Лікар опромінених душ

До Чорнобильської зони на той час лікар-терапевт, а нині начальник терапевтичного відділення міліцейської поліклініки Донеччини Лариса Луганська потрапила у серпні 1986-го разом із ще одинадцятьма колегами. Вагань «їхати – не їхати» не було. Вона добре розуміла: ліквідатори постійно наражають свої здоров’я та життя на небезпеку, тож потребують повсякчасної медичної допомоги. Вдома залишилися чоловік, син-студент і 12-річна донька-школярка – на ній до повернення мами трималося все господарство.

Лікарка потрапила до складу оперативної групи МВС СРСР, якою керував генерал Зверковський. Здоровпункт розташовувався у приміщенні Чорнобильського міськвідділу міліції. Луганська ділила кабінет із землячкою, медсестрою Інною Олексіївною Горяйновою – жінки й дотепер працюють в одній поліклініці. З 8 ранку до 8 вечора вони проводили огляд членів оперативної групи, вимірювали тиск, пульс, вислуховували скарги, робили призначення і суворо стежили за їхнім дотриманням. Окрім своїх підопічних Луганська «доглядала» також представників КДБ, оскільки на той момент вони не мали свого медичного супроводу.
Лариса Луківна пригадує, як одного дня з Прип’яті до неї привезли офіцера держбезпеки – усі його кінцівки були вкриті крапковими виразками. Виявилося, що напередодні в одній із установ чоловік діставав із сейфа теку й прямо на нього посипався... радіаційний пил. Санітарною авіацією у вкрай тяжкому стані пацієнта терміново доправили до Києва. Потім терапевт дізналася, що він вижив, але на все життя залишився інвалідом.
По допомогу до Луганської часто зверталися не лише силовики, а й місцеве населення. Вдень – чорнобильці, що працювали на АЕС, а вночі – жителі с. Іванкового, де були розквартировані донецькі медики.
Самі лікарі, за можливості, намагалися дотримуватись правил перебування у радіаційній зоні: двічі на день там же, у Чорнобилі, приймали душ, міняли спецодяг, респіратори... Хоча, звісно, усі чудово розуміли, що стовідсотково убезпечити себе від ураження неможливо. Й тільки-но їхня група повернулася до Донецька, усіх одразу госпіталізували: здоровим не почувався ніхто.
Дотепер жінка дбайливо зберігає кілька перепусток на право в’їзду до закритої території, фотографії, довідку про те, що протягом місяця перебувала у спецвідрядженні в першій зоні небезпеки, працюючи по дванадцять годин щоденно – без свят та вихідних. Усе це – пам’ять про непросте минуле.
Лариса Луківна, людина дуже добра й відповідальна, як і раніше, опікає «своїх» чорнобильців. На диспансерному обліку відділу медичного забезпечення ГУМВС області перебуває понад тисячу учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і 17 переселенців. «На жаль, стан їхнього здоров’я з року в рік погіршується, – із сумом каже Луганська. – За деякими класами недугів рівень захворюваності наших чорнобильців удвічі, а то й більше перевищує середні дані по країні – свою роль відіграє екологія регіону. Всіма можливими способами ми намагаємося зберегти їхні сили. Ці люди виконали свій обов’язок перед Батьківщиною і мають повне право на відповідне до себе ставлення».
У лікарському строю наша героїня вже понад півстоліття. До кожного пацієнта вона ставиться дуже трепетно і небезпідставно вважає, що людина в білому халаті повинна інтуїтивно відчувати будь-яке страждання чи біль. Лариса Луківна – Професіонал з великої літери, про що, зокрема, свідчить і високе звання заслуженого лікаря України, яке їй присвоїли 1998 року.
Постійно рятуючи інших, ця скромна жінка ніколи й нікому не скаржиться на власне здоров’я: як боляче їй часом буває навіть зітхнути, знають тільки близькі. Вона – боєць, і готова щохвилини битися, не за себе – за інших!

Ірина ГРИНОВЕЦЬКА ,
Донецька обл.

друкувати

Коментарi

cheap polo shirts 15/06/2012 9:33
I just required some information and was searching on Google for it. I visited every page that came on first page ,it contains so many useful informations to me,it is what I wanted rencently.tks and here i would like to share good things

Coach Wallets Outlet 10/05/2012 16:44
Cheap Coach Handbags may be carried at any purpose desired. Girls evening out or even Coach Factory loved ones picnic, it