Господар залізних коней
Справжніми керівниками в будь-якій професії стають лише ті, хто проходить професійний шлях, як мовиться, від самих низів, накопичуючи з кожною новою посадою безцінні фахові знання й досвід. До когорти таких очільників належить начальник Автогосподарства МВС України Василь Бейлович Орбан. Перш ніж посісти такий високий пост, він майже чотири десятиліття опановував тонкощі автотранспортної справи на різних посадах – від слюсаря у місцевому АТГ до постів керівної ланки в трьох (!) силових структурах: Прикордонних військах, Службі безпеки та Державному митному комітеті України. Свою практичну «підкованість» в автомобільній галузі Василь Бейлович надійно закріпив теорією, здобувши дві вищі фахові освіти: у Київському автодорожньому інституті та військовій Ленінградській академії тилу і транспорту. Загалом майже п’ятдесят років, присвячених тій самій справі, – це, погодьтесь, красномовне свідчення того, що людина знайшла своє призначення…
Кар’єра
розпочалася з «ями»
Працювати Василь Орбан почав ще за хлопчачих років. Змалку, як єдиний син, допомагав батькам доглядати за господарством, а ще – трудився в рідному колгоспі, заробляючи трудодні. Утім, за роботою не забував про навчання: наука давалася йому легко, та й шкільне громадське життя не обходилося без активіста Орбана.
Після закінчення десятирічки Василь разом із найліпшим другом поїхали з рідного Нового Села, що на Закарпатті, до Луцька вступати в педагогічний інститут, на історичний та фізико-математичний факультети. Випускник Орбан успішно складав іспит за іспитом, а от його товариш із тріском провалив перший же екзамен. Уявивши, як він зганьбиться на все село, парубок почав умовляти друга-розумника забрати документи. Залишити товариша в біді Василь не зміг і рішуче попрощався з майбутньою кар’єрою історика. Ось така іронія долі…
Повернувшись додому, на малу батьківщину, двоє приятелів попрямували в райком комсомолу з надією отримати путівку на роботу. Парубків направили в автопарк, де саме відправляли групу на курси водіїв. Василь, що ще з малих літ обожнював автомобілі та мріяв крутити «баранку», вмить загорівся ідеєю потрапити до когорти цих щасливчиків. Та ось біда: щоб отримати право на керування, потрібно було підрости ще на рік. Мабуть, хтось інший покірно перечекав би цей час, та не з тих був наш герой. Заради здійснення своєї мрії, він вирішив піти на маленький «кримінал»: у витягу з сільради підмалював одну цифру, зробивши себе на рік старшим. Цієї афери так ніхто й не викрив, а Василь Орбан зробив перший рішучий крок назустріч своїй майбутній професії.
Щоправда, після повернення з навчання, на новоспеченого водія чекало розчарування: його, «зеленого» й недосвідченого, за кермо таки не пустили, натомість вручили розвідного ключа й запропонували працювати слюсарем. Так, фактично з ями, і розпочалася трудова діяльність Василя Орбана. Нині ж, із висоти прожитих літ, він дякує долі за таке випробування, бо не на словах, а на ділі знає всі тонкощі фаху.
Подальшому просуванню службовими східцями посприяв випадок і, звісно ж, палке бажання Василя Бейловича сісти за кермо.
– Одного дня до мене підійшов начальник автотранспортного господарства й запитав: чи хочу я працювати водієм. Я сказав, що сплю й бачу «баранку» автомобіля, – із усмішкою згадує Василь Орбан. – Він пообіцяв, що знайде мені машину, якщо попрацюю на мийці, бо туди терміново потрібен був працівник. Упродовж двох місяців я зранку й до пізньої ночі до блиску вимивав усі автомобілі нашого парку. Керівник свого слова дотримав: виділив мені старенький ГАЗ-69. Моєму щастю не було меж.
Географія життя –
від Закарпаття
до Камчатки
Коли за два роки Батьківщина покликала Василя Орбана виконувати свій обов’язок перед нею, він потрапив до прикордонних військ. Служити випало в рідній Закарпатській області, утім недовго. Столична комісія, вивчивши особову справу, в якій значилося, що солдат Орбан має два роки водійського стажу й бездоганні характеристики, вирішили перевести його до Києва.
Під час «першого київського періоду», як його умовно називає Василь Бейлович, він устиг вступити в Київський автодорожній інститут, а після його закінчення, 1977 року, – в училище Прикордонних військ. А ще – взяти шлюб зі своєю коханою. Проживши у столиці кілька років і, як мовиться, пустивши коріння, Василь Орбан знову повернувся в рідне Закарпаття, де очолив посаду заступника начальника прикордонної застави. Та й ця географічна точка, як, власне, і має бути в житті військового, не стала кінцевою. У Львові Василя Бейловича знову повернули в рідну стихію: довірили командування автомобільною ротою. За чотири роки на карті життя нашого героя знову позначився Київ…
Є в біографії Василя Орбана особливий період – служба на Камчатці. Звісно, хто ще може похизуватися тим, що жив на вулкані?
– Коли мені запропонували їхати на Камчатку, домашні радо зголосилися – вони всі романтики, – розповідає наш співрозмовник. – Спершу я поїхав туди сам, щоб облаштуватися. Надіслав звідти листівку з неймовірно мальовничими краєвидами й написав: «Ось тут ми й мешкатимемо». Та реальність виявилася дещо іншою… Нас із дружиною й сином поселили в маленькій кімнатці старого будинку. Першого ж дня пішла справжня злива й ми всю ніч підставляли мисочки та скляночки під дірявий дах, з якого лилася вода. Дружина тоді з розпачем сказала: «А на картинці так красиво було…» й гірко заплакала. Та нічого, і ці труднощі ми пережили. З часом нам виділили квартиру в новому будинку, який звели біля підніжжя вулкану.
А коли на початку 90-х Радянський Союз розпався, Василь Бейлович повернувся в Україну. Країна переживала зміни. Зазнали змін і військові структури. У цей непростий час Василю Орбану, як висококласному фахівцеві, запропонували перейти у Службу безпеки України на посаду заступника начальника автомобільної служби. Як щиро зізнається наш герой, нелегко було розпрощатися зі своїм двадцятирічним минулим, утім настав час змін. У Службі безпеки Василь Орбан прослужив три роки й звільнився у званні полковника СБУ. Потому була служба в ще одній силовій структурі – Державному митному комітеті, на посаді начальника спеціалізованого автогосподарства.
Не думав, не гадав наш сьогоднішній герой, що на порозі п’ятдесятиліття йому доведеться розпочинати життя з чистого аркуша. Звільнившись за власним бажанням із Державного митного комітету, Василь Бейлович опинився на роздоріжжі: перспектив продовжувати працювати в автотранспортній галузі на той час не було, а відсиджуватися на дивані, чекаючи на пенсію, – сценарій для кого завгодно, лише не для Орбана. Тож, коли йому запропонували роботу в новій для нього – сільськогосподарській – галузі, вирішив ризикнути. Загадав про своє походження та збагнув, що немає нічого неможливого, головне – бажання. Уже за кілька років приватні підприємства, у яких Орбан обіймав керівні посади, посли чільне місце на українсько-угорському ринку.
В міліцію – у 58 років
І начебто все було добре: престижна робота, яка давала хороший заробіток, родина, яка підтримувала в усьому, та все ж чогось бракувало. А бракувало… улюбленої справи. Тому, коли 2007 року Василю Бейловичу запропонували повернутись у рідну для нього стихію, він сприйняв це як справжній дарунок долі. Отак, сім років тому в житті Василя Орбана розпочався новий, міліцейський, період – він став до керма Автогосподарства МВС України.
Як розповідає очільник міліцейського АТГ, тоді йому надали повний карт-бланш у підборі колективу:
– Я мав можливість набрати команду з нуля, та спершу вирішив поспілкуватися з кожним працівником, щоб зрозуміти, чи бажає він працювати зі мною, – розповідає Василь Бейлович. – І так я зберіг колектив, не звільнивши тоді жодної людини.
Напевно, кожен, хто хоча б раз переступив поріг Автогосподарства МВС, відчув, що в цьому колективі панує особлива атмосфера – сімейна. Мова, звісно, не про панібратство, а про відчуття ліктя й упевненості, що тобі завжди допоможуть. У цьому велика заслуга Василя Бейловича, який для своїх підлеглих не лише керівник і авторитетний професіонал, а й турботливий батько.
– Я багато спілкуюся зі своїми хлопцями, знаю їхні сім’ї. Якщо в родині, не дай Боже, якась біда, потрібні гроші, обов’язково допомагаємо. Як кажуть, підтримуємо карбованцем і тих, у кого радісні моменти: вітаємо з весіллями, народженням дітей тощо. Іноді просто потрібно вислухати, допомогти порадою. Вважаю, що коли в людини вдома все гаразд, то й працює вона з повною самовіддачею, – ділиться Василь Бейлович. – До того ж, які б колективи я не очолював, у мене є непорушне правило: спочатку дай підлеглому все необхідне, а вже потім вимагай.
Василь Орбан із породи тих керівників, для яких найдієвіший метод управління – індивідуальний підхід до кожного працівника. «Моя мета, щоб у нас був колектив однодумців», – каже очільник міліцейського АТГ.
– Я пишаюсь тим, що практично всі атестовані водії, вийшовши на пенсію, залишаються працювати в автогосподарстві за вільним наймом, – веде далі наш співрозмовник. – А якщо хлопці звільнялись і переходили в приватні структури через те, що їм там обіцяли «золоті гори», чи не у 90 відсотках випадків із часом поверталися до нас.
19 лютого Василь Бейлович відсвяткував своє 65-річчя. Утім, він не озирається на поважні цифри: як і раніше, усього себе віддає роботі. Його багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм відзначено на найвищому, державному, рівні – Василь Орбан кавалер медалі «За працю і звитягу». Є й інший підсумок трудової діяльності Василя Бейловича: нині вже його учні працюють на керівних посадах автомобільних господарств державних структур. А що може бути приємнішим, коли твоя справа знаходить своє продовження в наступних поколіннях?..
P. S. Шановний Василю Бейловичу, прийміть найщиріші вітання з нагоди Вашого 65-річчя від усього колективу тижневика «Іменем Закону». Зичимо Вам міцного здоров’я, наснаги та всіляких гараздів. Многая Вам літа!
Марія САЛЬНІК, «ІЗ».
Фото з особистого архіву В. Орбана
