У будь-якому віці є чому вчитись
З перших хвилин знайомства із заступником начальника ЦГ МВС України з медсестринства Людмилою Лавренчук стає зрозуміло – вона невтомна ентузіастка, закохана у свою справу. «Якби у шкільні роки мені хтось сказав, що я все життя пропрацюю в медицині, я б, напевно, не повірила», – каже Людмила Василівна. Шкільна активістка й спортсменка могла уявити себе ким завгодно – танцівницею, гімнасткою, плавчинею, – тільки не працівником медичної сфери. У Київському медучилищі № 2 (нині це коледж імені П. І. Гаврося) Люда навчалася дуже старанно. Та усвідомила, що обраний фах і є її покликанням, лише в хірургічному відділенні столичної клінічної лікарні № 6. Колектив цього закладу став для молоденької медсестрички другою родиною. «Це була чудова школа – колеги навчили мене всьому», – із вдячністю згадує Людмила Василівна. Їй було дуже шкода залишати дружній колектив, та заміжня жінка й мама, як кажуть, несадківського синочка мусила зважати на життєві обставини… Ось так вона опинилась у міській клінічній лікарні № 7 (нині № 4). За короткий час новоприбулу медсестру знали й обожнювали всі мешканці дільниці. І було за що: Людочка не лише професійно робила ін’єкції й ставила крапельниці – вона була уважною й турботливою, особливо з пацієнтами похилого віку. «Я співчувала їм і допомагала, як тільки могла, бо, дивлячись на них, згадувала свою бабусю». Працьовиту дільничну медсестру шанували не лише пацієнти, а й колеги та керівництво клінічної лікарні № 7. Власне, вони й ініціювали її навчання на курсах підвищення кваліфікації. І у 28 років Люда Лавренчук стала наймолодшою головною медичною сестрою в Києві.
У Центральному госпіталі МВС України Людмила Василівна почала працювати 1986-го: «Я довго вагалася, та коли зрештою прийшла сюди, відразу зрозуміла – це мій колектив!». Понад два десятиліття пропрацювала тут на посаді головної медсестри. «Знаєте, у госпіталі усвідомила, як мені пощастило, адже я реалізувалася в улюбленій професії», – ділиться пані Лавренчук. І додає, що сумлінно виконувати обов’язки неможливо без постійного самовдосконалення й розвитку. «У будь-якому віці людині є чому повчитися», – переконана досвідчена працівниця відомчої медицини. Цей постулат вона підтвердила власним прикладом: у 50 років повернулася на студентську лаву, до речі, у той самий навчальний заклад, який закінчувала в молодості. Не пропустивши жодного заняття, завершила навчання з відмінними оцінками з усіх предметів. А отримавши червоний диплом бакалавра, продовжила керувати старшим медичним персоналом ЦГ МВС уже в новій іпостасі – як заступник начальника госпіталю з медсестринства.
Людмила Василівна з гордістю відзначає професіоналізм і людяність своїх підлеглих, та й усіх працівників медзакладу: «Колектив сформувався чудовий!». І це вкотре підтвердилось у страшні дні кривавих сутичок у центрі Києва: 18 лютого в госпіталь були доставлені більш як 200 постраждалих, і ще понад 60 – 20-го. «Мої колеги й підлеглі продемонстрували найвищий фаховий рівень і злагоджену командну роботу, – продовжує пані Лавренчук. – Кликати їх не доводилося. Кожен поспішав до приймального відділення та знаходив собі роботу: знімали з травмованих обмундирування, супроводжували на обстеження, розвозили по відділеннях, працювали без відпочинку до пізньої ночі. Бути в такому колективі для мене щастя!».
Голос Людмили Василівни – мами двох синів і бабусі чотирьох онучат – тремтів від жалю, коли почалася розмова про загиблих і скалічених у протистояннях. Вона озвучила прагнення всіх своїх колег-жінок і, певно, усіх українок: «У всіх нас тепер на думці одне: щоб був мир, щоб у кожній сім’ї всі були здорові, щоб матері були спокійні за своїх дітей! Це був би найкращий подарунок до жіночого свята!».
Марина ГОНТАР, «ІЗ».
Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО
