Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
02/12/2012 12:50

Далеке і близьке

Нещодавно з друку вийшла книга-альбом «Фотолітопис МВС СРСР. Події та люди: 1966 – 1982». Автор-упорядник історичного проекту – Максим Брежнєв – зібрав унікальні документальні свідчення епохи пізнього СРСР. 

 

Те, що «Фотолітопис…» обов’язково знайде своїх поціновувачів як серед фахівців-істориків, тих, хто нині несе службу, і тих, хто вже пішов на заслужений відпочинок, так і пересічних читачів, далеких від право­охоронної тематики, не викликає сумніву. Історичні видання традиційно користуються популярністю в широкого загалу. Особливий інтерес викликають подані в них документальні свідчення: фотографії, листи, накази, протоколи засідань тощо. Їх важко сфальсифікувати, щоб використати на догоду дню сьогоднішньому: вони свідчать самі за себе.

Публікації цікаві ще й тим, що надають можливість для порівнянь із сучасністю. Проводячи паралелі з нашими днями, наведемо лише один документ, поданий у «Фотолітописі…». Тодішній міністр внутрішніх справ СРСР Микола Щолоков, призначений на цю посаду 1966 року, дружив із письменником Михайлом Шолоховим. У фотоальбомі є фотографії, де вони зняті разом. Подається – до речі, вперше – і ​​стенограма їхньої бесіди, датована 1970 роком. У розмові з лауреатом Нобелівської премії Щолоков зізнається: «До мене приходили старі кадрові працівники міліції, колеги і казали: «Як це так – в міліції б’ють і вбивають?» Так, на жаль, міліція б’є, зловживає і навіть убиває. Перевищує повноваження, застосовує зброю, сама страждає. Міліціонеру дали величезну владу, а розуму для цього не завжди вистачає... Єдине міністерство, яке не перебудувалося після рішень партії та уряду, – це колишнє міністерство охорони громадського правопорядку… Тепер у зв’язку з його перейменуванням на МВС почали перебудовувати за галузевим принципом і структуру управління. Кожен має займатися окремим напрямом, лише так можна стати фахівцем…».

Матеріали альбому не випадково охоплюють саме цей період: з 1966-го по 1982 рік у системі органів внутрішніх справ проводилась ґрунтовна реформа. У 1960-ті непоодинокими були випадки обурення громадян неправомірними діями міліціонерів: доходило до нападів на дільничні пункти міліції й навіть міськкоми партії. А масові заворушення у Фрунзе й Чимкенті послугували додатковим поштовхом до рішучого реформування правоохоронного відомства.

Щолоков швидко й енергійно входив у курс справи. Саме при ньому міліціонерів переодягли в добротну й елегантну форму. Стара – темно-синій кітель, незграбна шинель похмурого кольору – усім набридла, вона викликала роздратування громадян, та й зрештою самих міліціонерів. У «Фотоальбомі…» є ​​рідкісна фотографія, на якій Щолоков разом із головою Ради міністрів СРСР Косигіним оглядає зразки нового однострою. Міністр особисто займався розробкою спец­одягу для міліціонерів. Ретельно вивчав досвід західних країн. Деякі знайомі дипломати на його прохання навіть привозили із закордону каталоги оснащення та обмундирування вартових порядку різних країн, зокрема поліції США, італійських карабінерів.

Районний відділ внутрішніх справ став головною ланкою в системі МВС. Міліції потрібні були не лише нова форма, а й надійний транспорт, радіозв’язок, криміналістичне устаткування, пульти охорони. Усе це поступово з’являлося на озброєнні в правоохоронного відомства. Підтвердженням сказаному є численні фотокадри, що закарбували моменти відвідин Щолоковим та іншими керівниками МВС областей та автономних республік Росії і республік СРСР. Вражає географія поїздок Щолокова в перші два роки на посаді міністра: Чечено-Інгушетія, Нижній Новгород, Ленінград, Київ, Свердловськ, Камчатка, Сахалін... Частими стали зустрічі з громадянами. Заохочувалась робота ОКЗ – оперативних комсомольських загонів. Фотографії передають дух тієї епохи: навчання курсантів, ознайомлення з новою технікою, профілактична робота дільничних інспекторів із громадянами, відкриття опорних пунктів правопорядку, добровільні народні дружини...

Чільне місце у фотолітописі посідає не лише міністр Щолоков, а й керівники, що працювали разом із ним. Нинішньому поколінню правоохоронців важливо знати імена тих, хто вписав славні сторінки в історію відомства, залишивши по собі неоціненний досвід управлінця: заступників міністра Б. Т. Шуміліна, Б. О. Вікторова, П. О. Олійника, Б. К. Єлісова, І. Т. Богатирьова, 

К. І. Нікітіна; командувача Внутрішніх військ І. К. Яковлева, начальників служб С. М. Крилова, І. І. Карпеця, С. В. Мурашова, П. П. Перевозніка, Б. В. Заботіна, В. В. Лук’янова, Г. М. Юлова, М. Ю. Циганника, В. С. Свістунова, О. М. Волкова, Б. М. Коновалова, В. М. Новікова, В. М. Соболєва. Це й справді легендарні особистості: І. Х. Головченко (міністр внутрішніх справ УРСР), М. С. Поперека (начальник УВС Донецького облвиконкому), А. І. Соколов (начальник УВС Ленміськ­обл­викон­кому), В. П. Тру­шин (начальник ГУВС Мосміськвиконкому)…

Міліцейське відомство вже тоді опікувалося своїм іміджем. Творча інтелігенція охоче спів­працювала з МВС. На численних фотографіях, що представлені у «Фотоальбомі…», – Дмитро Шостакович, Іван Козловський (в міліцейському кашкеті), Михайло Жаров, Арам Хачатурян, Василь Шукшин, артисти Большого театру, Юрій Гуляєв, Сергій Захаров і Йосип Кобзон, Лев Лещенко, Гелена Великанова, Олександра Пахмутова, Мстислав Ростропович і Галина Вишневська, Арно Бабаджанян, Сергій Михалков і Костянтин Симонов, Ілля Глазунов і Олександр Шилов у гостях у вартових порядку. Є тут і рідкісний знімок, що зафіксував примадонну – Аллу Пугачову – на прийомі у начальника Управління політико-вихов­ної роботи МВС СРСР.

З міліціонерами дружили й космонавти: Юрій Гагарін, Георгій Береговий, Павло Попович, Георгій Гречко, Валентина Терешкова та Андріян Ніколаєв.

Уперше широкому загалу представлено фото, де на кремлівському прийомі в дружній, неформальній обстановці зафіксоване керівництво союзного МВС і Патріарх Московський і всієї Русі Пімен (Ізвеков) разом із майбутнім Патріархом – Митрополитом Талліннським і Естонським Алексієм (Рідігером).

 

Є  в альбомі й рідкісні кадри, що становлять особливу цінність для любителів історії. Наприклад, малюнок юного Щолокова «Відлига» (1926 р.), Галина Брежнєва з молодим художником Іллею Глазуновим, перший заступник міністра генерал Юрій Чурбанов, згодом засуджений за зловживання. Уперше публікується фотографія самого Леоніда Ілліча Брежнєва під час лікування в госпіталі після поранення. У сімейній обстановці знятий Щолоков з Георгієм Жуковим і його дружиною та донькою. Унікальні фото відвідин будівлі МВС на Огарьова, 6, адміралом флоту СРСР С. Г. Горшковим, а також маршалом С. М. Будьонним.

Окремо вирізняється фото, на якому між міністром МВС М. А. Щолоковим і головою КДБ СРСР Ю. В. Андроповим стоїть Л. І. Брежнєв. Згодом саме прихований конфлікт між цими силовими відомствами призведе до опали Щолокова та його подальшого самогубства.

В окремому розділі альбому поданий своєрідний фотозвіт про вихід книги Максима Брежнєва «Міністр Щолоков», її презентацію та обговорення вартовими порядку.

У декого з читачів може виникнути запитання: навіщо нині видавати книгу, присвячену опальному міністру? Задля його реабілітації чи з якихось інших причин? Перше залишимо юристам. Автор «Фотоальбому…», не вдаючися в ідеологічні аспекти тієї епохи, подав ретельний і неупереджений опис життя Щолокова і, звісно ж, реформ, які змінили роботу міліції та були невідривними від особистості їхнього провідника. Сьогодні час згадати досвід попередників. І цей процес активно відбувається, що й підтверджує видання.

Спеціально для «Моментів» 

Олександр ЗУБОВ,

 м. Москва

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті