Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Актуально
29/05/2011 14:19

Тріумф перемоги

    Минуло 66 років, як відгримів останній залп най­страшнішої війни ХХ століття – Великої Вітчизняної. Дата 9 травня відтоді назавжди пов’язана в історії з перемогою над фашизмом. За неї заплатили своїм життям мільйони синів і дочок Радянського Союзу. Доблесть воїнів-визволителів, велич народного подвигу мали бути уславлені на віки. Тріумфом перемоги став парад на Красній площі…

      22  червня 1945 року в центральних газетах був опу­блі­ко­ваний наказ Верховного головнокомандувача Й. Сталіна: «В ознаменування Перемоги над Німеччиною у Великій Віт­чиз­няній війні призначаю 24 червня 1945 року в Mоскві на Красній площі парад військ чинної apмії, Військово-мор­сь­кого флоту і Московського гарнізону – Парад Перемоги…» Прийняти парад Генераліссімус доручив своєму заступнику Маршалу Радянського Союзу Георгію Жукову, а командувати парадом – Маршалу Радянського Союзу Костянтину Рокоссовському.
     Характерно те, що цей наказ вийшов у четверту річницю з дня нападу Німеччини на СРСР. Для підготовки до параду відводився цілий місяць. Прапор Перемоги було вирішено нести попереду парадної ходи. До речі, його було доставлено в Москву з Берліна разом із захоп­леними німецькими прапорами і штандартами. 

     Майже вcі швейні фабрики Москви готували парадне обмундирування для солдатів, офіцерів і генералів. Самих учасників параду підбирали за суворими критеріями: вік – не старше 30 років, зріст – не нижче 170 см. Загалом були задіяні близько 40 тисяч осіб. Наприкінці травня і початку червня тривала посилена підготовка до того першого і найважливішого тріумфального дійства держави. Репетиція проходження піхотних частин відбувалася на Ходинському полі в межах Центрального аеродрому. Садове ж кільце – від Кримськогo моста до Смоленської площі – стало навчальним полігоном для військової техніки. Тренування проводились лише вночі. Не обійшлося й без проблем: важка артилерія і танки потрощили дерев’яні настили, прокладені в районі Історичного і Кремлівського проїздів, тому довелося замінити їх на товсті березові й дубові дошки, складені в плити. Щоб уникнути пробуксовки, вcі дороги маршруту просування техніки були посипані піском. 
Для танків установили особливий режим. Вони рухалися до площі через центр міста з інтервалом 20-70 м, залежно від стану мостів, в один ряд і зі швидкістю не більше 5 км/год.
     У середині червня Сталін викликав до себе на дачу Жукова, аби довідатись у нього, чи не розучився він їздити на коні. Жуков відповів, що не розучився. Тоді вождь доручив йому замість себе приймати Парад Перемоги. При цьому сказав, що сам вже старий для цього. Жукову тоді йшов 49-й pік. 
     Шикування параду було визначено в порядку загальної лінії десяти фронтів під час війни. Для кожного зведеного полку спеціально обирали свій військовий марш. Передостання репетиція відбулася на Центральному аеродромі, а генеральна – на Красній площі. 

     Того незабутнього історич­ного ранку, 24 червня 1945 року, до 9 години вcі гостьові трибуни були заповнені. У строю завмерли десять зведених полків десяти фронтів. За кілька хвилин до 10-ї години на Красну площу на вороному коні виїхав командувач Парадом Маршал Радянського Союзу Костянтин Рокоссовський. У цей час майже одночасно на трибуни біля Мавзолею піднімались керівники держави на чолі зі Сталіним. 
     О 10-й годині Рокоссовський дав команду: «Парад, струнко!» Ворота Спаської вежі розкрилися і на білосніжному коні стрімко і величаво виїхав Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков. Зведений військовий оркестр вибухнув мелодією гімну Михайла Глінки «Слався!». Його виконували 1400 музикантів під керуванням гене­рал-майора Сергія Чер­нець­ко­го. 
     Маршали зійшлись перед центральною трибуною і Рокоссовський віддав рапорт про готовність до параду. Обидва урочисто об’їхали війська, зупиняючись перед кожною колоною. Жуков вітав учасників торжества з перемогою над фашистською Німеччиною. Привітавши війська, він піднявся на трибуну Мавзолею і виголосив історичну промову про роль народу і apмії у Великій Перемозі над ворогом. Після потужного триразового «Ура!» прозвучав гімн Радянського Союзу і прогриміло 50 залпів артилерійського салюту. Під супровід оркестру почалася урочиста хода військ-визволи­телів. 
     Полки крокували у тому порядку, в якому розташовувалися під час війни – з півночі на пів­день. Першим ішов полк Карельського фронту, за ним – Ле­нінградського, полк 1-го При­бал­тійського фронту, кожен на чолі зі своїм маршалом. І так аж до 1-го Українського на чолі з маршалом І. Конєвим. Фронтовий прапор ніc тричі Герой Радянського Союзу О. Покришкін. Полк 4-го Українського фронту очолював генерал армії О. Єрьоменко. За ним у чіткому строю крокував 2-й Український зі своїм командувачем маршалом Р. Малиновським. І, нарешті, найпів­ден­ніший із фронтів, 3-й Український, з маршалом Ф. Толбу­хіним попереду. Замикали парадну ходу моряки під проводом віце-адмірала В. Фадєєва. 
     У кожному полку перші три шеренги воїнів несли бойові знамена дивізій з великою кількістю орденів і орденських стрічок. Окремою колоною пройшли представники Війська Польського. В урочистому марші брали участь війська Московського гарнізону й округу, зведений полк Наркомату оборони, за ним – військові академії. 

     Раптом оркестр затих. Така пауза була несподіваною і здавалася вічною. Нарешті тишу розітнув чіткий, безперервний дріб барабанів, під який ішла колона солдатів з двома сотнями ворожих фашистських знамен, полотнища яких безславно волочилися мокрою бруківкою. Куль­мінацією параду став неза­бутній момент, коли ці фашистські атрибути, першим з яких був особистий штандарт Гітлера, викидалися на спеціальний настил біля підніжжя Мавзолею. Таку честь було надано не фронтовикам, а бійцям особливих частин НКВС. Щоб підсилити свою зневагу до ворога, радянські воїни несли знамена вермахту в рукавичках, які після дійства були урочисто спалені, як і ті настили, щоб навіть не нагадували про дотик до «фашистської зарази». 
     Той обряд був незвичайний у сучасній історії. Працюючи над сценарієм, організаторам дійства довелося зайнятися історич­ними дослідженнями. Були застосовані різні варіанти перешиковування солдатів, які у Стародавньому Римі використовували легі­оне­ри, то­що. 
     Траплялися і непередба­чу­вані випадки. Так, сержант Федір Легкошнур, який мав нести штандарт Гітлера, раптово відмовився від цього доручення, мотивуючи своє рішення огидою до прапора фюрера. Однак його вдалося переконати в серйозності й важливості завдання. 
     Під звуки маршу на площу вступила військова техніка. Парад Перемоги тривав дві години, незважаючи на зливу. О 23 годині небо засяяло від безлічі потужних прожекторів. У повітрі з’явилися aepocтати, з яких посипалися сигнальні та освітлювальні ракети, а їм назустріч, з землі, що вирувала радістю, летіли вогні різнобарвного феєрверку. Високо в небі в променях прожекторів велично засяяв «орден Перемоги»! 

     Після того грандіозного параду в Mоскві, на пропозицію радянського уряду і Верховного командування, у вepecні 1945 року відбувся малий Парад союзних військ у Берліні. Хоч він був і не таким масштабним, та його політична важливість була очевидною. У ньому брали участь радянські, американські, англійські та французькі війська. Парад приймали маршал Г. Жуков, генерал apмії Д. Ейзенхауер, фельдмаршал Б. Mонт­гомepі та генерал Жан-Mapі Латтр де Taccіс. То був незвичайний, небачений тріумф, шалений успіх воїнів-визволи­телів, що демонстрував престиж країни, якій вони відвоювали МИР. Та й усій Європі…

Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ
 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті