Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
19/05/2013 15:22

Цілюща оаза на півдні столиці 

Від шумного шосе, що на південному виїзді з Києва, убік відходить невеличка звивиста дорога – вона веде нас нагору, в чарівну зелень мішаних лісів. Уже за кілька хвилин ми опиняємось у мальовничому куточку – урочищі Церковщина, де панує непорушний спокій, а тишу перериває лише цвірінчання пташок. Час тут неначе завмирає, і складно повірити, що вся ця ідилія існує в межах завжди гамірної столиці. «Так дивуються всі, хто вперше до нас приїздить», – усміхається начальник Лікарні відновного лікування МВС Олександр Малєєв і запрошує нас на екскурсію до підпорядкованого йому закладу.

Будівля лікарні невелика: медустанова розмістилась у двох з’єднаних між собою кількаповерхових корпусах. Однак лісопаркова територія навколо ЛВЛ вражає своїми розмірами – вона сягає понад 16 гектарів, і з 1989-го є частиною державного заповідника. Ме­жування двох природних географічних зон – мішаних лісів і лісостепу – створює унікальний мікроклімат. Повітря в цих краях настільки духмяне, що, прогулюючись стежками, мимоволі сповільнюєш крок, щоб знову й знову вдихнути його на повні груди. Чудовий природний ландшафт доповнює каскад рукотворних озер.

Проте славиться урочище не лише своїм цілющим фітофоном, а й благодатною аурою. Річ у тім, що ще на початку ХІ століття один із засновників Києво-Печерської лаври святий Феодосій Печерський проводив тут дні в затворництві. Потім у цій місцині почали оселятися й інші ченці. 1100 року вони заклали Гнилецький монастир, який освятили на честь Пресвятої Богородиці. Святиня не збереглася до наших днів, але на території лікарні залишилися монастирські печери. Крім того, на початку 1990-х, коли Міністерство внутрішніх справ очолював Юрій Кравченко, церковній громаді передали одну з будівель медзакладу – нині в ній розмістився чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці.

1950 року в урочищі відкрили будинок відпочинку НКВС «Хутір Вільний», який за останні півстоліття не раз перепрофільовували та вдосконалювали. Зокрема, зведено п’ятиповерховий спальний корпус, який об’єднав старий спальний корпус із лікувальним, новий харчоблок, житловий будинок для працівників, відкрито водолікарню, фізіотерапевтичне відділення, бібліотеку, рентгенологічний, стоматологічний, масажний кабінети, кабінети ЛФК, оксигенотерапії тощо. 2001-го медустанову (тоді – санаторій) перепрофілювали в Лікарню відновного лікування, облаштувавши в ній кімнату психоемоційного розвантаження, палату невідкладної терапії та створивши бригаду невідкладної допомоги для цілодобового чергування.

 

Нині ЛВЛ забезпечує спеціалізоване стаціонарне лікування тривалістю 21 день і реабілітацію тих, на кого вплинуло іонізоване опромінення, а ще – осіб, які мають захворювання системи кровообігу, нервової й кістково-м’язової систем. Заклад працює цілий рік, його 75 ліжок розміщені в одно-, дво- й тримісних палатах. Хоча коли ми наприкінці квітня приїхали до лікарні, вона була заповнена лише наполовину. Олександр Малєєв пояснив це тим, що попереду – низка свят: Травневі, Великодні та найголовніше – День Перемоги, адже здебільшого «підрихтувати» здоров’я сюди приїздять люди вже немолоді, від 60 і до 90 літ. Крім того, в усіх установах санаторного типу є певна «сезонність» відвідування, пік якої припадає на осінь. Цієї ж пори найбільш людно й у ЛВЛ.

Багато хто, придбавши путівку, телефонує заздалегідь і просить забронювати вподобаний номер: у лікарні чимало «прихильників», які приїздять сюди щороку. Приміром, підполковник міліції у відставці з Полтавщини Валерій Григорович Анісімов «наві­ду­ється» в реабілітаційний заклад ось уже шість років поспіль. За цей час, як запевняє, прийняв не більше десятка пігулок, і все – завдяки кваліфікованому лікуванню та, звісно, дивовижним цілющим властивостям заповідної природи урочища.

Уже увосьме в Церковщині й ветеран МВС, учасник Великої Віт­чизняної війни, ліквідатор-чорнобилець Петро Володимирович Гриб, який цього року відсвяткує 90-ліття. Пенсіонер розповідає, що нині через поважний вік йому нерідко доводиться лікуватись у різних медустановах, однак лише в ЛВЛ він почувається, як удома: тут тепла й спокійна атмосфера, а працівники – ввічливі та професійні. Однак є ще одна причина, чому чоловік постійно приїздить у цей мальовничий куточок. Річ у тім, що він пише вір­ші та прозу, видав шість своїх книжок. Чільне місце у творчості Петра Володимировича посідає оспівування природи, і саме мальовничі пейзажі урочища знову й знову дарують йому неповторні миті натхнення.

Між іншим, постійний у лікарні не лише контингент «відпочивальників», а й персонал – більшість працює вже не перший десяток років. Усі фахівці – високого рівня, з чималим досвідом роботи, до того ж як у міліцейських закладах охорони здоров’я, так і в цивільних. Зокрема, кардіологи здатні спрогнозувати стан хворого на півроку, призначивши йому відповідне лікування. Крім того, щоб пацієнти могли пройти всі необхідні обстеження, медустанова уклала договори щодо співпраці з кафедрою внутрішніх захворювань Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, Міжнародним інститутом біологічних систем, а також низкою лікарень і шпиталів.

Серед «старожилів» закладу – нині медична сестра кабінету функціональної діагностики Надія Іванівна Коваленко. Близько двох десятиліть вона працювала старшою медсестрою, а загалом роботу тут розпочала ще 1976-го. Жінка розповідає: раніше в санаторій з’їжджалися з усього Радянського Союзу: були гості й із Далекого Сходу, і з Середньої Азії… І всі не могли стримати захвату від навколишньої краси.

1986-го, після вибуху на Чорнобильській АЕС, в установі відкрили друге відділення для осіб, що постраждали внаслідок аварії. У Надії Іванівни й досі серце стискається, коли вона згадує перших його пацієнтів – пожежників, які приборкували вогонь на станції й приїздили сюди після лікування в Москві з діагнозом «гостра променева хвороба». Усі молоді, гарні – їм ще жити б і жити… Нині в ЛВЛ також проходять реабілітацію ліквідатори, однак, на жаль, щороку їх стає дедалі менше.

 

Керівництво лікарні особливу увагу приділяє зміцненню матеріально-технічної бази закладу та проведенню ремонтних робіт у палатах і господарських приміщеннях. Сучасний ремонт виконано в більшості житлових кімнат, у кожній є окрема вбиральня, зручні меблі, холодильник, чайник і телевізор. У всьому відчувається домашній затишок: на стінах – шпалери теплих тонів, під ногами – м’які килими, новою тканиною обтягнуті крісла й стільці. Олександр Малєєв наголошує: зроблено вже чимало і переважно – силами лише працівників ЛВЛ, однак попереду ще багато планів – ремонт харчового блоку, спортивної зали, реконструювання котельні тощо. Зважаючи на нинішні результати, не залишається сумнівів, що персонал лікарні впорається і з цими завданнями. Голов­не, щоб були сили і, звісно ж, відповідне фінансування.

Не схожі на звичну як для їдальні їжу і страви, які подають у ЛВЛ: вони неначе приготовані на домашній кухні рукою дбайливої господині. Харчування триразове, дотримуються чотири основні дієти: для тих, хто страждає на цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, захворювання шлунково-киш­ко­вого тракту, а також загальна дієта. Пацієнти заздалегідь обирають зі спеціально складеного меню страви на наступний день. Люди з проблемами шлунково-кишкового тракту щодня отримують мінеральну воду, яку готують із ропи прямо на місці.

Не забувають у лікарні й про цікаве та змістовне дозвілля своїх гостей. Для них влаштовують екскурсії в Києво-Печерську лавру та інші святі місця, музеї «Чорнобиль», Великої Вітчизняної війни, народної архітектури та побуту в Пирогові. Усі охочі можуть відвідати Ботанічний сад, виставку квітів на Співочому полі, усілякі вернісажі. Нерідко організовують і творчі вечори, де тимчасові мешканці ЛВЛ декламують вірші, спілкуються.

Загалом, керівництво й персонал Лікарні відновного лікування МВС роблять усе можливе, щоб перебування в цьому закладі було максимально комфортним і приємним, а лікування – результативним.

Анна ТОРГОНЕНКО,

фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО, «ІЗ»

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті