Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
З перших вуст
18/07/2011 13:25

Вибіркова небайдужість

   Читаючи у вітчизняних ЗМІ – як друкованих, так і елек­трон­них, матеріали, що стосуються надзвичайно неприємного інциденту, що стався в одному з луганських ресторанів за участю сина відомого політика, просто диву даєшся. Як же швидко ця тема була підхоплена, розтиражована, прокоментована в усьому інформаційному просторі! Дивись, вже і публічні «акції осуду» проводяться – звичайно ж, за великого напливу журналістів, і в рамках однієї з найпопулярніших соціальних мереж створено «групу боротьби з озвірілим мажорством».
Тільки не подумайте, що особисто я не осуджую «мажорів» і «мажорство», а, тим паче, що когось виправдовую чи захищаю. Річ в іншому. Правду кажучи, надзвичайно неприємне відчуття викликає те, що наше суспільство впадає в стан крайнього обурення і береться закликати до сумнозвісного «гартованого заліза» і «єжових рукавиць» винятково тоді, коли в тому чи іншому інциденті виявляються втягнутими публічні персони чи їхні родичі.
    Напрошується запитання – а якби згаданий інцидент стався не в дорогому ресторані, а у звичайнісінькій закусочній і учасниками його виявилися рядові, нікому невідомі люди? Чи збурилася б тоді така «хвиля гніву народного»? Дуже сумніваюсь… Адже набагато серйозніше, ніж питання «мажорства», постала в нашому суспільстві інша проблема – тотальної байдужості, неспроможності і небажання виявляти свою громадянську позицію і мужність не анонімно в інтернетблогах чи показових піар-акціях, а за цілком реальних обставин, коли вони якраз і потрібні.
    На жаль, життєві реалії доводять нам саме це. Через кілька днів після інциденту в Луганську в іншому регіоні країни – у Вінниці – під вечір, у людному місці (на зупинці громадського транспорту), два 30-річних покидьки жорстоко били стару людину. У натовпі роззяв, які збираються, як заведено в таких випадках, ніхто довкола не спромігся не те, щоб втрутитися, а навіть набрати номер «102». І так тривало доти, доки не з’явився справді небайдужий чоловік – працівник міліції. Одразу наголошу – без табельної зброї, спецзасобів і навіть без форменого одягу, оскільки то був його вихідний день. Зорієнтувавшись в ситуації, правоохоронець скрутив одного з розперезаних хуліганів, причому, що називається, однією лівою – оскільки при цьому ще й намагався викликати по мобільному на підмогу своїх колег. А серед оточуючих, знову ж таки, не знайшлося нікого, хто б зробив це, не кажучи вже про те, аби прийти йому на допомогу… Врешті-решт, таки знайшлася жінка, яка зателефонувала в міліцію (і надалі єдина, яка дала свідчення)! Наряд «Беркута», що прибув на місце пригоди, затримав озвірілого хулігана, який встиг до того часу… покусати правоохоронця!
    Боюсь, що проведення акцій і створення інтернеттовариств на захист міліціонера, який постраждав за своїх співгромадян, очікувати не доводиться. А шкода… Оскільки доти, доки небайдужість суспільства буде вибірковою 
і громадяни виявлятимуть її постфактум, з безпечної відстані, хуліганства і хамства не подолати, не викорінити. І тим паче, неможливо досягти цього доти, доки суспільство не почне сприймати кожен факт насильства стосовно представників Закону як щось кричуще, надзвичайне, як виклик всьому йому загалом.

Олександр ІВАЩЕНКО,
головний редактор
«Іменем Закону»

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті