До демократії не йдуть через безладдя

Навіть коли в країні панує демократичний політичний устрій, аби досягнути певних змін у законодавстві, захистити свої права або просто звернути увагу уряду на несправедливу оцінку певної ситуації, громадянам доводиться удаватися до таких форм, як масовий протест. Це один із найефективніших способів висловити свою точку зору з того чи іншого приводу. Натовп здатний вплинути на ситуацію сильніше, ніж декілька осіб. Тож цілком закономірно, що у всіх країнах світу час від часу спалахують масові протести. Проте ці «спалахи» не повинні перетворюватися на хаос: не можна зневажати чужими правами і при цьому позиціонувати себе як борця за свободу та справедливість. Саме тому, як і в інших європейських державах, у Великобританії є свій чіткий порядок проведення масових зборів.

Крокуючи в ногу із Законом
Акт «Про охорону громадського порядку» (Public Order Act) набув чинності ще 1936 року. Його основною метою було попередити бійки, бунти, погроми, а також різноманітні правопорушення на тлі расової ворожнечі. 1986 року була ухвалена нова редакція цього закону, із численними доповненнями, зокрема докладною регламентацією процедури проведення мітингів і демонстрацій, а також визначенням можливих правопорушень та відповідальності за них.
Цікаво, що для великобританців «публічне зібрання» та «публічна хода» є принципово різними речами. Перше поняття означає «зібрання 20-ти і більше осіб в громадському місці, яке повністю чи частково відбувається на свіжому повітрі». Точного визначення публічної ходи немає, втім, термін зрозумілий і сам по собі. Та головна відмінність полягає у законодавчих обмеженнях, які стосуються цих типів мирних протестів. Власне, для «статичних» масових заходів умови значно м’якші. Про такі заходи бажано, проте не обов’язково, повідомляти в поліцію. Але правоохоронці дотримуються думки, що завчасне повідомлення про акцію протесту реально убезпечує таке зібрання від будь-яких конфліктів із місцевими жителями. Це, у свою чергу, виступає певною гарантією того, що демонстрацію не буде розігнано. Так чи інакше, а за органами порядку все ж зберігається право – задля запобігання насильницьким ексцесам – висувати певні умови до організаторів заходу щодо порядку його проведення, якщо учасників понад 20 осіб.
Вуличні ж марші, на думку британських законодавців, мають бути більш урегульовані. Як регламентує згаданий вище закон, їх проведення допускається лише після одержання офіційного дозволу поліцейських властей. Згідно зі ст.11 цього закону, організатори масових заходів не менше, ніж за 6 робочих днів, зобов’язані звернутися до поліцейської дільниці за місцем проведення наміченого заходу з письмовою заявою. В ній потрібно вказати дату, місце, час, коли відбуватиметься захід, маршрут просування учасників, а також прізвища й адреси проживання організаторів. І лише отримавши офіційний дозвіл, можна проводити захід. Такий порядок запроваджений для того, щоб поліція завчасно змогла попередити населення про тимчасові незручності для нього, організувати охорону демонстрантів, а також, за необхідності, обмежити на цей час дорожній рух на маршруті процесії.
Крім того, в період сесій британського парламенту (його спеціальним «сезонним» розпорядженням) запроваджується обмеження на масові громадські заходи в межах Вестмінстерського палацу. Існують певні вимоги до масових громадських заходів біля Букінгемського палацу (резиденція глави держави – британської королеви), які визначені законодавством про центральні лондонські парки.

Про порушення й заворушення
У англійському законодавстві також розділяються і поняття «масові безладдя» і «насильницькі безладдя». Перше визначається так: «якщо 12 чи більше осіб застосовують або погрожують застосувати насильство стосовно інших осіб чи власності громадського користування таким чином, що навіть людина з помірною твердістю духу відчуватиме страх за власну безпеку, то кожен, хто застосовує незаконну силу, звинувачуватиметься в організації масових безладь з призначенням покарання терміном до 10 років ув’яз‑нення». Що ж до насильницьких безладь, то це насильницькі дії трьох і більше осіб, які змушують інших людей побоюватися за свою безпеку. Насильницькою визнається поведінка як стосовно самих потерпілих, так і їхнього майна. Законом визначена відповідальність для групи, яка має спільну злочинну мету, тобто, посягання її учасників спрямовані на один і той же об’єкт. У законі обумовлено, що спільна мета може визначатися за поведінкою порушників, а протиправні дії, що набувають форм безладу, є такими незалежно від того, вчиняються вони в приватному чи в громадському місці. Передбачене законом покарання – до 5 років ув’язнення і штраф у розмірі 2 тисячі фунтів стерлінгів.
В Акті «Про охорону громадського порядку» також наведено поняття «загрозливої поведінки» і сформульований склад правопорушення – «поведінка, що порушує громадський порядок». Особа, яка поводиться загрозливо, образливо і порушує порядок у присутності чи в межах досяжності слуху іншої особи, і спричиняє їй тривогу, занепокоєння і страждання, визнається винною у скоєнні цього злочину і карається штрафом у розмірі до 400 фунтів стерлінгів.
У тому ж законі вказано, що будь-яка особа, яка організовує масову ходу, вважається винною в порушенні закону, якщо не були дотримані встановлені терміни повідомлення, дата, час чи маршрут проведення ходи, вказані у повідомленні, а організація забороненої ходи розглядається як злочин і карається ув’язненням строком до трьох місяців або штрафом. Аналогічні санкції застосовуються і до будь-якого учасника публічної ходи.
Існують також обмеження, які регулюють інші закони. Вони стосуються трудових відносин, зокрема й страйків. Так, законодавчо визначена приблизна кількість людей, які можуть брати участь у масових маніфестаціях, що проводяться під час страйку. Наприклад, дозволяється виставляти в громадських місцях не більше 5 пікетників з розрахунку на 100 чоловік працівників-страйкарів. Крім того, законом передбачається обов’язкове виділення осіб із числа учасників масового заходу для виконання функцій розпорядників, які підтримують постійні контакти з поліцією і забезпечують контроль над поведінкою його учасників. У демонстраціях, масовій ході, мітингах, пікетуванні під час страйку можуть брати участь лише члени профспілки, яка його організувала. Участь інших осіб розглядається як протизаконний акт з боку організаторів і самі «несанкціоновані» учасники таких заходів вважаються правопорушниками.

Допомога й захист
Кожен начальник територіального поліцейського органу Великобританії має право самостійно вирішувати, як вчиняти з протестами в їхньому районі. Та якщо він вважає, що через особливі обставини є небезпека переростання масових заходів у безлад, то може звернутися до місцевих властей (яким підпорядковується поліція) для винесення заборони на проведення всіх масових заходів строком до трьох місяців.
Правоохоронці зобов’язані забезпечити захист і допомогу громадянам на мирних протестах. Так само в їх обов’язки входить попереджати злочинні дії учасників демонстрацій. Поліція Великобританії має достатньо юридичних повноважень, якими може користуватися на власний розсуд задля запобігання насильству і безладам, пов’язаним з масовими зборами. Наприклад, правоохоронці можуть змінити чи обмежити шлях прямування маршу або скоротити його тривалість. Поліція також може зупиняти і обшукувати мітингувальників, щоправда, для цього у вартових порядку має бути об’єктивна причина, про яку повідомляють затриманому. Полісмени мають право на такі кроки лише задля того, аби запобігти заворушенням, травмуванню людей, пошкодженню майна чи щоб уникнути серйозних перепон у звичному суспільному житті (наприклад, блокування дорожнього руху чи пішохідної доріжки).
У разі проведення несанкціонованих чи заборонених масових заходів, які до того ж перешкоджають руху транспорту чи пішоходів, поліція має право самостійно вживати заходів щодо їх припинення, аж до застосування фізичної сили чи спеціальних засобів. У разі ж, коли протест набирає насильницьких рис, обов’язок поліції – заарештовувати осіб, що чинять безлад.
Окрім асоціальної поведінки, причиною для розгону мітингу може також послугувати будь-яка расистська символіка, пісні або погрози (навіть коли в усьому іншому протест має абсолютно мирний характер). Тих, хто бере участь у такій демонстрації, заарештовують, проти них може бути порушена кримінальна справа.
До речі, міністр внутрішніх справ Великобританії має право направляти поліцейських одного територіального формування для надання допомоги іншим. У столиці міністр вправі за поданням поліції заборонити демонстрацію. Однією із підстав для заборони може бути репутація організатора демонстрації як порушника спокою.
Таким чином, поліція, дотримуючись відповідного законодавства, утримує певний баланс між свободою слова та несанкціонованими демонстраціями, які можуть завершитися не зовсім мирно. Звісно, за кожною акцією протесту стоїть воля громадян, котрі за своїми конституційними правами мають повне право на волевиявлення. Проте закон Великобританії не забуває нагадувати їм про те, що ця свобода слова не має переступати рамки моралі, етики та прав інших громадян.