Коли добро йде від серця
Якщо людині виповнюється 80 років, її вважають довгожителем. Як же ж тоді назвати людину, що досягла 100-літнього віку? Саме такий ювілей відсвяткував нещодавно ветеран органів внутрішніх справ, учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід I групи Петро Кирилович Будник, який народився 9 жовтня 1913 року в селі Халявині, що на Чернігівщині.
Нелегкою була доля Петра Кириловича. Дитинство припало на буремні часи – революцію та громадянську війну. Голод, холод… Як подорослішав, пішов працювати в колгосп. Та й там не було ситно. 1935-го влаштувався міліціонером на Ленінградську залізницю. Пройшов підготовку, здобув певний вишкіл і був призначений командиром відділення на станції Ленінград. Та хоч служити випало у великому місті, постійно сумував за рідним краєм. Зрештою, вирішив повернутися. Працював у лінійному пункті міліції на залізничній станції Чернігів, доки доля знову не відірвала від коріння й не закинула на Волинь – командиром відділення на залізничну станцію Володимир-Волинський.
Та недовго довелося працювати на новому місці молодому вартовому порядку – спалахнула Велика Вітчизняна. Радянські війська відступали. Будник разом з іншими бійцями опинився у м. Воронежі. А потім знову потрапив на фронт, тільки тепер уже той, що в тилу: очоливши взвод міліції, на Московській залізниці у м. Каширі охороняв громадський порядок, боровся з бандитизмом, виявляв німецьких диверсантів. Залишався на цій посаді аж до 1947 року, доки не був призначений оперуповноваженим оперативного пункту МДБ м. Бобруйська, що в Білорусії, де і пропрацював до 1952-го.
Хоч Петро Кирилович і не був більше на передовій, він не раз дивився смерті у вічі. Затримуючи бандитів та диверсантів – за це має не одну нагороду, – ходив під кулі. А ще були голод і холод, через які настраждався в дитинстві. Зрештою, здоров’я не витримало й він тяжко захворів. Попри всі старання лікарів, відновити сили не вдалося. Влітку 1952 року, отримавши II групу інвалідності, Будник звільнився на пенсію й приїхав у рідний Чернігів, де живе й донині.
Минали роки. Померла дружина. Роз’їхалися по інших містах доньки: одна нині в Києві, друга – у Дніпропетровську. Так і живе Петро Кирилович одинаком. І хоч здоров’я залишилося зовсім мало – згодом йому призначили I групу інвалідності, – сам і будинок опалює, і себе обходить.
На одному із засідань Ради ветеранів ОВС м. Чернігова ухвалили рішення надати Петру Буднику посильну допомогу в наведенні порядку в жилому приміщенні та біля нього. Про це рішення повідомили начальника міського відділу міліції Олександра Алістратова. Олександр Володимирович одразу ж взявся за вирішення питання. Група працівників міськвідділу виїхала на місце й визначила фронт робіт. За справу взялися ґрунтовно: перекрили дах будинку, капітально відремонтували оселю, встановили новий паркан тощо. На «толоку» зібралися працівники відділу міліції та ветерани органів внутрішніх справ, приїхали й начальник міськвідділу та голова Ради ветеранів ОВС м. Чернігова. Що ж до самого господаря, то він залишився дуже задоволений такими перетвореннями, за що щиро дякував роботящим гостям. Не поскупилися на теплі слова на адресу міліції й сусіди Будника – благодійність людей у погонах не залишила байдужим нікого.
А коли настав день народження ветерана, то було справжнє свято. Привітати ювіляра приїхали начальник УМВС України в Чернігівській області генерал-майор міліції Олександр Михайлик, начальник міськвідділу полковник міліції Олександр Алістратов, перший заступник голови облдержадміністрації Микола Стрілець, голова Деснянської районної ради Юрій Горбань, ветерани, представники ЗМІ.
Як і годиться, гості завітали не з порожніми руками – від УМВС України в Чернігівській області Петру Кириловичу вручили кольоровий телевізор, слуховий апарат та інші корисні подарунки. Що ж до представників міського самоврядування, окрім квітів, вони презентували ювілярові гроші – матеріальну допомогу.
– Робота з ветеранами та пенсіонерами перебуває в мене на особистому контролі, бо колишніх міліціонерів не буває, – сказав, вітаючи Петра Будника із сотим днем народження, Олександр Михайлик. – Адже як ми шануємо своїх дідів-прадідів, так і з нами вчинятимуть наші нащадки. Не можна переривати тісний зв’язок поколінь: наші наставники завжди готові дати цінну пораду, опираючись на свій багатий досвід.
…Треба було бачити очі ветерана, коли він приймав вітання: вони просто сяяли. І сам Петро Кирилович, і його донька щиро дякували вартовим порядку за допомогу, привітання та подарунки. Адже все це йшло від серця, тож було ціннішим удвічі.
Сергій БРИЛЬ, Чернігівська обл.
Коментарi
-
Ratty
20/03/2014 9:26
ghgf
-
Cleaby
20/03/2014 9:25
Handbags are a admired accent for women worldwide. One of the best means to complete a absurd accouterments is to accept the absolute handbag, of the absolute size, shape, color, and actual (j
-
the best
20/11/2013 23:28
|
