Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
24/04/2014 17:44

Перемога людства над стихією

Двадцять вісім літ минуло відтоді, як на Чорнобильській АЕС сталася аварія. «Мирний атом» четвертого енергоблока вийшов з-під контролю й забрав сотні людських життів, скалічив тисячі доль, «омертвив» колись квітучі землі, завдав мільярдних збитків нашій державі...На той момент лише одиниці знали, яку небезпеку приховує в собі ця аварія: ворог – радіація – був незримим, та й наслідки ураження проявлялися не одразу. Але це не применшує відваги людей, які ціною власного здоров’я, а то й життя, виступили на боротьбу з ядерною стихією. І невідомо, що було б із людством, якби не вони. Слово – ліквідаторам, ветеранам і пенсіонерам Стахановського МВ ГУМВС України в Луганській області.

Віктор Анатолійович Говоров:

«У лютому 1987 року я разом з іншими курсантами Донецької школи міліції був направлений до Чорнобиля, у 30-кілометрову зону, для охорони громадського порядку. Тоді від моменту аварії минув майже рік і вже стало відомо про згубні наслідки цієї катастрофи. Рідні, звісно, хвилювалися, коли дізналися про моє відрядження, але розуміли, що це – необхідність, адже ми давали Присягу.

Було моторошно бачити покинуті села, у яких ще зовсім недавно вирувало життя. Здавалося, що господарі вийшли з осель якісь хвилини тому... Усі меблі залишалися на своїх місцях. Під час евакуації люди забирали лише найнеобхідніше – документи, гроші, цінності. Перед нами поставили конкретне зав­дання – не допустити розкрадання й вивезення заражених радіацією речей із зони відчуження. Працювали вахтовим методом: 15 днів перебували в радіаційній зоні, а потім, на 15 днів, нас змінювали курсанти Дніпропетровської школи міліції.

Я ніс службу в Брагинському районі Гомельської області. На все життя запам’яталися безкінечні багатовікові ліси, в яких було повно диких звірів. Ночами лунало моторошне виття вовків. Запам’ятались і білоруські села – майже в кожному були встановлені пам’ятники місцевим жителям, які віддали своє життя в боротьбі з німецько-фашист­ськими загарбниками.

...Аварія на ЧАЕС – це трагедія українського народу, і ми не маємо права забувати про неї, скільки б років не минуло відтоді. Адже той, хто забуває минуле, прирікає себе на повторення помилок».

 

Сергій Михайлович Мазейко:

«У грудні 1989 року я, сержант роти ППСМ Стахановського міськвідділу, був направлений до Чорнобильської зони, на КПП „Діброва”, що на Київщині. Проходив службу разом із Юрієм Мечетом і Миколою Зайцевим, якого, на жаль, уже немає серед нас. Він передчасно пішов із життя через втрату здоров’я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Я мав забезпечувати пропуск­ний режим на КПП і не допускати вивезення із зони ЧАЕС зараженого устаткування. 

На момент мого перебування в зоні ЧАЕС після аварії минуло вже 3 роки. Місцеві жителі, чиї життя назавжди змінила та квітнева ніч 1986-го, усе ще не могли примиритися з тим, що їх виселили з їхніх домівок, а тому почали повертатися до своїх осель, особливо люди літнього віку. Було гірко й боляче дивитися, як старенькі з торбами за плечима долали заради цього пішки десятки кілометрів. Усі наші умовляння, пояснення, що це небезпечно для їхнього здоров’я, а то й життя, не діяли... 

Під час одного з чергувань я затримав вантажівку, водій якої вивозив із Чорнобильської зони для продажу заражені радіацією речі. Маю грамоту „За доб­лесну службу з охорони громадського порядку в Чорнобильській зоні”.

Напередодні 28-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС хотілося б побажати всім побра­тимам-ліквідаторам здоров’я, адже воно так потрібно нам усім».

 

Віталій В’ячеславович Загудайлов:

«У той пам’ятний для всіх нас 1986 рік я проходив строкову службу в Збройних силах СРСР. Моя частина перебувала за 60 км від Чорнобиля. Після закінчення служби я повернувся додому і влаштувався працювати на шахту. Коли ж сталась аварія, мене викликали до військкомату й повідомили, що направляють до селища Ораного ліквідовувати наслідки аварії.

Там, у зоні лиха, я ремонтував транспорт, що працював у зоні ЧАЕС, брав участь у вирубці лісу. Працювали не більше ніж півтори години на день. Усі розібрані споруди, повалені дерева закопували, нічого не спалювали. Найбільше запам’я­тався один день: вранці, коли йшли на роботу, ліс стояв зелений, а коли поверталися, жахнулися: з боку станції він порудів... Усього пробув у Чорнобилі 3 місяці.

Разом зі мною на роботу до зони ЧАЕС були направлені ще 10 жителів Стаханова. У кожного життя склалося по-різному. Багато хто не зміг перебороти хвороби... Після повернення додому я працював на шахті, а потім прийшов на службу в органи внутрішніх справ, до Стахановського міськвідділу».

* * *

Дні найжахливішої у світі атомної трагедії ще довго відлунюватимуть до нас болем 

і стражданнями. Про подвиг звичайних людей – відважних ліквідаторів – ми зобов’язані пам’я­тати завжди. Чорнобиль – це наш спільний біль. Але він навіки став символом Перемоги людства над стихією...

В’ячеслав ВОРОНІН,  

Луганська обл.

 

друкувати
Додати коментар

Інші статті