Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
30/10/2011 16:15

Звернення до українця на барикаді

    З того часу, як 24 червня в Печерському райсуді столиці розпочалися судові засідання за обвинуваченням екс-прем’єрки Юлії Тимошенко в так званій газовій справі, в суспільстві невтомно штучно роздмухувався нездоровий ажіотаж, покликаний розігріти громадськість на велелюдні протести ще задовго до нещодавнього проголошення вердикту. Звісно, йдеться не про дійсно ідейних прихильників лідерки «біло-сердечних», яким справді неприємна оця історія із колишньою урядницею. Адже вони навряд чи ставали отими провидцями, які «бачили» в судовому процесі хоч якусь видиму складову політичної сатисфакції.

    Очевидно, що каталізаторами неспокою стали ті гравці й сили, в яких, за їхнім переконанням, не було іншого виходу, як мудрити лукаво й обирати стратегію захисту, основна лінія якого зводилася до одного – низка кримінальних справ щодо окремих представників минулого уряду є нічим іншим, як реваншем влади нинішньої. Попри явну схожість такої техніки із доволі прямолінійною маніпуляцією масовою свідомістю, панове «маніпулятори» розраховували з самого початку і сподіваються донині на цілком абстрактне «невдоволення мільйонів українців діями влади». Втім, після проголошення суддею Родіоном Кірєєвим вироку для Юлії Тимошенко стало очевидним, що країна в цілому демонструє зовсім іншу реакцію – неочікувано спокійну, як для організаторів мітингів та наметових містечок. Як тих, хто був «за», так і тих, хто виступав «проти».
Втім, полишимо невдячну справу гадання на політологічній «гущі», від якої вже оскома, і сконцентруємося на іншому, більш предметному аспекті. Йдеться про несамовиту істерію в деяких ЗМІ й з вуст майданних глашатаїв щодо ролі та дій працівників міліції, залучених до забезпечення правопорядку під час різноманітних громадських акцій, інспірованих подіями, що відбувалися під час згаданого судового процесу. Немає сенсу перераховувати, скільки було таких огульних звинувачень у заангажованості й надмірному застосуванні сили по тому, як хлопці в міліцейських одностроях робили все можливе, щоб припинити прикриту депутатськими посвідками вакханалію, зупинити мордобій поміж опонентами, забезпечити нормальну діяльність суду тощо. Проте за майже півроку отого «вовтузіння» різношерстих українських «трудящих» із прапорами, транспарантами й мегафонами попід стінами СІЗО, суду і на київських вулицях, не пролилося жодної краплі крові. А декому так кортіло, щоб тамтешній асфальт чи бруківка убралися в багряне, щоб потім звинуватити у тім «беркутівця», «грифонівця», звичайного патрульного або ж вояка внутрішніх військ. Щось подібне стало би просто жахливим «козирем» у руках радикалів.
  Не кажу, що як тільки хтось одягнув міліцейського кашкета й став у шеренгу загородкордону навпроти мітингувальників, він автоматично позбавляється звичайних людських вад. Але чомусь так виходить, що почасти від інших ми очікуємо того, на що не здатні самі.
  Так, більшість українців заслужено вимагає кращого життя, але варто пам’ятати, що на протиставленні себе Закону його не збудуєш. У демократичній країні в стосунках громадянина й держави все регулюють право й суд – там живуть за правилами. І будь-яке правило, допоки його не змінили, однаково дієве для всіх – від людини з вулиці до людини із палацу. І якщо нам усім так приємно чути, що по-справедливості оштрафували якогось принца чи запроторили за ґрати іноземного олігарха, ми повинні бути готовими до того, що таке ж відбуватиметься й в Україні. І наших нечестивих можновладців саджатимуть не лише в «америках», а й за місцем громадянської «прописки».
  Ніхто не заперечує важливість і такої форми вияву своєї громадянської позиції та захисту прав, як діалог із владою засобом «вуличного парламентаризму», вже добре знаним в Україні. Але громадянин має затямити: там, де закінчується його право, починається право іншого, і якщо виникає суперечка інтересів, її вирішують правовими інструментами. Тож, шановний українцю, якщо ти якимось вітром опинився на барикаді, завжди пам’ятай: не наступай на право іншого – і не наступлять на твоє. І «беркутівець», і «грифонівець» однаково переймаються тим, щоб не побили тебе і щоб нікого не побив ти. Згадай про це, коли зустрінешся з кимось із них поглядами перед вирішальним кроком...

  P. S. В міліції є інформація про те, що дехто з опозиційного нинішній владі політичного табору вдається до послуг кримінальників, які за окрему плату готові до провокацій будь-якого сценарного наповнення і будь-де. Про те днями заявляв і міністр Анатолій Могильов, який зауважив, що його відомство вже зібрало чимало викривального матеріалу з цього приводу. Автору матеріалу, як кажуть, із «компетентних джерел», вдалося довідатися про деякі «розцінки» на замовні бійки. Приміром, 100 американських доларів дають активним учасникам за організацію вуличної провокації, в яку буде втягнуто правоохоронців, і ще додатково кілька «зелених» папірців – за безпосередній фізичний контакт із стражами правопорядку. Напевно, навряд чи хтось із адекватної публіки наполягатиме, що саме так робиться справжня демократія...

Орест Вільха, м. Київ 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті