Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
14/06/2011 10:33

Правила гри не змінюють точки дотику

    Відповідним наказом міністра внутрішніх справ України в листопаді 2010-го ДСО при МВС було позбавлене можливості брати участь у процесі ліцензування охоронних структур. Це право перейшло до Департаменту громадської безпеки МВС. Учасники ринку значною мірою несправедливо дорікали Державній службі охорони в тому, що вона контролювала діяльність, по суті, своїх конкурентів. Тим не менше, міліцейське відомство пішло на поступки. Після змін у правилах гри на полі згаданого ринку послуг минуло досить часу, щоб можна було спитати в зацікавлених сторін, чи пішла на користь новація. А ще – чи простіше тепер суб’єктам бізнесу охорони знайти порозуміння, чи охочіше вони відгукуються на заклики співпрацювати із міліцією задля забезпечення громадського порядку. Щоб приватні структури пішли на таку координацію, потрібен був компроміс. Вочевидь, його знайшли. Хоча тут є неврегульованості, зокрема законодавчі. Утім, шлях до ринку рівних можливостей у сфері охорони є відкритим.

      Визначник фірми-нелегала – відверто низька вартість її послуг
    Імідж індустрії безпеки (а це майже 4,6 тис. структур і підприємств охорони), в якій працює 400 тис. фахівців, багато в чому формують вихідці з ОВС. Галузь є тією нішею, де може працювати з користю для суспільства колишній міліціонер, а нині пенсіонер.
    – Ситуація по тому, як наш конкурент №1 припинив бути ліцензіатом охоронної діяльності, є відчутно кращою, – каже Володимир Павловський, колись працівник оперативних служб МВС, а нині очільник правління консорціуму «Сатурн-К», що обслуговує понад 1,5 тис. клієнтів. – Ми довго боролися за те, і наші старання виправдалися. Навіть спілкування з органом ліцензування стало приємно толеран­тним. Та ДСО лишається монополістом: тільки вона має право на вогнепальну зброю. Конкурувати супроти автоматів, бронежилетів і міліцейської форми вельми важко. Але через те, що вартість фізичної охорони в них вища, у приватників є своя ніша. Дехто гадає, що зазвичай такі організації чимось нагадують скоріше збіговиська «приручених вишибал», аніж є взірцем охоронного агентства. Гріха не втаїш – ми почасти натрапляємо на недобросовісну конкуренцію. Буває, колеги в гонитві за прибутком переходять межу порядності. Тривіальним прикладом такого пристосування є участь деяких вартівників у рейдерських атаках й інших акціях – знесенні гаражів, захопленні земельних ділянок, нищенні парків…
    Дійсно, є учасники ринку, що діють поза правовим полем. Тобто без ліцензії, за схемою, коли немає затверджених штатів, без потрібних звітів, платежів і податків. Найперший визначник нелегалів – відверто низька вартість послуг. Охоронцю офіс платить мізерну платню, решту він добирає в замовника. Зрозуміло, в конверті. Страшно те, що деякі «гвардійці» не проходять тестувань ні у психіатра, ні в нарколога. Ймовірно, серед них є люди, які мали проблеми із законом, тож потикатися за ліцензією до МВС такі контори не поспішають, а діють на власний страх і ризик. Але кому вигідна «чорна варта»?
    Окремі клієнти «соромляться» йти під міліцейську охорону, бо хочуть замовити специфічні послуги, на які правоохоронне відомство реагує доволі жорстко – аж до порушення кримінальної справи. Йдеться про боротьбу інтересів: хтось намагається вибити борг, захопити бізнес, відновити свої права, коли це не вдалося законним шляхом. Володимир Павлович каже, що за 16 років роботи він бачив багато таких прикладів. Телефонують: допоможіть у терміновій справі – потрібні надійні люди, і техніка, що «вимкне» в певному секторі мобільні телефони. Павловський відказує: ні з бандитами, ні з шахраями він не працює, яким би вигідним такий контракт не був.
    – Швидко зароблений мільйон, який потім відберуть, а потім за нього ще й посадять, нам не треба, – стверджує очільник правління. – Тим паче, що з кримінальниками мені доводилося боротися. Клієнта перед укладенням угоди ми ретельно перевіряємо на предмет взаємин із законом. Можливості тут різні, зокрема власні дані, судова практика, офіційна інформація про наявність судимості. Якщо є гріхи, замовнику відмовляємо, як би щед­ро той не платив. Ми були би вдячні МВС, якби там створили базу даних, відкриту для ліцензійних структур охорони, що допомагала б підбирати персонал і вивчати замовників. Так, при прийомі на роботу наш кандидат має взяти довідку про відсутність або наявність судимості й перебування в розшуку. Та ніхто не покаже адмінпрактику, притягався він за пиятику і дрібне хуліганство чи ні. Був «екземпляр», який хотів влаштуватися до нас. Виявилося, що в різних районах Києва він 15 разів притягався за появу «під шафе» і супутні «фокуси». Переконаний: в ліцензійних умовах варто заборонити брати в охорону не лише судимих, а й злісних правопорушників.
    – Охоронні структури можуть не лише конкурувати з ДСО, а й бути партнерами у спільній справі, – упевнений Павловський. – Ми готові допомагати міліції. Але потрібно доопрацювати Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону». Дивно, та член ДНД може придбати зброю несмертельної дії – ті ж пристрої для відстрілу гумових куль, а приватний охоронець – ні! Далі: у нашого працівника, який патрулює, виникає потреба перевірити в підозрілої особи документи. «Підозрілий» цілком справедливо пошле його подалі. Звісно, є вихід: щоб наші люди ставали членами громадських дружин правопорядку, але це, як на мене, «збочення».
    Те, що якісна приватна охорона може допомогти розкрити злочин, доводить якраз досвід «Сатурна-К». Саме відеозаписи розстрілу директора супермаркету «4Room», споруда якого перебувала під наглядом згаданої фірми, були на вагу золота у слідства. Злочинців викрили зокрема і завдяки «сатурнівській» системі відеоспостереження. Пан Павловський пригадує, як охоронці поклали відвідувачів на підлогу й не давали стороннім пройти в небезпечну зону, а інший вартівник без зброї намагався догнати кілера і в рацію кричав, в яке авто сів убивця. Це і є прикладом допомоги міліції.

    Поле співпраці варто засіяти раціональним зерном
    – Ми не раз наголошували: наше відомство є не конкурентом у цій сфері, а партнером, – зауважує начальник відділу ліцензування охоронної діяльності та державного охоронного нагляду ДГБ МВС України Сергій Шевченко. – Повірте: ДСО не може конкурувати із недержавними підприємствами через низку причин. Найперше, кількість особового складу міліції охорони в десятки разів менша (близько 35 тис. «багнетів»), аніж загал таких приватних структур. Логічніше було б говорити про конкуренцію саме серед останніх. По-друге – цінова політика є питанням рентабельного ведення бізнесу і тут теж жоден підрозділ Міністерства внутрішніх справ не може на неї впливати. Хоча дійсно, це питання є предметом обговорення на засіданнях Координаційної ради МВС із взаємодії органів внутрішніх справ з охоронними підприємствами, об’єднаннями та службами безпеки суб’єктів господарювання. ДСО не могло до того і, тим більше, нині не може впливати на ринок послуг охорони. Перевірки його учасників проводилися винятково комісійно, за участі, приміром, працівників міліції громадської безпеки та служби боротьби з економічною злочинністю. Нині ми внесли зміни до профільного наказу, відповідно до якого до таких перевірок ДСО вже не залучатимуть.
    Є певний, дуже незначний, «тіньовий» сегмент у галузі охорони, який формують нелегальні або напівлегальні структури, що позиціонують себе як альтернативні наявним фірмам і організаціям. Вони заходять на ринок з «чорного входу» і одразу намагаються хижо урвати в ньому свій шматок, розраховуючи завоювати клієнта низькими цінами. Існування таких контор дуже шкодить репутації галузі. Хоча більшість потенційних замовників добре розуміє складові подібного демпінгу і ризики, з якими вони неодмінно зустрінуться під час співпраці із сторожами-неле­галами. В МВС про проблему знають і спільно із легальними учасниками ринку послуг охорони постійно розробляють заходи з тим, щоб протистояти такому нелегальному бізнесу. Але вони, на жаль, не здатні докорінно змінити ситуацію, адже нині дієвого норма­тивно-правового механізму протидії немає. Зате є окремі «шпарини», в які легко просочуються тіньовики. Йдеться про Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг охорони власності громадян, яка має провадитися на договірних засадах. У зазначених Умовах є пункт, що надання послуг без укладання договірних відносин дає право складати відповідний акт, за яким слідує анулювання ліцензії для фірми-порушника. Але такий факт потрібно виявити і задокументувати, а це вкрай складно.
    – Відомі випадки надання деякими підприємствами послуг за тарифом 6-7 гривень за годину охорони, – розповідає Сергій Шевченко. – Якщо ж реально простежити утворення такої ціни опосередковано через складову мінімальної зарплатні, необхідні податки і платежі, витрати на навчання персоналу, обмундирування, техніку тощо, виходить, що вона штучно занижена. Звісно, послуги можна взагалі надавати безоплатно. Хоча ми ціноутворення не перевіряємо, але в такому демпінгу явно простежується намагання працювати поза договірним полем, яке дозволяє зекономити на обов’язкових виплатах до бюджету. З іншого боку, є інші важелі контролю за дотриманням учасниками ринку всіх його правил. Приміром, ми знаємо про існування приблизно 30 підприємств охорони, які останнім часом брали участь у рейдерських атаках. В усіх фірм анулювали ліцензії на надання відповідних послуг. 
    У тім, що представники охоронного бізнесу пропонують створити доступну базу даних адмін­практики, про яку вище говорив Володимир Павловський, Сергій Шевченко бачить раціональне зерно. Напевно, варто підтримати й ідею започаткування бази даних охоронців. Тобто, приймаючи когось фахівцем з охорони, роботодавець бачив би реальний послужний список претендента на вакансію і знав би його реноме на попередніх місцях праці. Звісно, таких людей можна залучати, за потреби, і для допомоги міліції в підтриманні належного правопорядку. Це і є ті точки дотику поміж МВС та недержавними структурами охорони, які варто у майбутньому по-партнерському скріплювати.
    Наостанок зауважимо про найболючіше і «намозолене» абсолютно для всієї галузі – проект Закону України «Про охоронну діяльність», який парламент розглядає з 2004 року й ніяк не прийме остаточного рішення. Але, як кажуть, це привід для іншого матеріалу.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

 

друкувати

Коментарi