Лицар честі й совісті
10 липня видатній особистості, професору, члену-кореспонденту Академії правових наук України, заслуженому юристу України, засновнику Луганського державного університету внутрішніх справ, чиє ім’я навіки закарбувалося на сторінках історії його малої батьківщини – Луганщини, – Едуарду Олексійовичу Дідоренку виповнилося б 75 років.
Професіонал.
Практик. Новатор
Ім’я Едуарда Дідоренка відоме далеко за межами України та країн СНД. Свою службу в органах внутрішніх справ вихованець Ворошиловградської спецшколи Військово-Повітряних сил МО СРСР розпочав 1957 року. Сходинка за сходинкою подолав шлях від оперуповноваженого до заступника начальника управління карного розшуку Луганського обласного управління внутрішніх справ.
Продовжуючи славні традиції корифеїв карного розшуку, Дідоренко не цурався новацій і, випереджаючи свій час, упроваджував у практику все нове й прогресивне, що пропонувала наука. Саме Едуард Олексійович був одним з ініціаторів використання в оперативно-розшуковій роботі електронно-обчислювальної техніки, створення обліково-аналітичних та пошукових систем.
У міліцейській біографії Едуарда Дідоренка були й посади заступника начальника, а потому – начальника управління внутрішніх справ Івано-Франківської області. А 1984 року на географічній карті його життя з’явилася нова точка – Узбецька РСР. Там упродовж п’яти років він обіймав посади заступника міністра, а згодом – першого заступника міністра внутрішніх справ Узбецької РСР.
«Чверть століття тому я мав честь познайомитися з Едуардом Олексійовичем у Середній Азії. Час був непростий. Перед нами постало завдання гасити конфлікти, що спалахували під час масових заворушень у Ферганській долині, Самаркандській і Кашкадар’їнській областях, – розповідає близький друг та колега Дідоренка, член Спілки адвокатів України Михайло Чвьорткін. – Едуард Олексійович завжди був готовий узяти на себе відповідальність, мав блискучі організаторські здібності, енциклопедичні знання. Умів мислити масштабно. Що вже казати про те, яким професіоналом був! Генерал Дідоренко – легенда розшуку на теренах усього пострадянського простору. Юнацька, я б навіть сказав, хлопчача завзятість, з якою Дідоренко брався за будь-яке діло, якнайкраще характеризує те, яким він був за життя. Ми маємо рівнятися на цю людину з великої літери. І це, напевно, буде найліпша пам’ять про нього».
Мрія життя
1989 року Едуард Олексійович Дідоренко повернувся до рідного Луганська, де очолив обласне управління внутрішніх справ. А за чотири роки взявся втілювати в життя одну зі своїх заповітних мрій: виховати гідну молоду зміну для поповнення лав правопорядку. Едуард Дідоренко створив спеціалізований навчальний заклад – Луганське училище міліції (з 1994 р. – Луганський інститут внутрішніх справ, з 2002 р. – Луганська академія внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, з 2005 р. – Луганський державний університет внутрішніх справ. – Авт.) і був його керівником до останніх днів свого життя.
Під його керівництвом навчальний заклад стрімко розвивався й перетворився на один із найуспішніших і найперспективніших навчально-наукових центрів Східної України. Лише за півтора десятиліття в ЛДУВС були створені всі умови для виховання висококваліфікованих фахівців органів внутрішніх справ: навчально-лабораторні корпуси, гуртожитки, спецкабінети, спортивні та актові зали, басейн, стрілецькі тири, криміналістичний кабінет, заміський навчально-тренувальний комплекс. Ще від народження свого творчого дітища його «батько» потурбувався про закладення міцних традицій. Візитівка університету – срібний перстень із викарбуваними на ньому назвою альма-матер та роком випуску, який отримує кожен випускник.
Едуард Олексійович віддавав своєму творінню всю душу. Останні хвилини свого життя він також провів на бойовому посту. Помер за чверть години до початку урочистостей із нагоди нового навчального року.
«Едуард Дідоренко жив, як генерал, і помер, як генерал. Заслужити таким чином піти з життя можуть тільки видатні люди, – розповідає учень і послідовник Едуарда Дідоренка, ректор ЛДУВС полковник міліції Віталій Комарницький. – Колектив університету радо сприйняв звістку про те, що 11 вересня 2007 року розпорядженням Кабінету Міністрів України нашому навчальному закладу присвоєно ім’я генерала Дідоренка. Створити навчальний заклад із підготовки фахівців для органів внутрішніх справ було заповітною мрією Едуарда Олексійовича. Його нестримне бажання помножене на титанічні зусилля й управлінський хист, допомогли їй втілитись у реальність. Утім, шлях становлення університету не був безхмарний. На жаль, усі труднощі й негаразди не минули для генерала безслідно. Його серце, таке неспокійне, по-батьківськи турботливе, не витримало».
На вічну пам’ять про творця й духовного батька університету створено клас-музей його імені, де щороку 1 вересня в кожному навчальному взводі, кожній групі проходить урок мужності.
Розбудовуючи юридичну
науку
За свого життя Едуард Олексійович зробив значний внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки та становлення сучасної правоохоронної системи України. Він належав до когорти перших творців концепції боротьби з організованою злочинністю, був одним зі співавторів законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». У його доробку – десятки монографій, підручників і навчальних посібників, численні розробки з проблем кримінології, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, понад 100 пропозицій та експертних
висновків до проектів законодавчих актів України. Кожна робота відзначається теоретичною ґрунтовністю, спрямованістю на розв’язання практичних проблем, вдумливим, принциповим підходом, помноженим на багаторічний досвід, здобутий на правоохоронній ниві.
Держава та громадськість високо оцінили самовіддану працю генерала Дідоренка. Звання генерал-полковника міліції, професора, члена-кореспондента Академії правових наук України, заслуженого юриста України, заслуженого працівника МВС СРСР, України, почесного громадянина Луганщини, орден «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, Почесна грамота Верховної Ради України, 16 орденів і медалей СРСР, України, Угорщини, Республіки Афганістан, 32 відзнаки МВС України та Росії – це далеко не повний перелік пошанувань, яких був удостоєний Едуард Олексійович за плідну діяльність.
Едуард Дідоренко все життя залишався вірним ідеалам добра й справедливості, не на словах, а на ділі доводячи, що найвищі людські цінності – це істина, добро й звитяга.
Коментарi
-
monu
29/09/2015 12:04
На жаль, усі труднощі й негаразди не минули для генерала безслідно. Його серце, таке неспокійне, по-батьківськи турботливе, не витримало».
Додати коментар
