Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
24/04/2014 17:43

Вартові опромінених шляхів

У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь кілька сотень кримських міліціонерів. Зокрема, у 30-кілометровій режимній зоні й безпосередньо біля станції в різні роки несли службу  52 працівники спеціалізованого окремого батальйону дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції півострова.

У Чорнобиль здебільшого вирушали добровольці, але була й рознарядка. У Нижньогірський РВВС Криму прийшла така – на одну людину. Поїхати вирішив 26-річний лейтенант міліції Геннадій Луценко як найкраще підготовлений по всіх напрямах працівник.
«На зборах я сам зголосився служити в Чорнобилі, – розповідає він. – 10 червня мене передали в розпорядження УВС Київського облвиконкому. Пам’ятаю перші свої зміни на станції Копачі. Вервечки потужних міксерів привозили бетон із Вишгорода. Тут перевантажували його в інші автомобілі, які вирушали на ЧАЕС. Ми несли службу з дозиметристами. Контролювали рівень зараженості транспорту, щоб радіаційний бруд не „роз­пов­зався” за межі зони. Згодом техніка буквально просочувалася радіацією. Заміряєш, а під колесами – три й більше рентген. Оскільки постійно був поряд, то й сам отримав чималу дозу опромінення».
На тих же бетоновозах правоохоронці нерідко виявляли нетверезих водіїв. Річ у тім, що побутувала думка: спиртне нейтралізує радіацію. От вони й перехиляли чарчину-другу перед поїздкою. Щоб уникнути «п’я­них» ДТП, таких водіїв усували від керування транспортом.
Геннадій Вікторович згадує випадок, коли КамАЗ не вписався в поворот і з’їхав у річку. «Дивимося: із води стирчить лише кабіна, – говорить пенсіонер ОВС. – Довелося витягати водія. Тижнів за два їдемо на патрулювання, і точно на тому ж місці втоплений автобус. У чому ж справа? Виявилося, що волога від річки утворювала на дорозі тонкий шар криги, і транспорт на повороті заносило».
Водієм в екіпаж Луценка призначили старшину Василя Мамонова з ДАІ Феодосії: майстра спорту з міліцейського багатоборства, стрільби, боротьби.
«Ми упродовж місяця працювали вдвох, – зазначає співрозмовник. – Супроводжували колони з вантажами, нерідко – негабаритними металевими конструкціями, розчищали дорогу від транспорту  під час супроводу колон Міністерства оборони. Вночі патрулювали на складних перехрестях. Згодом Василю достроково присвоїли звання молодшого лейтенанта. А коли я вже їхав додому, Мамонова призначили командиром взводу. Він щодня забезпечував супровід комісії на ЧАЕС і назад».
Прокидалися правоохоронці о 5-й ранку, оскільки їхати до місця треба було 70 кілометрів. Переважно на службу до Чорнобиля відбирали молодих, здорових хлопців. Та й ті швидко «здавали». У багатьох, хто накопичив значну дозу радіації, не витримувало здоров’я: піднімався тиск, носом юшила кров.
В особовій справі Геннадія Вікторовича зазначено, що він ніс службу в зоні з 10 червня до 30 жовтня – 4 місяці й 20 днів. Офіційно встановлена доза опромінення – 11,05 рентген. Насправді ж вона була в кілька разів більшою.
Там, у зоні, Луценку достроково присвоїли звання старшого лейтенанта. Повернувшись у Крим, він служив дільничним інспектором Київського РВВС м. Сімферополя, був нагороджений знаком «За відмінну службу в МВС», медаллю «Ветеран підрозділу особливого ризику». Вийшовши на пенсію вже підполковником міліції, повністю присвятив себе службі чорнобильському братству. Спільно з головою Кримської організації інвалідів ВГО «Союз Чорнобиль України» генералом внутрішньої служби Віктором Тимо­фєєвим Геннадій Вікторович працює на громадських засадах у комісії зі встановлення статусу ліквідатора.
Старшого лейтенанта міліції Василя Щуковського в Чорнобиль направили з батальйону дорожньо-патрульної служби ДАІ Криму.
«Рівень радіації був високим, – ділиться спогадами Василь Леонтійович. – Ми постійно відчували металевий присмак у роті, з часом почало часто паморочитись у голові. Радіацію випромінювало буквально все: рудий ліс, залишені будинки, речі, налиті соком плоди на деревах, які так і хотілося зірвати та скуштувати… Наша робота полягала в зустрічі та гарантуванні безпечного проїзду членам різноманітних комісій, фахівцям МАГАТЕ, а також супроводі небезпечних вантажів. Несли службу за 40 метрів від АЕС – сюди, на майданчик перед атомною станцією, приїжджали автобуси з різними делегаціями. У зоні з високим рівнем випромінювання наші наряди змінювали що дві години. За весь час служби основним засобом захисту від радіації були марлеві маски: щоб не наковтатися пилу».
Нині, через стільки років, правоохоронець часто згадує, як зустрічали з хлопцями 1987-й, Новий рік, у зоні. Це було в залі санаторію «Політехнік», що в селі Глібівці, поблизу Димера. Прикрасили ялинку, накрили стіл. Були й сто чорнобильських грамів…
«Незабаром після повернення помер мій друг В’ячеслав Ващенко, із яким разом служили в Чорнобилі, – продовжує Василь Щуковський. – Без нього виріс і подорослішав син. Тепер він працює в ДАІ. Сам я чотири рази пережив клінічну смерть. Спасибі лікарям, які постійно повертають мене до життя. Завдяки їм я зможу вкотре покласти квіти до Пам’ятного знака Чорнобильського меморіалу, що в парку імені Гагаріна».
Служба офіцера міліції Василя Щуковського в Чорнобилі відзначена низкою нагород.
Юрій МЕНЬШИКОВ,  АР Крим

друкувати
Додати коментар

Інші статті