Моя адреса не дім, а вулиця

Щоразу, коли дізнаєшся, що чиясь дитина втекла з дому, серце кривавиться. Тим часом згадується власний період перехідного віку, коли виникало бажання податися світ за очі. Упевнена: в юності чи не кожен хотів якнайшвидше подорослішати. Напевно, ця проблема одвічна. І нині на запитання до дорослих, що спонукає їхніх чад до несанкціонованого «вильоту», вони тільки знизують плечима. Чому? Спробуємо розібратися.

Знаємо як, але робимо не так
За висновками психологів, є дві основні причини, через які діти полишають рідні домівки в пошуках примарного щастя. Перша – виховання в неблагополучних родинах, та ще й у нелюдських умовах. А друга – утеча від надмірної батьківської опіки. Обидва варіанти – крайнощі, коли дитині бракує чиєїсь уваги й любові, або ж вона хоче звільнитися від тотального контролю дорослих. Зрештою, згадані чинники підштовхують підлітків йти на вулицю, де з’являються друзі, які начебто можуть зрозуміти й поспівчувати. Та цієї втіхи, як свідчить досвід, надовго не вистачає. Адже й там обов’язково виникають буденні проблеми: що поїсти і де зігрітися. Провівши певний час у холодних та сірих закутках міста, починаєш усвідомлювати: як би погано не було вдома, однак там є дах над головою та їжа. Тому більшість малих втікачів повертаються в рідну домівку. Проте буває, що безпритульні неповнолітні стають жертвами насилля, або ж самі опиняються в злочинному середовищі.

З вулиці прогнали «вуличні»
«Батьки, пробачте, але таке життя не для мене. Я це зрозумів ще наприкінці першого курсу… Пробачте ще раз, але так буде краще всім нам. Люблю вас…» – таку записку знайшли рідні 17-річного Максима з Броварів на столі в його кімнаті. Поряд із прощальним листом хлопець поклав свій золотий перстень. Тієї ночі підліток додому так і не повернувся, тому дорослі зателефонували в міліцію.
Близько двох діб правоохоронці розшукували Максима в райцентрі, та марно – його ніде не було. За фактом зникнення безвісти людини слідчі порушили кримінальну справу відповідно до ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) КК України. Та працівники кримінальної міліції у справах дітей були впевнені: юнак живий і здоровий, адже вони добре знаються на таких проблемах. Наступної доби після зникнення, пізно ввечері, Максим повернувся. Здивуванню батьків не було меж, коли ті дізналися: їхній син, студент столичного технікуму, жив неподалік залізничного вокзалу із… безхатченками. Виявляється, що на симпатичного, гарно вбраного хлопця відразу звернули увагу місцеві безпритульні, котрі радо прихистили й обігріли нового приятеля. Однак з-поміж них знайшовся один, який таки наставив «прибульця» на шлях праведний: «Друже, навіщо тобі здалося таке собаче життя? Замість домівки – картонні коробки. Замість їжі – помиї… Одяг – зі сміття чи поцуплений, тіло постійно смердить та свербить – це найменша плата за юнацький максималізм. Поглянь на себе: молодий і здоровий. А стоїш тут, скаржишся на життя! Що в тебе не так? Навчатися важко? Мама з татком сварять? От проблеми! Котися звідси, доки з тебе тут чергового «бомжа» не зробили!»
Хлопець біг щодуху, не озираючись, тільки цього разу не з дому, а на рідну броварську землю. Там на нього чекали нотації батьків і настанови правоохоронців, щоправда, у дещо «м’якшому» варіанті. Міліціонерам на своє виправдання Максим розповів досить банальну історію. Виявляється, домашні отримали листа з технікуму, де він навчався. У ньому повідомлялося, що студент прогулює пари та отримує погані оцінки. Увечері, коли син повернувся з альма-матер, батьки вирішили напоумити його.
– Ми з матір’ю тяжко працюємо, щоб забезпечити тебе всім необхідним і вивчити. А ти цього зовсім не цінуєш. Тож виходить, ми витрачаємо гроші на вітер. Та хоч би як там було, а освіту все одно здобудеш, зрозумів? А далі – думай сам! – «грузив» Максима «предок».
Юні нерви виявилися слабшими за силу волі. От хлопчина й пішов найлегшим шляхом, потрапивши в пастку, яка ледь не призвела до біди. Та, як кажуть, і в нещасті щастя буває: двієчник зрозумів високу ціну власних помилок і повернувся в сім’ю. Нині з ним спілкуються правоохоронці та психологи відповідних соціальних служб, оскільки бувають випадки, коли діти знову тікають, здобувши досвід бомжування.

Утекти, щоб повернутись
Картина проблеми зникнення неповнолітніх така: торік, згідно з інформацією Управління профілактичної роботи серед дітей ДПП МВС, щодня в Україні реєстрували в середньому по 19 малих утікачів.
– Зникнення дитини прирівнюється до надзвичайної події, – каже начальник УПРСД ДПП МВС Уляна Котлярова, – тому щоразу за таким фактом ми проводимо нагальні слідчо-оперативні дії, залучаючи до розшуку всі підрозділи ОВС. Примітно, що протягом 2011-го міліція забрала з вулиць понад шість тисяч дітей віком до 16 років, які перебували без догляду дорослих. Більшу частину з них влаштували в притулки, кожного шостого – на лікування в медичні заклади, майже 200 передали до приймальників-розподільників, а решту повернули батькам або опікунам.
Добре, що повернули, скажете ви. А як бути дитині, котра знову потрапила в реальність, порівнювану лише зі страшним сновидінням? Неблагополучна сім’я, батько й мати – нероби-алкоголіки чи наркомани, що експлуатують чадо та змушують жебракувати. А на здобуті гроші купують оковиту або «дурман». От від такого жахіття й рятується втечею дитя.
Якось на одній із благодійних зустрічей, влаштованій міліціонерами підшефним, я підійшла до хлопчика років шести. Під час знайомства він розповів, що не раз тікав від батьків доти, доки його не забрали в інтернат. На запитання: «Ким хочеш стати?», малий упевнено відповів: «Міліціонером». Далі цікавлюся: чому ж його вибір зупинився саме на цій професії? У нього на обличчі відразу з’являється смуток, а в оченятах – сльози. Опанувавши емоції, дитя промовляє: «Щоб захищати маму від батька, який постійно її лупцює. Щодня тато приходив п’яним додому й бив неньку. А потім і матуся спилася. Та все одно я хочу її врятувати, бо вона моя мама». Від почутого в душі миттю все перевернулося: скільки ж у цьому маленькому, але вистражданому серці, може вміститися любові?

Пізнання світу по-дорослому
Подібне сталося нещодавно й у неблагополучній сім’ї з Кіровоградщини. Батька тут немає, мати не працює, старший син покінчив життя самогубством, молодший – інвалід. Ще є малолітня донька Наталя, яка, власне, і стала героїнею подальшої оповіді. Якось осінньої днини вона зникла. Як згодом з’ясувалося, дівчинка із дружиною покійного брата вирушили у вояж Західною Україною «пізнавати світ».
Наприкінці вересня Наталка з Яною, братовою вдовою, вирішили поїхати до столиці. Рідним сказали, що проведуть там кілька днів, навідають могилу покійного чоловіка та брата. Натомість відразу після прибуття в Київ ці пані продали мобільні телефони й, не зупиняючись, продовжили подорож країною. Дівчата автостопом мандрували з далекобійниками, побували у Львові, Івано-Франківську, Рівному, Житомирі…
За словами начальника ВКР УМВС України на Південно-Західній залізниці Євгена Коновалова, горе-матір тільки наприкінці жовтня подала заяву про зникнення 16-річної доньки.
– За тиждень наші працівники знайшли мандрівниць, – розповідає Євген Коновалов. – Наталю віддали до дитячого притулку в Києві, бо в неньки не було грошей, щоб приїхати по неї, а невістку відправили на Кіровоградщину. Вражає те, що в Яни вдома залишилось півторарічне дитя: та покинула маля на власну матір. Яким коштом дівчата каталися містами України, можна лише здогадуватись.
Згодом старша з мандрівниць розповіла, що з декотрими далекобійниками розраховувалася «натурою». Коли ж Наталя почала проситися додому, Яна її не відпускала, не підпускала до телефону й не давала грошей. Проте дівча якось зв’язалося із троюрідним братом невістки та повідомило, що вони часто заїжджають у гості до спільного знайомого Євгена. Чоловік перебував на заробітках у Житомирі. Ця інформація була відпрацьована, та слідчо-оперативна група там їх не знайшла. Яна здогадувалась, що вони у розшуку, тому разом з Наталею відправилась до випадкових знайомих у Коростишів. Там їх і затримала міліція.
Мати все ж приїхала по свою кровинку. Та хепі-енду, мабуть, очікувати не варто. Нині дівчиною опікуються міліціонери та психологи. Одначе роз’ятрена душевна рана залишилася на все життя.