«Тут молодь – дорослішає, а старші – молодшають…»
На тлі оголошення в Україні часткової мобілізації та початку процесу формування військового резерву Національної гвардії (яка створюється на базі внутрішніх військ МВС) небувалий інтерес вітчизняних та закордонних ЗМІ викликали події останніх тижнів у навчальному центрі ВВ, що в передмісті столиці. Десятки журналістів прагнули потрапити до Нових Петрівців, щоб висвітлити перебіг занять, під час яких близько 400 добровольців – активістів «Самооборони Євромайдану» – поступово перетворювалися на батальйон вправних вояків-резервістів НГУ. До того ж відбувалося це перетворення під керівництвом військовослужбовців ВВ, які донедавна протистояли «самооборонівцям» «з іншого боку барикад». Нині вчорашні супротивники пліч-о-пліч у ратній праці буквально творять історію майбутньої Нацгвардії…
Зрозумілий ажіотаж навколо «новопетрівецького» підрозділу, на жаль, дещо затьмарив факт успішного проведення аналогічних навчальних зборів, які протягом двох тижнів тривали на іншому навчальному центрі ВВ, що поблизу села Старого Бориспільського району Київщини. Журналісти «ІЗ» та прес-служби ВВ вирішили виправити цю ситуацію й організували «експедицію» до величезного лісового масиву, яким, власне, і є територія згаданого полігону, де завершувалися збори іншого підрозділу резервістів…
Як гартувався гвардійський резерв
Інтенсивність підготовки ми оцінили, ще коли наближалися до стрільбища: з навчальних місць відлунювали «голоси» різних видів стрілецької зброї – від пістолета Макарова до ручного протитанкового гранатомета РПГ-7. Час від часу в цьому «хорі» вирізнялися своїм «соло» великокаліберні кулемети двох бронетранспортерів, ще на одній «точці» люди в напівцивільному-напіввійськовому одязі відпрацьовували вправу з метання навчально-імітаційних ручних гранат.
«Диригент» цього грізного «концерту», керівник навчальних зборів – заступник командира столичної окремої бригади ВВ з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав в Україні підполковник Павло Наконечний після привітань насамперед пояснив «партизанський» вигляд своїх тимчасових підлеглих: як виявилось, видане їм камуфльоване обмундирування з малиновими беретами й тільниками майбутні резервісти вирішили поберегти як парадну форму до «випускної» церемонії, що її запланували провести через два дні. «Це буде ритуал Військової присяги – її складатимуть як молодь, яка раніше не служила, так і ті, хто служив ще у Збройних силах колишнього СРСР…» – наголосив Павло Миколайович.
За словами офіцера, перед тим, як отримати «путівку» у Старе, усі кандидати пройшли добір, організований «вербувальниками» столичного з’єднання ВВ. Серед оформлених при цьому документів основним був контракт про проходження служби у військовому резерві НГУ, який уклали 76 добровольців віком від 18 до 44 років. Наприкінці двотижневого курсу кількість учасників зборів зменшилася до 64 осіб (інші «відсіялися», здебільшого – через сімейні обставини, контракти з ними були розірвані). 10 кандидатів – офіцерів запасу – мали змогу попрактикуватись у керівництві підрозділом: два майори та старший лейтенант із досвідом служби «в строю» командували взводами, а відділення очолили випускники військових кафедр цивільних ВНЗ і прапорщики.
На відміну від учасників зборів у Нових Петрівцях, яких розквартирували в наметах, у Старому добровольці мали змогу жити в казармі – проте відносний побутовий комфорт нівелювався дещо складнішими умовами навчання. Зокрема, щодня доводилося долати п’ятикілометрову відстань від казарми до стрільбища (а потім – повертатися назад), до того ж відпрацьовуючи дорогою різноманітні «ввідні» – нормативи з тактичної підготовки, захисту від зброї масового ураження тощо.
За словами підполковника Наконечного, програма зборів дуже насичена й інтенсивна: окрім щоденних стрільб як основи цього «експрес-курсу», майбутні резервісти вчилися копати окопи, надавати першу медичну допомогу, а ще пройшли особливе випробування – «обкатку» бронетранспортером. Фізичну форму покращували під час ранкових фіззарядок і занять із рукопашного бою. Щовечора відбувалася процедура чищення зброї. А на передостанній день були заплановані ротні тактичні навчання, які мали стати для добровольців своєрідним «випускним іспитом»…
«Ці люди рвуться на заняття…»
Офіцери-інструктори вочевидь отримували особливе, відоме кожному професійному військовому, задоволення від напруженої бойової роботи на полігоні, яка до того ж відкривала значний простір для імпровізації. І це відчуття посилювалось у рази від ентузіазму та завзяття, які виявляли майбутні резервісти. Наочним прикладом цього був промовистий епізод: слідом за відділенням, що марширувало від одного навчального місця до іншого, кульгав один із добровольців, намагаючись не відстати від колег. «Він напередодні сильно натер обидві ноги, але навідріз відмовився від пропозиції залишитись у казармі, – пояснив підполковник Наконечний. – Ці люди буквально рвуться на заняття, цінують кожну годину, проведену на полігоні. Вони прагнуть вчитися – це особливо добре видно з атмосфери, що панує під час теоретичних занять: хлопці уважно вивчають плакати та інші навчальні посібники, ставлять безліч запитань. А ще – між взводами само собою розпочалося змагання, хто краще „відстріляється” з тієї чи іншої зброї. Саме тому, незважаючи на короткий термін підготовки, підсумки занять – втішають…».
Утім, на думку Павла Миколайовича, не менш важливими, ніж навички поводження зі зброєю, є прищеплення добровольцям (особливо – тим, які раніше не служили) глибокого розуміння засад, на яких повинен існувати й діяти військовий колектив. У Старому офіцерам ВВ вдалося спрямувати у правильне русло енергію завзяття й навички самоорганізації, набуті «на барикадах» (де побували багато з учасників зборів) – перетворивши їх на свідоме сприйняття військової дисципліни та статутного порядку. Звісно ж, резервісти відрізняються від звичайних військовослужбовців – мало хто з них і після зборів зможе похизуватися належною стройовою виправкою, вони можуть стати в стрій із борідкою чи із сережкою у вусі, як стриженими наголо, так і з довгим волоссям чи з козацькою чуприною. Проте, чи такі вже й важливі ці зовнішні ознаки порівняно зі здатністю сумлінно виконувати накази – і взагалі, з готовністю цих людей у будь-який момент стати на захист Батьківщини?
Вишкіл майбутніх резервістів кувався не лише на стрільбищі, а й, наприклад, під час несення служби у внутрішньому наряді, що було не лише важливо для підтримання в казармі належного порядку, а й стало цікавим практичним досвідом для тих, кому вперше довелося виконувати обов’язки чергового й днювального роти. У певному сенсі уроком статутного порядку став і вихідний – тієї неділі близько десятка добровольців роз’їхалися по домівках у звільнення, інші – мали змогу побувати в лазні, пограти у футбол, подивитися телевізор, а дехто приймав на полігоні гостей – родичів і друзів. І, як зазначив підполковник Наконечний, «того дня всі учасники зборів виявили сумлінність і порядність, ніхто не порушив дисципліни, усі, хто ходив у звільнення, повернулись у визначений час…».
«Резервіст – справжній козак…»
Не менш цікавим виявилося і спілкування з учасниками зборів, першим з яких була людина, яка завдяки виступам у кількох телевізійних сюжетах стала своєрідним «обличчям» «роти зі Старого». Колишній активіст «Євромайдану» і син в. о. глави Адміністрації Президента України Сергія Пашинського солдат запасу Антон Пашинський – цілком успішна особистість: він є випускником Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана, працює менеджером з продажу у великій компанії з торгівлі продовольчими товарами. Строкової військової служби не проходив (за його словами – через певні проблеми зі здоров’ям, які нині вже вирішені), проте в час, коли над державою нависла реальна загроза, вирішив стати до лав резервістів НГУ. «На той момент ситуація була дуже напруженою, мої мати й дружина дуже хвилювалися, що я прямо з полігону можу опинитися на війні. Але я наполіг: пора вчитися захищати Батьківщину – і про цей вибір анітрохи не шкодую, – розповів Антон. – За допомогою Інтернету дізнався телефони вербувальної служби, приїхав на співбесіду, оформили мене дуже швидко – і за півтора дня вже викликали на збори…
Це для мене – надзвичайно цікавий життєвий досвід, адже більшість із того, що мені довелося вивчати, починаючи з елементарних вимог дисципліни, для мене – щось нове. У нашій роті – люди різного віку, досвіду та статку: підприємці, менеджери, студенти, робітники, більшість – одружені, у декого по троє дітей… І всі ми нині об’єднані почуттями військового братерства (наприклад, гостинці від рідних ділили „на всіх”), а ще – великою гордістю за те, що разом здолали певні труднощі, що ми нині причетні до потужної структури, яка формується, і що першими зголосилися до резерву Національної гвардії…».
Утім, уже сьогодні солдат Пашинський розуміє, що його військові знання потребують подальшого розвитку: «Ми пройшли лише базову підготовку, це – основа, яка вже багато що відкрила мені, – зокрема, треба підтримувати фізичну форму, самостійно вивчати посібники, статути… Військова справа – це така сфера, яку треба постійно осягати й „у теорії”…».
Тієї ж думки один зі старших добровольців рядовий запасу Руслан Коваль: «Як на мене, резервіст – це справжній козак, який у мирний час працює, утримує родину, господарство. Але він навчений, не втрачає бойового духу й вишколу, і завжди готовий взятися до зброї. Якщо виникне загроза – повинні бути люди, здатні швидко стати в стрій. Це рентабельніше для держави, ніж утримувати велике військо…».
Руслан Борисович – підприємець, займався роздрібною торгівлею. За його словами, саме події «Євромайдану», на якому він стояв із перших днів, стали своєрідним каталізатором для рішення: знов одягнути військову форму, яку він носив ще чверть століття тому, проходячи строкову службу у складі Групи радянських військ у Німеччині. 44-річний рядовий наголосив: скидок на вік не вимагав ані на марші, ані у стрільбі, ані в наряді (хоча й зазначив, що молодим випробування даються легше): «Військовий підрозділ – це „середнє арифметичне” досвіду й вишколу бійців, і, чесно кажучи, в одному строю з молодшими хлопцями – я й сам свого віку не відчуваю. Тут, на полігоні, молодь – дорослішає, а старші – молодшають…».
«У нас нині спільні вороги...»
На запитання щодо стосунків з інструкторами в чорній формі ВВ рядовий Коваль зазначив: «Навіть під час найгостріших сутичок люди на Майдані вигукували: „Міліція – з народом!” – і це нарешті збулося. Дехто й досі своїх комплексів переступити не може, ставиться до правоохоронців неприязно або насторожено, але я ці почуття подолав, тільки-но завітав до вербувального пункту. Мені тоді згадалися рядки Пушкіна:
„…Темницы рухнут – и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут”…
Батьківщина – у небезпеці, наші брати пропонують нам взяти в руки зброю, і вчать її застосовувати – навіщо ж нам продовжувати конфронтацію? Вважаю, що нині час об’єднатися заради спільної мети – і разом боронити Вітчизну…».
Із симпатією говорив про своїх учителів і солдат Пашинський: «Наші інструктори роблять усе можливе для організації навчання, і я за ці два тижні почав поважати цих людей… Правоохоронці, які не втекли, не махнули рукою, не кинули все напризволяще (мовляв, ви вибороли владу – ви й розбирайтеся…), ці люди – гідні поваги. Наше завдання тепер – щоб ці люди були разом із нами. Адже в нас нині спільні вороги – як зовнішні, так, на жаль, і внутрішні, маю на увазі неподобства, що творяться на вулицях наших міст, усі ці радикальні організації…».
…5 квітня на плацу старовинної фортеці, де вже понад 90 років квартирують військові правоохоронці, відбулася церемонія, під час якої понад половина «роти зі Старого» присягнула на вірність Українському народові. Серед тих, хто, як заведено, того дня перед строєм побратимів, зі зброєю в руках виголошував слова Військової присяги, були й солдат запасу Антон Пашинський, і рядовий запасу Руслан Коваль… Після завершення урочистостей, під час яких новоспечені резервісти приймали привітання своїх рідних і начальників та благословення священика, кожен із них отримав документи, серед яких – другий примірник контракту й витяг із наказу про призначення на посаду до складу новоствореного «резервного» батальйону. Крім того, у їхніх військових квитках з’явилися позначки про належність до військового резерву НГУ. Отримані під час зборів «парадні» «камуфляжі» займуть місце в шафах – як символ готовності стати на захист Батьківщини. Водночас варто зазначити – шість резервістів звернулися до командування із проханням про прийом на військову службу за контрактом…
Сергій КОВАЛЕНКО, «ІЗ».
Фото Богдана МОРОЗОВСЬКОГО
та Андрія НЕКРАСОВА
