Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
15/09/2013 19:55

Штрафи за...безпеку міліції

Від 850 до 13 600 грн – такий розмір штрафу хочуть ввести опозиційні «слуги народу» для працівників МВС, що не оприлюднюють широкому загалу свої персональні дані. Задуми опозиціонерів втілились у новому законопроекті, який передбачає адміністративну відповідальність для стражів порядку. Чим продиктоване чергове «ноу-хау» народних обранців? 

Генерал міліції проти міліції?

Чи варто правоохоронців притягувати до адміністративної відповідальності й таким чином штучно перетворювати їх на порушників закону? Першим на таке запитання має відповісти профільний парламентський комітет (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності).

Нині на розгляді в «комітетників» перебуває «ноу-хау», спів­авторами якого є шестеро опозиційних нардепів (троє членів фракції «Батьківщина», двоє «ударівців» і «свободівець»). Спільними зусиллями вони «народили» чергове «дітище» – законопроект № 3048. Одна з новел цього документа – штраф за… «перешкоджання працівником органу внутрішніх справ рядового і начальницького складу ідентифікації його особи».

Ідеться про новий погляд на роль спецпідрозділів та про запровадження адмінпокарання правоохоронців, які під час виконання службових обов’язків не показують нагрудні знаки (жетони) зі своїми прізвищами та не дозволяють стороннім особам фіксувати ці жетони за допомогою фото- чи відеозйомки.

Хоч би як дивно, серед «батьків» цього проекту є навіть гене­рал-лейтенант міліції, кандидат юридичних наук Геннадій Москаль. Той самий Геннадій Геннадійович, який у радянські часи закінчив Київську вищу школу міліції МВС СРСР ім. Дзержинського та Академію МВС СРСР Ордена Трудового Червоного Прапора. У далекій молодості він був палким прихильником КПРС, а нині – не менш палкий прихильник абсолютно протилежних (опози­ційно-націоналіс­тичних) ідей. Ось такий дивний підхід: що з літ, то… новий ідейний політ.

Проте така «різновекторність» призвела до вельми цікавого парадоксу: шановний нардеп зі званням генерал-лейте­нанта міліції де-факто виступає проти тієї самої міліції, у лавах якої перебував не одне десятиліття. Отже, надаємо слово документу, одним із творців якого він має честь бути.

У чинному Законі «Про міліцію» статтю 7 пропонують допов­нити ще однією частиною: «Спеціальні підрозділи міліції не можуть брати участь у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій та інших мирних зібрань».

Також законотворці хочуть, щоб вартові порядку обов’язково мали нагрудний знак (жетон) із зазначенням свого прізвища, звання та органу, в якому він працює. Через це ч. 2 ст. 16 згаданого закону має таку редакцію: «Працівникам міліції заборонено знімати з форменого одягу чи приховувати нагрудний знак, а також будь-яким іншим чином перешкоджати читати інформацію на ньому та фіксувати її за допомогою технічних засобів».

Для цього народні обранці планують «удосконалити» Кодекс України про адміністративні правопорушення новою, третьою, редакцією статті 184 КУпАП: за небажання працівника ОВС здійснити свою ідентифікацію «шляхом приховування, пошкодження нагрудного знака (жетона), позбавлення можливості читати інформацію на ньому та фіксувати її за допомогою технічних засобів», йому загрожує штраф у розмірі від 50 до 300 не­оподатко­ву­ваних мінімумів доходів громадян (850–5 100 грн). За ті ж самі дії під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій та інших мирних зібрань «світить» штраф у розмірі від 300 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (5 100–13 600 грн).

 

«Для участі… крім участі»

Дивує ще одна «весела» новела, передбачена в новій редакції статті 1 Закону «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»: «Внутрішні війська… призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, окрім участі в охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших мирних зібрань…».

Що це, даруйте, за таке законо… потворення? Як можна в одному й тому ж реченні прописувати дві суперечливі фрази про діяльність внутрішніх військ, які призначені «для участі в охороні громадського порядку», «окрім участі в охороні громадського порядку»? Так повинні вони охороняти громадський порядок чи ні?

Ці та інші недолугі ідеї опозиційні нардепи намагаються втілити в життя, посилаючись на досвід Європи: мовляв, проект «підготовлено у зв’язку з необхідністю узгодити українське законодавство з європейськими стандартами правоохоронного регулювання».

Свою позицію законотворці викладають у тексті пояснювальної записки: «Введення нагрудних знаків дозволить громадянам легко бачити, запам’я­товувати та фіксувати за допомогою технічних засобів дані працівника органу внутрішніх справ…».

За словами співавторів проекту, «запропоновані зміни мають значну підтримку в суспільстві, про що свідчить, зокрема, позиція меморандуму всеукраїнської ініціативи „За мирний протест!”»… На їхню думку, запровадження практики персональних нагрудних знаків «полегшить можливість ідентифікувати працівників органів внутрішніх справ та знизить кількість посадових злочинів…». Звідки така впевненість, що ідентифікація посадовців допоможе зменшити кількість відповідних злочинів?

За підрахунками однодумців Москаля, реалізація нового закону «не потребуватиме додаткових фінансових витрат із державного бюджету України», бо це нібито «відбуватиметься в межах асигнувань, передбачених на мате­ріально-технічне забезпечення МВС». На чому базується такий висновок? Де ж брати ті асигнування з огляду на те, що Міністерство внутрішніх справ фінансується з державної скарбниці?

Вражає в пояснювальній записці й так званий прогноз наслідків: «Запровадження індивідуальних нагрудних знаків на форменому одязі працівника органу внутрішніх справ рядового й начальницького складу дозволить громадянам легко запам’я­товувати дані працівника органів внутрішніх справ у разі можливих неправомірних дій з його боку…».

Отакої! На законодавчому рівні хочуть закріпити негативний образ правоохоронця, посилаючись на «неправомірні дії з його боку».

 

Від емоцій до фактів

За чинним Законом «Про міліцію», Міністерство внутрішніх справ «може створювати спеціальні підрозділи».

Проте опозиційні нардепи вирішили й тут зробити невеличку «ревізію»: як витікає з пояснювальної записки, такі спецпід­розділи нібито нині «використовують для обмеження чи припинення проведення мирних зібрань», а їхні працівники «застосовують силу до учасників мирних зібрань за відсутності передбачених законодавством правових підстав». Однак текст записки не містить аргументів і фактів, які б підтверджували такі висновки.

Також співавтори вважають, що «внутрішні війська використовують для придушення мирних зібрань». А де ж докази? Новоспечені ура-патріоти нині «хворіють» недугами націоналістів зразка 1991 року, які після розвалу СРСР почали вішати ярлики на бійців ВВ, називаючи їх інструментами для боротьби «проти народу». Унаслідок таких викривлених уявлень «вевешники» опинились у ролі піддослідних кролів під час непродуманих реформ 1992-го, перетворившись частково на Національну гвардію, частково – на війська внутрішньої та конвойної охорони (лише через три роки їм повернули статус внутрішніх військ).

Як відомо, теперішні «вевешники» виконують такі функції: конвоювання, охорона особливо важливих об’єктів, боротьба з тероризмом, охорона посольств, ліквідація наслідків природних і техногенних катастроф тощо. В охороні громадського порядку беруть участь «Барс» та інші спецпідрозділи.

Зважаючи на соціально-по­лі­тич­ну обстановку в країні й любов політиків до вуличних зібрань, служба в спецпідрозділах і частинах ВВ стає дедалі небезпечнішою. Особливо, коли розлючений натовп поводиться немов зграя оскаженілих звірів, прориває ланцюг «вевешників», нападає на правоохоронців і закликає людей на нові «барикади» (потому все це подається як намагання народу об’єднатись у боротьбі за свої права). На таких «мирних зібраннях» зазвичай діють провокатори: вони можуть навмисне штовхати поперед себе літню людину (ветерана чи інваліда) і «воювати» із-за чужої спини. Тоді перші удари на себе беруть бійці ВВ (служба в їхніх лавах категорично протипоказана тим, хто є гарячим прихильником будь-якої політичної сили).

У системі спецназу ВВ є еліта, яка представлена своїми спец­під­розділами. Їхня візитна картка – високий рівень бойової підготовки, який часто перевершує рівень аналогічних підрозділів інших силових структур.

Не варто забувати, що, на жаль, серед військовослужбовців внут­рішніх військ МВС за роки незалежності є й травмовані, й загиблі під час виконання своїх обов’яз­ків.

Отже, замість того, щоб голослівно звинувачувати бійців ВВ у «порушеннях прав громадян», опозиційним депутатам потрібно оперувати не емоціями, а фактами. Інакше депутатська «творчість» може негативно вплинути на життєдіяльність одного з найбоєздатніших військових формувань України.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, 

 

м. Київ

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті