Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Наші люди
07/02/2014 11:38

Покликання – рятувати життя

Усі, кому довелося звертатися до начальника відділення лазерно-спинальної ендоскопічної нейрохірургії Центрального госпіталю МВС України нейрохірурга вищої категорії, кандидата медичних наук капітана міліції Андрія Романовича Гарміша, відгукуються про нього, як про лікаря від Бога. Він – продовжувач династії медиків і ще з ранніх літ вирішив присвятити своє життя боротьбі з хворобами та смертю.

 

Навчання в школі давалось Андрію Гармішу легко: уже в перших класах він вирізнявся з-поміж однокласників начитаністю й особливим талантом оповідача. А коли досяг пов­ноліття, його призвали на службу Батьківщині, яка минула в морфлоті. Після демобілізації юнак вступив до Дніпропетровської державної медичної академії.

Навчався жадібно, не пропускаючи ні одної лекції, бо вже тоді добре засвоїв: поганий лікар – небезпечніший за хворобу. Майбутній медик допізна засиджувався в бібліотеці, вивчаючи наукові праці й ретельно конспектуючи їх. Андрій Гарміш розумів, що не матиме права на помилку, тож, щоб осягнути «божественне мистецтво» (як колись назвав хірургію ґете), потрібно було досконально вивчити людський організм.

Отримавши диплом лікаря, молодий медик заприсягнув протягом усього подальшого життя допомагати людям. У професію йшов, пам’ятаючи слова своїх викладачів: «Лікар має вилікувати хворого, якщо спроможний, але полегшити страждання – зобов’я­заний у будь-якому разі».

Молодому спеціалісту пощастило і з першим наставником – Євгеном Георгійовичем Педаченком, якого Андрій згадуватиме із вдячністю все життя. Під наглядом досвідченого фахівця Гарміш відточував техніку проведення операцій. Мабуть, не минало й дня, коли б він не брав до рук скальпеля й не відпрацьовував кожен свій рух. Щоб досконало опанувати той чи інший прийом, невтомно повторював його десятки, а то й сотні разів, адже хірургія – це надзвичайна обережність і водночас цілковита впевненість. 

 

Колеги Андрія Гарміша розповідають, що він уже з перших днів вирізнявся працелюбством та бажанням постійно вдосконалювати свої знання та вміння. Кожен складний випадок ретельно аналізував і радився з досвідченішими хірургами. З роками майстерність молодого медика визріла, його руки набули необхідної вправності. Нині він береться оперувати навіть тих хворих, від яких відмовляються всі інші лікарі. 

Андрій Романович призначає операцію лише за абсолютними щодо неї показниками: коли без хірургічного втручання обійтися неможливо. Перед операцією він обов’язково спілкується із хворим, намагається будь-що підняти його дух, змусити повірити у своє одужання. Коли рідні пацієнта запитують у медика, чи гарантує він, що операція мине успішно, Гарміш відповідає: «Я гарантую лише те, що не допущу хірургічної помилки, усе інше залежить від вищих сил».

Після кожної операції Андрій Романович неодмінно дякує своїй операційній сестрі, першій помічниці. Він переконаний: одужання хворого багато в чому залежить саме від медичних сестер. Тому він, як старший колега, підказує їм, як необхідно доглядати за пацієнтами, щоб ті якнайшвидше підвелися з лікарняного ліжка.

 

Увесь свій досвід, здобутий нелегкою працею, Андрій Романович передає медикам-початківцям, допомагає їм опанувати необхідні знання. Досвідчений наставник учить молодих хірургів визначати хворобу, правильно оцінювати стан хворого, обирати тактику лікування та техніку оперативних втручань. У відділенні лазерно-спинальної ендоскопічної нейрохірургії, яке з 2007 року очолює Андрій Гарміш, діє свій кодекс честі: медик працює стільки, скільки потрібно для одужання пацієнта.

Багато сил та енергії Андрій Романович витрачає на роботі. Однак що може бути приємнішим для лікаря, аніж бачити, як людина, яка була на порозі неминучої смерті, повертається до життя?

Юрій ХРОМИХ,  м. Київ

друкувати

Коментарi