Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
З перших вуст
14/05/2012 21:41

Ніби все було вчора...

    Все менше залишається серед нас «останніх із могікан» – ветеранів Великої Вітчизняної війни, які в смертельнім двобої з фашизмом відстояли свободу й майбутнє не лише тодішньої радянської країни, а й усього світу. І коли випадає нагода зустрітися з ними, послухати оповіді про їхній бойовий шлях, мимоволі задумуєшся: як же заборгували ми перед цими людьми!.. Одним із таких героїв є представник майже столітньої династії вогнеборців Костянтин Дельов.

    Між небом і вогнем…
Із бойової характеристики:
«Товариш Дельов Костянтин Георгійович, лейтенант Червоної Армії, перебував у партизанському загоні з 26 лютого до 2 жовтня 1943 року. За час перебування в загоні т. Дельов був командиром взводу розвідки. Це тяжке відповідальне завдання виконував з повним почуттям обов’язку перед Батьківщиною й нашою Партією. За будь-якої погоди, у будь-якій місцевості й за будь-яких обставин Дельов виконував точну й своєчасну розвідку, надаючи таким чином нашому загонові перевагу над ворогом. Товариш Дельов та його розвідувальний підрозділ брали участь у всіх бойових операціях загону, зокрема в боях під селами Кодрою, Мухоїдами, Забуяньїм, Білою Криницею, Хомівкою та ін. Був учасником групи, яка підірвала міст через річку Тетерев, учасником розгрому ворожих гарнізонів у районному центрі Житомирської області – м. Радомишлі та райцентрі Київської області – м. Новошепеличах. Після з’єднання із підрозділами Червоної Армії в Новошепеличах безперервно брав участь у боях з утримання захоплених позицій разом із військовими частинами. Під час бою за артбатарею, оточену ворогом, т. Дельов дістав три тяжкі поранення й командування загону ім. Суво­­рова та командування партизанського об’єднання ім. М.С.Хрущова (командир Хитриченко, комісар Чепурний) вважали його геройськи загиблим. Та, завдяки більшовицькій наполегливості й безмежній ненависті до ворога, т. Дельов віднайшов у собі сили й вижив. На четверту добу його підібрали селяни-колгоспники.
За виняткову сміливість, безмежну відданість Батьківщині й Партії Леніна-Сталіна т. Дельова чотири рази відзначено урядовими нагородами: медалями «За відвагу» й «Партизану Великої Вітчизняної війни» I ступеня та орденами Червоної Зірки й Великої Вітчизняної війни I ступеня.
Окрім бойової діяльності, т. Дельов К.Г. вів громадську роботу в загоні, був редактором бойового листка «Молодий партизан».
Колишній комісар партизанського загону ім. Суворова, з’єднання п/загону ім. М.С. Хрущова Пижиков».

Цей пожовклий від часу документ приніс автору статті киянин Костянтин Дельов, полковник МВС у відставці, продовжувач династії пожежників. Енергійний і сповнений сил літній чоловік оповів про своє життя, бойовий шлях, хоча інколи й забував деякі деталі, окремі прізвища та імена побратимів, із ким пліч-о-пліч пройшов усю війну. Розповідав ветеран із таким запалом, із такою наснагою, ніби все це було вчора…
Отож, його батько, Георгій Пилипович Дельов, з 1911 року – член Київського вільного пожежного товариства. Закінчивши Київський політехнічний інститут, присвятив життя боротьбі з вогнем. З 1916-го Георгій Пилипович – брандмейстер, з 1927-го – начальник Двірцевої ПЧ (нині – СДПЧ-1 м. Києва), з 1936-го – начальник Подільської пожежної частини. Його дружина, мати двох синів – Євгенія Петрівна – працювала телефоністкою в пожежних частинах столиці.
Певне, й два сини – Костянтин та Віктор – пішли б батьківською доріжкою, адже росли на території пожежної частини й змалечку знали всю матчастину обладнання, та напружена передвоєнна обстановка внесла корективи в їхню долю. Костя мріє стати військовим льотчиком і робить перші кроки для цього – займається авіамодельним спор­том, стає інструктором авіамоделістів. Однак із небом у юнака не склалося. 1939 року йому вдалося стати курсантом Київського військового училища зв’язку ім. Калініна (а молодший брат, Віктор – услід за старшим – вступає до танкового училища). У червні 1941-го лейтенант Костянтин Дельов очолює взвод у місті Яворові на Галичині. Увечері 21 червня, попрощавшись із батьками на київському залізничному вокзалі, він прямує потягом до місця подальшої служби, проте на світанку неподалік Львова потрапляє під бомбардування німецької авіації.
Разом зі своєю частиною молодий лейтенант із боями відступає до Дніпра, де потрапляє в оточення (про ту трагічну сторінку нашої історії наразі знає весь світ), і, дивом залишившись живим, опиняється в рідному місті у своїй квартирі – пограбованій і зруйнованій. Батьки тоді евакуювалися в Куйбишев. Костя одразу ж «наводить мости» зі знайомими. Вони виходять на місцеве підпілля й починають діяти: слухають радіопередачі із Москви, виготовляють та розвішують листівки про справжнє становище на фронтах, розвіюючи брехню про «бліцкриг». Мріють про створення партизанського загону. А поки що, аби якось вижити, Дельов працює в пожежній охороні приміської Шулявки. То – теж своєрідне маскування: він мав бути обережним, щоб не потрапити під невсипуще око провокаторів, котрі знали їхню сім’ю й співпрацювали з гестапо.
Костянтин і досі пам’ятає іме­на пожежників-під­піль­ни­ків, які вдавалися до прихованого саботажу – приміром, не гасили пожежі, коли палали об’єкти, захоплені окупантами. Едуард Никончук, Микола Михайлов, Павло Кочет, Олександр Крижанівський, Мелентій Семеней, Дмитро Улічкін, Володимир Сафрон, Борис Сєдов та інші робили все для того, щоб під загарбниками горіла київська земля. Про деяких із цих сміливців детальніше можна прочитати в книзі «У двобої з вогнем. Пожежна охорона столиці».

Від Дніпра й до «Вісли»
До партизанів Костянтин Дельов прийшов разом із товаришами у вересні 1942-го, коли пожежників столиці направили в Макарівський район для заготівлі торфу. Так удруге він почав воювати з ворогом – про це зазначено в згаданій вище бойовій характеристиці. Але ж то – лише частина його біографії, від лютого до жовтня 1943-го, коли він дістав тяжке поранення.
Про продовження цієї історії – у довідці, виданій Державним архівом Служби Безпеки України 16 квітня 2004 року (читайте далі в дещо скороченому варіанті. – Авт.).

«Наприкінці 1943 року був тяжко поранений, після лікування визнаний інвалідом III групи... У червні 1944 року добровільно вступив у розвідувально-диверсійну групу «Вісла» й у вересні 1944-го був десантований у тил німецько-фашистських військ на територію Польщі як заступник командира загону (комісара). За період бойових дій у фронтових умовах проявив хоробрість, був ініціативним командиром, особисто брав участь у підриві трьох військових ешелонів противника. Командуванням загону представлений до нагороди орденом Великої Вітчизняної війни I ступеня».
Розповідаючи про цей період боротьби, Костянтин Георгійович наголосив, що під Краковом його група встановила зв’язок і діяла разом із розвідувально-диверсійним підрозділом, у лавах якого перебував славнозвісний майор Вихор – Євген Березняк. І тут горіла земля під ногами окупантів: із концтаборів визволяли полонених, які також поповнювали загони народних месників, знищували ворожі гарнізони, проводили диверсійні акції.

Після війни Костянтин Георгійович пов’язав своє життя із пожежною охороною рідного Києва. Зв’язківець-професі­онал налагоджував радіозв’язок у гарнізоні, був змінним начальником штабу пожежогасіння УПО. У 1954 році екстерном закінчив Львівське пожежно-технічне училище МВС СРСР, працював заступником начальника Подільського загону ВПО. У відставку вийшов у званні майора й за незалежної України Указом Президента здобув звання підполковника, а згодом – полковника.
Костянтин Дельов – єдиний із вогнеборців, хто може надзвичайно багато розповісти про пожежну охорону столиці кінця XIX та всього XX століть. Сімейні реліквії, все, що залишилося від його батька Георгія Дельова й пов’язане з пожежною справою, він передав у Музей пожежної охорони міста Києва, який працює при 25-й частині Оболонського району столиці.
Костянтин Дельов вітає усіх тих, хто кував перемогу, й бажає їм здоров’я та довголіття. У свою чергу, вітаємо Костянтина Георгійовича з нагоди Дня Перемоги та дня народження, адже 28 травня йому виповниться 88 років! Так тримати, ветеране!

Володимир САЛИГА,
м. Київ.

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті