Не горюю, що літа минули
Що не кажи, а від того, хто був твоїм першим учителем, наставником, залежить чимало – іноді навіть те, як складеться твоя доля. Його пам’ятаєш усе життя та згадуєш завжди з теплотою. Коли ж видається нагода зустрітися з ним – готовий відкласти всі справи. …Я прямую до затишної оселі свого вчителя, наставника й друга – Віри Михайлівни Кисельової, яка виплекала цілу плеяду спеціалістів-бібліотекарів. Ще в далекому 1957 році вона очолила загальну бібліотеку Київської спеціальної середньої школи міліції, нині – Національної академії внутрішніх справ, і працювала в ній впродовж трьох десятиліть.
Із книжкою – від самого дитинства
Народилася Віра Михайлівна в 1928 році на Харківщині. Росла життєлюбною й вельми допитливою дівчинкою. Та щасливе дитинство обпалила війна. Під гул ворожих літаків і вибухи бомб довелося з мамою й молодшою сестрою евакуюватися. Півтора місяця у вагонах, що продувалися всіма вітрами, добиралися до Уралу. Холодно, голодно, страшно… Коли жахіття війни нарешті скінчилися, сімнадцятирічна Віра повернулася в Україну.
Книгами героїня нашої оповіді зачитувалася ще змалечку. Уже в другому класі записалася до шкільної бібліотеки, де годинами просиджувала після уроків. Книги відкривали перед нею інший, незнаний світ. Закінчивши школу зі срібною медаллю, із вибором майбутньої професії не вагалася: буде бібліотекаркою – і на тому край.
Перші кроки професійною стежкою Кисельова робила в бібліотеці парткому МВС УРСР. Тонкощам справи її навчала досвідчена Гіта Григорівна, яка працювала бібліотекарем ще до революції 1917 р.. Віра Михайлівна й донині вдячна своїй вчительці за все, чому її навчила ця мудра жінка.
Тут, у бібліотеці, романтична Віра зустріла й свою долю – Анатолія. Блакитноокий військовий, мінометник, що пройшов усю війну, полонив серце красуні. Вперше майбутній Вірин чоловік прийшов до бібліотеки у справах: щоб забрати газети для підрозділу, в якому служив. Наступного разу прямував туди вже за покликом серця. За рік закохані одружилися, а ще за рік у них народився первісток – син Олексій.
Новатор бібліотечної справи
Потому Віра перейшла працювати до клубу МВС УРСР. Керівництво запримітило відповідальну та ініціативну працівницю й запропонувало посаду завідувачки бібліотекою в Київській спеціальній школі міліції. Направду, бібліотеки як такої не існувало, тому молодій очільниці довелося створювати її з нуля. У фондах книгозбірні й досі зберігається книга з кримінального права, придбана Кисельовою за власні кошти, що поклала початок майбутній скарбниці знань. Спочатку у Віри Михайлівни було лише дві помічниці, а роботи вистачало на десяток працівників. Мусили займатися всім – від комплектування літератури до оргмасової діяльності.
Минали роки. Середню спеціальну школу міліції реорганізували у вищий навчальний заклад – Київську вищу школу МВС УРСР. Кількість курсантів і слухачів збільшувалася, розширювалася і їхня спеціалізація. Відповідно розширювались і фонди бібліотеки. Щоб їх поповнити, Кисельова використовувала будь-які можливості. Налагодила тісну співпрацю з обміну науковою та навчальною літературою з багатьма вищими навчальними закладами системи МВС СРСР у Росії, Білорусі, Казахстані, започаткувала традицію, коли викладачі дарували бібліотеці книги зі своїх особистих зібрань.
А ось іще один цікавий епізод. Збираючись на чергову конференцію до Москви, Віра Михайлівна намітила собі привезти звідти рідкісні книги, які можна було придбати лише там. Вечорами в готелі Кисельова, майстриня на всі руки, вив’язувала берети для своїх московських колег, а ті, щоб віддячити, шукали для неї потрібну літературу по всій Білокам’яній.
Роки самовідданої праці дали свої плоди: у бібліотеці створився потужний фонд наукової, довідкової, навчальної та художньої літератури. Користуючись багатим фондом книгозібрання, слухачі писали курсові роботи та реферати, ад’юнкти здобували ступінь, кандидати й доктори наук створювали наукові праці.
Віра Михайлівна була новатором бібліотечної справи. Впроваджувала нові форми й методи обслуговування читачів, обліку та обробки літератури, індивідуальної роботи з відвідувачами. Уже на той час у бібліотеці працював читацький зал, існували абонементи навчальної та художньої літератури, відділи систематизації, комплектування та технічної обробки книг.
Читальний зал став справжньою культурною Меккою столиці. Тут проходили літературні вечори, зустрічі з видатними письменниками й акторами, проводилися читацькі конференції, диспути. Навіть велись альбоми з рецензіями на прочитані книги. Усе це розвивало в курсантів уміння володіти словом, вести дискусію, підвищувало їхній освітній і культурний рівень.
Неабиякою популярністю серед викладачів та слухачів користувалися дні «Нових книг» та тематичні огляди літератури з навчальних дисциплін. Бібліотека, очолювана Кисельовою, неодноразово ставала переможницею конкурсів серед книгозбірень вищих навчальних закладів МВС СРСР, її нагороджували грамотами й дипломами.
Майстриня на всі руки
Ініціативна, працьовита, вимоглива, але справедлива, Віра Михайлівна зуміла згуртувати навколо себе таких же відповідальних, активних, старанних і небайдужих колег-бібліотекарів, які сьогодні успішно продовжують її справу. Щоб підвищити кваліфікаційний рівень своїх підлеглих, очільниця запрошувала провідних викладачів кафедр, які читали для них лекції зі своєї спеціальності. Це допомагало бібліотекарям орієнтуватися в юриспруденції, кримінальному праві та кримінальному процесі, криміналістиці та кримінології.
Життя склалося так, що чимало вихованок Віри Михайлівни роз’їхалися по різних куточках України, а дехто поїхав далеко за її межі. Проте свою наставницю вони не забувають: вітають з іменинами, пишуть листи. Вони вже самі очолюють бібліотеки й навчають молодих працівниць.
Вийшовши на заслужений відпочинок, Віра Михайлівна без діла не сидить. Вона – активний член будинкового комітету. Їй, багатогранній та неординарній особистості, вдається знайти порозуміння, як мовиться, і зі старим, і з малим.
З молодих літ красуня Віра одягалася за останньою модою, адже своїми руками вив’язувала й шила такі речі, яких у жодному магазині не купити. І сьогодні, незважаючи на свій поважний вік – не віриться, що цій чарівній жінці вже 85, – залишається такою ж вишуканою.
Стіни оселі Віри Михайлівни прикрашають гаптовані картини – це ще один її талант. Посріблена сивиною голова схиляється над черговою вишивкою, а через деякий час шедевр милує око гостей дому.
…Промайнули літа, але душа не постаріла. Віра Михайлівна з теплотою згадує минуле, та все ж живе сьогоденням. Тож нехай у нашої героїні буде ще багато щасливих днів.
Ольга МАШЕВСЬКА,
м. Київ
