Відновити довіру
В Україні сталося найстрашніше: політикам не вдалося знайти ключових слів і забракло мужності не допустити, щоб вогонь громадянського обурення небаченим рівнем корупції, байдужості й блюзнірства можновладців стосовно простої людини не перетворився на пожежу в центрі української столиці. Здавалося, відбулося щось протиприродне: люди у формі захисників порядку стріляли в учасників народного Майдану. Гинули й правоохоронці: влада використала їх «в темну», сподіваючись, що, вимастивши чесних офіцерів та бійців правопорядку кров’ю співгромадян, вона міцно «прив’яже» до себе весь силовий апарат держави. Не вийшло, бо дедалі більше командирів та звичайних міліціонерів розуміють: вищі керманичі, які й пустили цю кров, здали їх на поталу долі.
Це горе для всіх, хто став жертвою режиму, заручником обставин, незалежно від того, по який бік барикад він був у ті дні. Але нам потрібно жити далі. Треба налагоджувати мирне життя…
Місток над барикадами
Наріжним каменем нинішньої капітальної перебудови нашого українського дому стає упровадження демократичних засад суспільної угоди поміж народом та найманою (обраною) ним владою, яку має скріпити найвища ступінь довіри. Саме довіри нам не вистачало останніми роками. Її немає і тепер, бо соціум неохоче, з неприхованою підозрою ставиться до будь-яких політиків. Люди цілком справедливо прагнуть отримати інструмент контролю над владою, яку приводять на Печерські пагорби, й впливу на неї. Варто визнати: на часі – негайні зміни й у правоохоронній системі, які раніше здебільшого декларували, відсуваючи проведення реальних реформ у туманне майбутнє.
Аналіз того, як взаємодіяли ці 23 роки громадянське суспільство і МВС, може вилитися в окрему журналістську розвідку. Щоправда, її суть однозначно зведеться до одного – то була профанація, оскільки діалог скидався на розмову сліпого з глухим. Зокрема, маю на увазі малоефективну діяльність незліченних громадських рад і «порадників», які існували у відомстві для проформи. Нині ж маємо шанс перезавантажити ці стосунки. Так склалося, що на вулицях спершу Києва, а потім й інших міст почали з’являтися загони самооборони, які перебрали на себе функції правоохоронної структури, щоправда, формально не легітимізованої. Вони взялися влаштовувати в зоні контролю такі собі сектори безпеки, керуючись при цьому власним розумінням того, як здійснюються охоронні заходи. Спочатку це були суто автономні загони борців із провокаторами і, правду кажучи, спротиву міліції. Але згодом, коли був подоланий кривавий Рубікон, коли країну струсонуло від убивств десятків людей і «вертикаль стабільності» ледве не перетворилася на горизонталь, виникла потреба в координації дій із територіальними органами внутрішніх справ. Брак належних повноважень у перших і людських ресурсів у других неминуче рано чи пізно об’єднав би їхні зусилля, адже всі вони мають одну стратегічну мету – припинити насилля та безлад.
Звісно, дехто каже, що схожі «дружинники» діяли за радянських часів, і тепер є сотні громадських формувань із охорони правопорядку. Але, якщо чесно, не так часто ми бачили «громадянську міліцію» на вулицях наших міст. Насправді значна частина сучасних «дружинників» є людьми, що просто шукали й знаходили правовий спосіб для придбання та використання «гумострілів». Хоча не відкидаю думки, що нині дехто з них зчистив нашарування байдужості зі своєї совісті й вийшов обороняти свій квартал від бешкетників. Феномен нинішньої ситуації в тім, що тепер у, м’яко кажучи, неформальній обстановці відбувається встановлення містків довіри поміж міліціонерами та громадянами. Останні реально, не для галочки та зайвого дня до профвідпустки, разом із людьми в погонах протидіють криміналу. Не можна втрачати цих містків, адже вони дадуть змогу небайдужим активістам, громадянам і вартовим закону робити разом спільну справу на користь усієї громади.
Взаємодія міліції і самооборони не суперечить закону
Міністерство внутрішніх справ у своєму заклику від 21 лютого практично констатувало факт: громадські активісти та міліціонери й без директив відомства та наказу «польових командирів» здатні наводити лад на вулицях, домовляючись про спільні кроки. Тактику дій підказувала здорова логіка й обопільна жага нарешті здолати конфронтацію. Звісно, процес пішов активніше й організованіше, коли такій співпраці дали зелене світло спершу парламентські домовленості, а потім – призначення Арсена Авакова тимчасовим очільником МВС. Аваков одразу заявив, що введе до складу керівництва відомства представників «Правого сектора» та Самооборони Майдану. Це також є своєрідною гарантією наведення вже згаданого містка.
У столиці майже в кожному районі й на виїзді з міста запрацювали спільні маршрути патрулювання самоорганізованих громадян і міліціонерів – патрульних, дільничних та даївців. Звісно, побоювання щодо непорозумінь (про довіру ми вже писали раніше) були й залишаються, але практика свідчить: здебільшого така ініціатива позитивно впливає на безпеку й зменшує вплив криміногенних чинників. Тим паче, згаданий спосіб взаємодії не суперечить Закону України «Про міліцію». Таку практику дещо ускладнюють положення Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», де повноцінну охорону (зокрема використання спецзасобів) можуть здійснювати члени зареєстрованих організацій сприяння міліції. Але наведення ладу в державі натепер є першочерговим пріоритетом.
Більше того, МВС України зауважило, що «…завжди готове до конструктивного діалогу, а також цінує будь-яку допомогу громадян у виконанні завдань, покладених на правоохоронців». Такою ж суттю наповнене й звернення особового складу органів внутрішніх справ до громадян. У документі міститься прямий меседж: заради збереження соборності нашої держави, досягнення національного примирення, міліція закликає громадян спільно забезпечити правопорядок у країні, не допустити знищення правоохоронної інфраструктури, яку створювали роками.
Географія єднання: від Львова до Донецька
Столичний регіон став лідером такого об’єднавчого руху. У Києві й передмісті, щойно на вулиці вийшли народно-міліцейські дружини, одразу припинилися підпали автівок, а хуліганська публіка підібгала хвоста. Взірцевою стала співпраця громади та міліції у Шевченківському районі столиці, де створили спільний центр патрулювання міліції та самооборони. А першою «ластівкою» було прибуття на повсталий Майдан 10 автобусів з озброєними правоохоронцями із Західної України уранці 21 лютого. Тепер правоохоронці спільно із загонами самооборони навіть вартують від можливого мародерства резиденцію «Межигір’я», яку віднедавна повернули в державну власність. Так само незвичний вигляд мають зведені наряди Державтоінспекції, «автомайданівців» та інших учасників нещодавніх протестів, що нині працюють на київських автошляхах. Хто б міг раніше уявити собі, що міліціонери та «Дорожній контроль», який чимало «попив крові» даївцям, зможуть знайти порозуміння й навіть займуться спільною справою? Більше того, Департамент ДАІ звернувся до всіх громадян із проханням згуртуватися й допомогти у справі убезпечення дорожнього руху, «сімей та домівок від кримінально налаштованої частини суспільства». «Баражують» навіть ті, хто не має автівки, – сідають на велосипеди та квадроцикли, взувають ролики, ба навіть простують пішака всю ніч.
Щоправда, люди спершу самі намагалися забезпечити порядок і спокій – органи місцевого самоврядування вже потім почали ухвалювати відповідні рішення. Приміром, згідно з ухвалою Івано-Франківської міськради, місто нині патрулюють представники Народної самооборони, штабу студентського спротиву, «афганці», до яких долучились і міліціонери. У столиці Прикарпаття населення також закликали повернути зброю, захоплену під час штурму УСБУ. А 22 лютого очільник КМДА Володимир Макеєнко підписав розпорядження «Про тимчасову організацію охорони громадського порядку в місті Києві». Відтепер голови райдержадміністрацій мають організувати патрулювання територій із залученням формувань із охорони громадського порядку, інших добровольців та працівників міліції, покликаних реагувати на протиправні дії. У столиці вже створені відповідні районні штаби з дотримання правопорядку, підпорядковані Міському оперативному штабу забезпечення сталої життєдіяльності міста.
Водночас у Львові на убезпечення вулиць та площ виходить понад 1,2 тис. активістів та майже дві сотні міліціонерів. Це посприяло тому, що останніми днями в місті не зафіксували ніяких серйозних інцидентів у царині громадського спокою. За словами першого заступника голови Львівської облради, колишнього очільника міліції краю Василя Пісного, виставлено блокпости на в’їздах у Львів – у Винниках, Дублянах, Гамаліївці, на трасі до Шегинів, де перевіряють увесь транспорт. Він вдячний громадянам, які записались у народну самооборону й належним чином охороняють спокій та порядок. З’явилася «громадська міліція» на Стрийщині та в Дрогобичі. Уночі в регіоні їздять десятки автоекіпажів – прості громадяни вгамовують підбурювачів, що провокують захоплення держустанов, вандалізм, погроми.
Схожим чином організовано роботу зведених патрулів і в Луцьку, які, як сказав мер міста Микола Романюк, приділяють особливу увагу безпеці функціонування стратегічних об’єктів. Тут працює оргкомітет із забезпечення громадського порядку та запобігання мародерству, що тимчасово узявся за виконання міліцейської функції, оскільки після захоплення УМВС і міськвідділу правоохоронна галузь напівпаралізована. До речі, до ініціативи долучилися спілка воїнів-афганців та об’єднання ветеранів органів внутрішніх справ. А Івано-Франківська облрада виступила за співпрацю із силовиками в пильнуванні громадського порядку «для досягнення народної довіри на території області». У Рівному ж за добу спільної роботи громадян та міліції надійшло лише 9 сповіщень про правопорушення, коли зазвичай їх буває близько трьох десятків.
На Донбасі також з’явилися свої антикримінальні загони з представників громади, здатні прийти на допомогу міліції в цей складний час і угамувати радикалів. Слід зазначити, що під радикалами тут нині розуміють не «бандерівські угруповання», а найтривіальніших кримінальників, з якими й збираються боротися. Звісно, треба зробити все, щоб під личиною самооборонівців не мародерствували відверті злочинці чи в дружини не приходили заради розваги. Сподіваємося, така тісна співпраця громади й правоохоронців стане першою сходинкою до революційних змін у міліцейському відомстві.
Геннадій КАРПЮК,
«Моменти»
