукується про діяльність міліцейських охоронців. Та й у тому, що в більшості гостей музею залишаються про його відвідини добрі спомини, – теж заслуга вартових із ДСО.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА, Олега ТАБОРОВСЬКОГО

друкувати