«Я люблю життя!»
Ларіса (саме так записали її ім’я в паспорті) Шевкопляс працює в Центральному госпіталі МВС України доволі давно – із 1992-го. Однак два роки тому, після призначення її виконувачкою обов’язків старшої медсестри гастроентерологічного відділення № 2, жінці з багатим професійним і життєвим досвідом було трохи ніяково: здавалося, що колектив ставиться до неї з недовірою. Та за місяць і в неї самої, і в усіх медсестер було таке враження, що Ларіса Миколаївна працює у відділенні вже багато років. Її щиро шанують і люблять колеги. Та й як можна не захоплюватися людиною, кредо якої – «Я люблю жити!». Енергійна, активна, веселої вдачі старша медсестра наділена талантом дарувати хороший настрій.
Родом Ларіса Миколаївна з Васильківського району Київщини. Залюбки розповідає про рідне мальовниче село Салевінки, про свою родину, батьків. «Мої найближчі родичі – бабуся, мама, дядечко – працівники медичної сфери, – каже вона. – Це й допомогло визначитися з фахом і мені, і моїй сестрі-близнючці Люді». Дівчатка, дружні змалечку, закінчивши школу, разом навчались у Київському медучилищі № 4, разом прийшли працювати в 23-ю столичну міську лікарню імені Калініна. «Дітьми нас постійно плутали, – з усмішкою згадує Ларіса Миколаївна. – Та й у студентські роки, і навіть на роботі курйозних ситуацій вистачало».
Далі життєві стежки близнючок розійшлися. Людмила після заміжжя змінила сферу діяльності. А от Ларіса Миколаївна залишилася вірною медицині, бо просто не уявляє себе в іншій царині. «Шкодую, що свого часу не закінчила медінституту, – зізнається вона. – Так склались обставини…». 2000-го медсестра Центрального госпіталю МВС добровільно зголосилася поїхати в «гарячу точку» – Лівію. Одинадцять років вона працювала анестезисткою, операційною сестрою в місцевому нейрохірургічному госпіталі: багато людського горя й болю довелося побачити за цей час… Повернулася на Батьківщину не лише з безцінним професійним досвідом – у Лівії вона навчилася любити й цінувати життя. Відтоді її мрії й прагнення пов’язані лише зі здоров’ям і добробутом рідних людей – батьків і доньки Олі. «Дуже хочу, щоб у моїй сім’ї, як і в кожній українській родині, був мир і спокій. А найбільша моя мрія – мати онуків!».
