Маршал із Голодаєвки
Серед полководців часів Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. особливої уваги заслуговує постать Андрія Антоновича Гречка, ім’я якого мають вулиці в Києві, Слов’янську Донецької області, Ровеньках Луганської та в місті Кримську Краснодарського краю Росії. Він закінчив війну генерал-полковником, а згодом – очолив Міністерство оборони СРСР…
Андрій Антонович народився 17 жовтня 1903 р. у селі Голодаєвці (нині – с. Куйбишево Куйбишевського району Ростовської області), у родині вихідців із кубанських козаків Антона Васильовича та Ольги Карпівни Гречків. Батько Андрія служив у російській армії, брав участь у російсько-турецькій війні, визволяв Болгарію, мав поранення, дослужився до звання фельдфебеля. Андрійко був чотирнадцятою дитиною в родині. Він залюбки слухав розповіді батька про військову службу. Вирізнявся непосидючістю та кмітливістю, мрійливою натурою з добре розвиненою уявою. У 1918 р. закінчив сільську дворічну школу.
Восени 1919-го Червона Армія почала наступ на Донбас і Ростов. А грудневого дня в Голодаєвку ввійшли ескадрони 11-ї кавалерійської дивізії. Згодом Андрій Гречко у своїх спогадах напише: «1919 р. через наше село проходили частини 1-ї кінної. Із заздрістю я дивився на відважних будьонівців із червоними зірками на кашкетах. Гордовита постава, хвацькість викликали захоплення в моїй хлопчачій душі. Серед червоноармійців було багато молодих, які йшли в бій за Радянську владу. І я вирішив, щоб не сталося, бути разом із ними…».
Наступальним частинам РСЧА не вистачало боєприпасів, і для їх постачання був мобілізований гужовий транспорт місцевих жителів. Андрій на своїй конячці возив патрони і снаряди до самого Ростова. Одного разу йому пощастило зустріти земляка Степана Василенка, командира ескадрону, який погодився зарахувати хлопця до свого підрозділу й розпорядився видати йому верхового коня та зброю. Так розпочався бойовий шлях майбутнього полководця.
У лавах кінноти Будьонного, у боях і походах Андрій вчився військової справи, гартував характер і сили. З часом закінчив школу червоних командирів. З 1926 р. командував взводом, обіймав різні командні та штабні посади. Доля сприяла його кар’єрному зростанню: 1936-го він вступив до Військової академії РСЧА ім. М. В. Фрунзе, з жовтня 1938 р. Гречко – начальник штабу Особливої кавалерійської дивізії Білоруського військового округу. Брав участь у поході 1939 р. у Західну Білорусію, згодом був направлений на навчання у Військову академію Генерального штабу РСЧА. Останній випускний іспит він склав 19 червня 1941 року…
У перші дні Великої Вітчизняної війни підполковник Гречко працював у Генштабі, а в липні 1941-го за його особистим проханням був направлений на Південно-Західний фронт і призначений командиром новосформованої 34-ї кавалерійської дивізії, яка в серпні вступила в бої південніше від Києва у складі 26-ї, 38-ї, 6-ї армій на Лівобережній Україні. У січні 1942-го очолив 5-й кавалерійський корпус, який згодом брав участь у Барвінківсько-Лозовській операції, яка передбачала, діючи на ділянці 57-ї армії, прорвати оборону противника, оволодіти Барвінковим та зайти в глибокий тил ворога. Утворена із 1-го та 5-го кавалерійських корпусів рухома оперативна група виконала це завдання, перехопивши комунікації противника й не дозволивши йому перекинути війська на інші стратегічні напрями.
До речі, свою першу бойову нагороду, орден Червоного Прапора, за цю операцію одержав і майбутній керівник СРСР – бригадний комісар Л. І. Брежнєв. Гречко згадував, як у лютому 1942 р. він з Леонідом Іллічем під час відвідання однієї з частин опинилися під ворожим бомбуванням…
У березні 1942 р. Андрій Антонович очолив оперативну групу, що діяла в складі Південного фронту. Брав участь у проведенні Слов’янсько-Краматорської операції з метою розгрому гітлерівських військ на Донбасі. Однак наступ тривав із перемінним успіхом, і наші війська перейшли до оборони. А 3 квітня Гречко взяв на себе командування 12-ю армією, яка обороняла ворошиловградський напрям. Влітку 1942-го ворог, зосередивши на півдні значні сили, рвався до Волги й на Кавказ. З тяжкими боями 12-а армія відходила на схід від Ростова.
У вересні 1942 р. генерал-лейтенант Гречко був призначений командувачем 47-ї армії, війська якої не допустили просування противника на Закавказзя вздовж Чорноморського узбережжя. 19 жовтня 1942 р. він прийняв командування 18-ю армією, яка провела успішну операцію зі знищення ворожого угруповання, що намагалося подолати головний Кавказький хребет.
У січні 1943 р. війська Закавказького фронту перейшли в наступ, прорвавши німецьку «Блакитну лінію». У смузі Чорноморської групи військ головного удару завдала 56-а армія, якою командував генерал-лейтенант А. А. Гречко. У лютому – квітні 1943 р. ця армія у складі Північно-Кавказького фронту брала участь у Краснодарській наступальній операції, а у вересні того ж року війська 56-ї армії, взаємодіючи з 9-ю та 18-ю арміями, повністю визволили Таманський півострів.
Після розгрому німецько-фашистських військ на Кубані 16 жовтня 1943 р. Андрій Антонович був призначений заступником командувача військами Воронезького фронту (з 20 жовтня – 2-го Українського). Під час бойових дій із визволення Києва саме на нього покладалася відповідальність за своєчасне перекидання військ із Букринського плацдарму на Лютізький. Внаслідок умілого маскування та збереження військової таємниці був досягнутий небувалий у військовій історії маневр. Командувач військ фронту генерал армії Ватутін із цього приводу сказав: «Перехитрили-таки нацистську лисицю Манштейна…».
Вранці 3 листопада 38-а армія генерал-лейтенанта Москаленка та 60-а армія генерал-лейтенанта Черняховського після потужної артпідготовки перейшли в наступ, і о 5-й годині ранку 6 листопада Військова рада фронту доповіла Ставці Верховного Головнокомандування, що столицю України очищено від гітлерівських загарбників. Визволивши Київ, війська 1-го Українського фронту стрімко розвивали наступ у західному та південно-західному напрямах.
У грудні 1943 р. генерал-полковник Гречко був призначений командувачем 1-ї гвардійської армії, яка у складі головного угруповання військ фронту перейшла в наступ, визволивши Житомир, і під час Житомирсько-Бердичівської операції просунулася на 180 км. У подальшому ця армія брала участь у Проскурівсько-Чернівецькій наступальній операції 1944 р., в оточенні та розгромі ворожої 1-ї танкової армії в районі Кам’янця-Подільського. Вона успішно діяла у Львівсько-Сандомирській наступальній операції, 5 серпня 1944 р. разом із 38-ю та 18-ю арміями подолала Східні Карпати, визволила Закарпатську Україну й вийшла на територію Чехословаччини. У січні 1945 р. 1-а гвардійська армія обійшла Високі Татри з півночі й через південні райони Польщі прорвалася до Чехословаччини.
Під час Моравсько-Остравської наступальної операції армія Гречка подолала оборону ворога й 30 квітня разом із 38-ю армією визволила великий промисловий центр – місто Моравську Остраву, а у травні 1945 р. взяла участь у Празькій наступальній операції, яка завершилася розгромом німецько-фашистських військ. Сміливість задумів генерала Гречка, наполегливість у їх виконанні відзначав сам «маршал Перемоги» Г. К. Жуков. Він писав, що планування й підготовка операцій 1-ї гвардійської армії «були проведені зі знанням справи й великою передбачливістю».
Після закінчення війни, у 1945–1953 рр., Гречко командував військами Київського військового округу, керував роботою зі зміцнення обороноздатності країни, вирішував численні злободенні питання...
За спогадами сучасників, Андрій Антонович був затятим уболівальником клубу ЦСКА. Згодом саме з ініціативи Гречка був побудований московський стадіон ЦСКА та інші спортивні споруди «армійців».
У 1953–1957 рр. він обіймав посаду головнокомандувача Групи радянських військ у Німеччині, 1955-го йому було присвоєне вище військове звання Маршал Радянського Союзу. У листопаді 1957 р. він очолив радянські сухопутні війська, а у 1960–1967 рр. – обіймав посаду головнокомандувача Об’єднаних збройних сил країн-учасниць Варшавського договору – першого заступника міністра оборони СРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 р. за мужність та героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, А. А. Гречку було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
12 квітня 1967 р. Андрій Антонович був призначений міністром оборони СРСР – цю посаду він обіймав протягом дев’яти років, до самої смерті. У жовтні 1973 р. за відзнаки перед Вітчизною у зміцненні Збройних сил СРСР маршал Гречко був нагороджений другою медаллю «Золота зірка». Серед його нагород – шість орденів Леніна, Почесна зброя, звання Героя Чехословацької Соціалістичної Республіки. 1973 р. він став членом Політбюро ЦК КПРС.
Андрій Антонович – автор низки книг, що зображають різні етапи Великої Вітчизняної війни. Велика його заслуга в заснуванні військового санаторію, що у кримському містечку Партеніт – нинішнього Територіального центру курортології та реабілітації Збройних сил України «Крим».
Андрій Антонович Гречко помер 26 квітня 1976 р., похований на Красній площі, у Кремлівській стіні.
Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ
