Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Служба
11/03/2014 17:02

Разом – сила!

На одній з останніх зустрічей із пресою очільник міліцейського відомства Арсен Аваков заявив: нинішня влада наразі втілює нову філософію взаємодії громадянського суспільства, структур, що є виразниками інтересів учасників мирних протестів, та системи правоохоронних органів, яку очікує «перебудова». Першим кроком до інтеграції елементів громадського контролю й народної підтримки в саму систему МВС стало призначення заступником міністра внутрішніх справ колишнього самооборонівця Миколи Величковича. У нього дуже відповідальна та нелегка місія – зорганізувати на конструктивну співпрацю з міліцією активну й небайдужу до майбутнього держави частину громади. Це не просто ініціатива заради піару, а вимушений спосіб протидії викликам, із якими повинно якомога швидше впоратися суспільство.

Дано наказ: не провокувати!

– На руках у населення є чимало захопленої зброї. На мою думку, наявність на наших вулицях озброєних людей не додає спокою в оселях громадян і не створює впевненості в завтрашньому дні, – зауважує Арсен Аваков. – Ситуацію потрібно врегулювати. Тим паче, в Україні почастішали випадки мародерства й розбою під прикриттям дій народної само­оборони. Особливо яскраво це проявляється щодалі від Києва. Ми проводили спільну нараду з «Самообороною Майдану», «Правим сектором», іншими об’єднаннями задля опрацювання спільної позиції реагування на означене явище. Домовилися давати рішучу відсіч спробам дестабілізувати становище. Наочним став випадок на Дніпропетровщині, де озброєні люди, відрекомендувавшись «майданівцями», увірвалися в одну з райадміністрацій (Апостолівську. – Авт.) і запропонували її голові, члену Партії регіонів, написати заяву про відставку. Коли ж посадовець запитав, чи можна уникнути подачі такого документа, йому відповіли ствердно, щоправда, за цю поступку вимагали негайно викласти 30 тисяч доларів. На місце виїхала оперативна група. Правоохоронці змогли затримати 10 самозванців, які виявилися тривіальними бандитами із кримінальним минулим.

Викрадачі прибули до будинку голови РДА двома авто з муляжами автоматичної зброї. Потерпілий розповів здирникам, що такої суми в хаті немає й потрібно вирушити по гроші до магазину дружини. Уже з крамниці хтось повідомив міліцію про захоплення. За лічені хвилини туди прибула потужна група правоохоронців на чолі з керівником райвідділу. Звісно, негідники спробували втекти, але кілька черг із «Калашникова» по колесах машин знівелювали намагання уникнути відповідальності. Нападників затримали, троє з них дістали вогнестрільні поранення. До речі, схожу групу вимагачів викрили в Хмельницькому. Це зробили тамтешні убозівці спільно з представниками міського осередку Самооборони. Лиходії вимагали в жителя обласного центру 1 тис. доларів.

Міністр визнав: «На тлі громадянських протестів міліція остерігається давати адекватну відсіч кримінальним проявам, і з таким хаосом миритися не можна. Треба відновити довіру до органів внут­рішніх справ, до міліціонерів, які стоять на вулицях. Це реально зробити тільки тоді, коли суспільство побачить, що вони виконують суто правоохоронні функції – розслідують злочини й звітують про свою діяльність. Нині маємо перші результати – затримання підозрюваних у вбивствах і катуваннях громадських активістів. Це приклад саме такої роботи. Щодо кадрових рішень у кожній області, я зважатиму на складність ситуації та радитимусь із громадськістю, яка кандидатура є оптимальною. Але вважаю, що керівник МВС не повинен стати заручником обставин чи маріонеткою в руках політиків».

Стосовно подій у Криму Арсен Борисович зауважив: місцевій міліції дано наказ не провокувати конфліктів і збройних протистоянь із громадянським суспільством. Це не прояв слабкості, це розумний підхід, бо розв’язати теперішні протиріччя, запобігти ескалації, уникнути масштабного кровопролиття можна винятково на засадах діалогу.

 

«Знімаймо маски й не заходьмо на приватну територію»

Українська міліція шукає й шукатиме шляхів консолідації із народом. Активного розвитку тепер набуває така форма співпраці, як спільні патрулювання з представниками громадськості, що долучаються до охорони порядку та важливих об’єктів життєзабезпечення. Нині всім варто заспокоїтися, припинити захоплення будівель органів влади, організацій і приватних осель. Інакше можна непомітно перейти небезпечну межу. Тим паче, тепер, як ніколи, потрібно зберігати національну єдність і згуртованість. 

– Перше наше спільне завдання – стабілізувати ситуацію в суспільстві, – говорить заступник міністра внутрішніх справ Микола Величкович. – Ми повинні подати сигнал, що такі структури, як МВС, перебувають під пильним громадським контролем. Для цього вже зроблено кілька кроків. Передусім, небайдужі люди, активісти долучилися до допомоги в роботі міліції Києва й інших міст. Нині визначено об’єкти, що потребують взяття під спільну відповідальність і охорону від розграбування. Наприклад, у столиці цивільну варту залучили до оборони понад 70 об’єктів. Члени ж громадських формувань, які бажають взяти участь у такій діяльності, можуть подавати нам резюме. Приміром, до таких помічників уже приєднався один із сотників самооборони – Євген Дейдей, який перебував на майдані Незалежності з перших днів протестів, а тепер сприяє оновленню відомства.

Нині Величковичу в переговорному процесі з лідерами громадянського спротиву вдалося дійти згоди, що всі учасники Самооборони Майдану та інших таких об’єднань мають зняти маски й без потреби не ходитимуть з «елементами озброєння». Це сприятиме поверненню до нормального ритму життя в країні, та й протести, в цілому, досягли основної мети, а їхнім учасникам не загрожує жодне переслідування. Проте у МВС розуміють: дехто зі злочинців використовує як прикриття легенду про допустимість «праведної експропріації». Для унеможливлення камуфлювання бандитів під загони мітингарів, міліцейське відомство відкрило «гарячу телефонну лінію», куди можна повідомляти про появу сумнівних «самооборонівців». Нині вирішується питання щодо екіпірування загонів правопорядку та забезпечення їх прийнятними засобами розрізнення.

– У нас однозначна позиція – ми не заходимо на приватну територію, це справа правоохоронних органів. Деколи виїздимо на сигнали про небезпеку, запобігаємо мародерству, – каже заступник міністра.

 

Перемоги й здобутки антикримінального фронту

Отже, нині спокій у державі забезпечує понад 20 тис. правоохоронців, яким допомагає не менш як 7 тис. громадян. Ще зо дві тисячі активістів патрулюють вулиці міст самостійно. Як ми вже розповідали, єднання громади та міліції в бажанні взяти спільну відповідальність за національну безпеку дає очікувано позитивні результати. Із усіх куточків країни доходять звістки про певні здобутки.

Приміром, в один із перших днів спільного патрулювання міліціонери й представники ГФ «Спілка десантників Житомира» затримали тріо неповнолітніх, що заради розваги кидали каміння у вікна маршруток, розбивши скло у двох із них. Розбишак передали батькам, які вже відшкодували збитки. А в Тернополі члени об’єд­нання «Охорона громадського порядку» допомогли викрити двох «піроманів» – жителів Він­ницької та Одеської областей, причетних до підпалу автомагазину.

Чи не зразковою нині в означеному сенсі є взаємодія громади та міліції й у Львові. До важливої ініціативи тут пристали й транспортники. На залізничних вокзалах та станціях міста Лева з’яви­лися мобільні групи у складі активістів громадських організацій, залізничників, депутатів, студентів, працівників транспортної міліції. Громадське патрулювання починається зі спільного інструктажу й координується штабами райадміністрацій. Добровольцям роздали жовті жилети з написами «Охорона міста». Такі ж активісти допомогли правоохоронцям у центрі Львова затримати хулігана та вилучити в нього автоматичну зброю. Зловмисник – 29-річний киянин – переховувався в одному з готелів.

У іншому випадку працівники транспортної міліції в Тернополі під час патрулювання вокзалу спільно з активістами затримали «псевдомайданівців». Троє молодиків збирали кошти начебто на потреби Майдану. Правоохоронці запідозрили їх у нещирості, що стало приводом для перевірки документів. Одразу встановили: посвідчення учасника Євромайдану пред’явлено чуже. Чоловіки зізналися, що ту посвідку знайшли на вулиці й вирішили підзаробити шахрайством.

Однією з перших міліцейських служб і напрочуд активно на ініціативу громадянських активістів відгукнулася Державтоінспекція. Без допомоги й розуміння автоспільноти навряд чи вдалося б швидко нормалізувати правопорядок на дорогах. До того ж у деяких регіонах таку співпрацю започаткували задовго до нинішньої суспільно-політичної кризи. Приміром, уже понад десять літ відділ ДАІ Полтавського міськуправління «дружить» зі спеціалізованим громадським формуванням, членами якого є понад 300 працівників різних підприємств міста – водіїв зі стажем, небайдужих до проблеми аварійності на шляхах. Активістів нині одягли в спецжилети, роздали свистки та жезли. Тепер вони з даївцями патрулюють вулиці. Віднедавна це стало нормою майже в усіх областях. Наприклад, нещодавно в Чернігові під час перевірки документів у водія легковика, який став винуватцем ДТП, він із приятелями напав на державтоінспектора. Проте завдяки злагодженим діям міліціонерів і самооборонівців хуліганів затримали.

Ідуть люди на допомогу й своїм «шерифам». Днями до дільничного інспектора Сергія Кінтера на Бориспільщині, що в Київській області, зателефонував чоловік і повідомив: хтось напав на його сусідку. Жінка в закривавленому одязі посеред ночі прибігла до нього. Якийсь негідник, погрожуючи ножем, пограбував її у власній оселі. Інспектор направив на місце події групу приватної охоронної структури й виїхав сам. Правоохоронець з’ясував: жінка пізно увечері повернулася додому, стала перевдягатися, обернулася – …і побачила у дверях чоловіка з ножем у руці. Той зажадав гроші. Господиня віддала кілька тисяч гривень, але нападнику здалося цього замало й він почав бити її по обличчю. Жертва зчинила опір нападникові. У сутичці вона зазнала поранень рук та ніг, але таки змогла вирватись і втекти. Дільничний швидко зібрав місцевих чоловіків і всі разом почали прочісувати місцевість. За кілька годин неподалік лісу вони побачили підозрілого чоловіка. У його кишенях виявили гроші й кухонний ніж. Згодом жертва впізнала в ньому свого кривдника – дніпропетровця, який загалом провів за ґратами 30 років життя. А звільнився той після чергової відсидки лише в січні, оселившись в обійсті колишнього співкамерника. Коли ж гроші закінчились, зловмисник приїхав у столичне передмістя. У місцевих барах він знайомився з людьми, залишався на ночівлю в них, заразом розпитуючи, хто в селі живе заможно.

 

Нам війна не потрібна!

Кореспонденти «Іменем Закону» нещодавно на власному досвіді пересвідчилися, що спільні патрулі міліції та громадських активістів є напрочуд дієвою формою досягнення суспільно значущого результату – належного правопорядку. Вивчати досвід поїхали в Білу Церкву – найбільше місто Київщини, що мало свої, відомі ще з радянських часів, традиції руху народних дружинників.

Заходимо у відділ внутрішніх справ. Саме починається спільний інструктаж. Представники різних громадських осередків, звичайні люди із жовто-блакит­ними пов’язками на рукавах, міліціонери, вишикувавшись згідно з визначеними маршрутами, старанно занотовують і запам’я­товують різноманітні «кримінальні» орієнтування. Здебільшого це повідомлення про викрадення автівок. Зачитали інформацію й про оточення будівлі Володарської міліції одягненими в камуфляж, із масками на обличчях, у шоломах та бронежилетах, кількома десятками чоловіків, озброєних мисливською й малокаліберною зброєю. Ця зграя, погрожуючи застосуванням «арсеналу» й підпалом приміщення відділку, заволоділа табельною вогнепальною зброєю – пістолетом Макарова – помічника дільничного, після чого зникла з місця події на автівках. Тому залученим до патрулювання людям належало виявляти особливу пильність. Хоча нині ця теза актуальна й без зайвих нагадувань та орієн­тувань.

Після завершення традиційної «вступної частини» щовечірнього ритуалу заводимо розмову з начальником сектору Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області Андрієм Семеренком.

– Цими буремними днями нам у майже 210-тисячному місті вдавалось утримувати правопорядок на тверде «задовільно», а інколи й на «добре», – мовить співрозмовник. – За всі дні протистоянь тут не сталося кривавих подій, не затримано жодного протестувальника, не зафіксовано «характерних» для майданних пристрастей кримінальних правопорушень. Але варто визнати: нині населення не завжди дружно налаштоване до міліції – якщо одягаєш форму, доводиться оглядатися й відчувати осудливі погляди, деколи й лайку чути. Проте не слід озлоблюватися, тим паче, внутрішня ситуація доволі швидко стабілізується. Ми дякуємо тим свідомим громадським активістам, які приходили до місць, де «гарячі голови» планували захоплення будівель держ­установ, і казали їм: «Стоп!», ставали стіною й не пускали далі. А стримати розгніваних людей нелегко.

Одного дня до офісу міської міліції прийшли мітингарі й оточили його, – продовжує Андрій Семеренко. – Треба було убезпечити адмінбудівлю, адже тут зберігають табельну зброю майже 800 наших працівників, а в найбільшому в області ІТТ утримують чимало затриманих та заарештованих осіб. Тобто виникли всі правові підстави для застосування сили. Але моїм колегам і керівництву вистачило мудрості виявити зваженість. Очільник відділу полковник Олександр Гребенников вийшов до зібрання, 15 хвилин вислуховував потік «ганьби», а потім сказав: «У нас є вибір – або спілкуватися, або безкінечно „ганьбитися”».

…Полковник спілкувався з людьми понад дві години. Гаряча дискусія вирувала і наступного дня. У міліціо­нерові, до речі, із будь-якими зірками на погонах, люди бачили уособлення влади, тому, на жаль, на мітингах звучали огульні звинувачення. І люди скаржилися не так на загальну ситуацію, як на конкретні речі. Градус напруги потроху падав – буквально на порозі будівлі міліції й на інших «майданчиках» відбувалися маленькі перемоги здорового глузду. Зреш­тою, правоохоронці знайшли спільну мову із земляками – енергія громади з вигукування обструкційних гасел трансформувалась у конструктивне річище: усі зрозуміли, що українцям вій­на не потрібна. Відтоді протестувальники почали кооперуватися з міліцією.

 

Я стану на захист цих хлопців

– Колись приватні охоронні структури міста виділяли по одному екіпажу або працівнику на допомогу міліції вартувати порядок. Нині через економічні чинники таку практику вони призупинили, – зауважує заступник начальника Білоцерківського МВ Віталій Ящук. – Та й підприємства утримували потужні громадські формування, які забезпечували порядок у кварталах, де жили сім’ї працівників. Щойно в добровольців щезла мотивація, як громадський рух помічників міліції зник. Натепер відбувається відродження взаємодії ОВС і громадян, яке має хоч і недосконале, та все ж таке, що працює, нормативно-правове регулювання. Ми провели зустрічі з керівниками партійних осередків і громадських об’єд­нань, склали списки активістів, перевірили кандидатів у дружинники, переконалися – це законо­слухняні, психічно здорові особи, яких можна залучили до патрулювання. Очевидна користь від ініціативи ще й у тім, що люди зсередини побачать, наскільки важким є міліцейське ремесло. Скажу відверто: дуже задоволений, що серед білоцерківців знай­шлося багато таких, які не відлежуються на дивані перед телевізором, а беруть активну участь у нормалізації життя в державі.

– Уже набридли безлад, корупція, несправедливість у судах. Далі так жити ми не хочемо. Мрію, щоб хоча б діти наші змог­ли повноцінно жити в новій, благополучній Україні, яку поважають і Європа, і Росія, – розповідає Валерій Рибалко, білоцерківець, який «встав із дивану». – Ми боялися заїжджих бешкетників, не хотіли пускати їх до нас, бо вони «шаруділи» в нав­колишніх селах. Довелося встановлювати блокпости на в’їздах у місто. Якось затримали нетверезого міліціонера, викликали патрульну службу, бо той неадекватно поводився. Тоді склали протокол, а служивого, наскільки знаю, звільнили з органів. От через таких і не поважали міліцію. Потрібно захищатися від свавілля, до того ж будь-якого – мародерів «з народу» й таких-от горе-силовиків. Для того почали контактувати з правоохоронцями, зібравшись в ініціативні групи. Я не представляю якусь партію, я – звичайна людина. Знаєте, у міліціонерів, наскільки вдалося побачити, дуже нелегка робота… Навіть не знаю, як вони за таку платню тут працюють практично щодня, майже без вихідних. Але, якщо потрібно, я стану на захист цих хлопців, навіть піду служити, хай і на таких суворих умовах, як нині. А нині ми стали, так би мовити, тимчасовими міліціонерами. Насамкінець викажу власну думку: «Україні потрібна сучасна й забезпечена поліція!».

– Сьогодні в місті на ніч заступило кілька спільних патрулів, – говорить старший екіпажу роти патрульної служби лейтенант міліції Ярослав Нагорний. – Дякуємо нашим землякам, що серед них знайшлися небайдужі. Передусім, вони допомагають налагодити контакт із населенням. Якось серед ночі ми їхали із дружинниками здавати чергування й побачили, що дорогою йде гурт із кількох десятків чоловіків, які щось скандують на підтримку народу. Більшість була в масках. Ми ввічливо запитали в них: «Якщо ви самооборонівці, то який об’єкт вам доручили убезпечувати?». Вони відповіли, що дислокуються в міськраді. Тоді їх закликали повертатися до ввіреної будівлі, запевнивши: на вулицях порядок забезпечать автопатрулі. І нас почули й зрозуміли.

Майже всі співрозмовники з числа правоохоронців зауважують: на часі вдосконалення нормативного поля діяльності неурядових формувань, які допомагають силовикам забезпечувати правопорядок. Потрібно припинити практику формального функціонування структур, члени яких користуються певними пільгами, зокрема придбавають травматичну зброю, але реально не беруть участі в охороні громадського порядку. Варто нормативно визначити, щоб такі добровольці не на папері, а справді виходили на вулиці й патрулювали. В іншому разі ці організації слід ліквідувати, а в їхніх учасників відібрати посвідчення й зброю.

…Разом із нашими новими знайомими ми проїхалися вулицями Білої Церкви й поспостерігали, як реагують містяни на спільні патрулі. Якщо не брати до уваги компанії чоловіків напідпитку, що, завбачивши спільний патруль, кілька хвилин гримасували з вікон таксі, до мобільного загону порядку ставлення дуже прихильне.

– Люди задоволені тим, що нарешті прийшли упевненість і спокій. Я тут народився й хочу тут жити, – говорить водій міської клініки Олександр Мишкін. – Колись у Білій Церкві діяли народні дружини. Я брав участь у тому рухові, допомагав даївцям, що приносило користь справі. Вважаю спільне патрулювання міліції із нашими «цивільними» хлопцями хорошим сигналом для громади, який варто підтримувати.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО

друкувати
Додати коментар

Інші статті