П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
27/03/2015 15:27

Бойовий адмірал

Перший рік Великої Вітчизняної вій­ни 1941–1945 рр. був важким для всіх фронтів і флотів СРСР. Точили­ся кровопролитні бої по всьому західному кордону від Баренцового до Чорного морів. Гітлерівці раділи: раптовий напад звершено. Та от здійснити ще й раптову навалу фашистської авіації на Головну базу Чорноморського флоту, Севасто­поль, їм не вдалося: по ворожих літаках був відкритий шалений вогонь зі всіх кораблів... У тому бою брав участь і крейсер «Червона Україна» під командуванням капітана 2-го рангу М. Є. Басистого, який усю вій­ну провів на півдні України, захищаючи Одесу, Севастополь та Феодосію.

Микола Єфремович Басистий народився 10 (22) травня 1898 р. у с. Юр’ївка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині Добровеличківський район Кіровоградської області), в селянській родині.Безрадісне дитинство та юні літа Миколи пройшли в праці та допомозі батькам. Він рано навчився читати, відвідував початкову школу. Тоді ж захопився розповідями старого матроса-земляка про службу на Чорному морі. Це значною мірою визначило подальшу долю Миколи.

1915 р. він закінчує Севастопольську школу юнг, після якої його направили в Мінну школу навчального загону Чорноморського флоту на судно «Ріон».Через рік юнак вийшов з її стін унтер-офіцером 2-ї статті. Тож у Першу світову війну вже служив на есмінцеві «Жаркий», міноносці «Сулін», брав участь у далеких морських походах. Восени 1916- го за мінну постановку біля Босфору його було нагороджено Георгіївською медаллю й підвищено до рангу унтер-офіцера 1-ї статті.

У буремні 1917–1918 роки в складі загону Басистий брав участь у придушенні контрреволюції під час встановлення радянської влади в Одесі. Невдовзі вступив до Волзької військової флотилії, служив сигнальником на артилерійській баржі, був учасником громадянської війни, а на канонерському човні «Червоний прапор» воював проти військ генералів Денікіна та Краснова, брав участь у бою з анг­лійською флотилією. І все це в його юні літа!

У 1921–1922 рр. Микола Єфремович навчався в Комуністичному університеті ім. Я. М. Свердлова, по закінченні якого служив на Миколаївській військово-морській базі, потім працював в Управлінні забезпечення боєздатності кораблів на Чорноморському та Азовському морях. У 1924–1925 роках призначений комісаром Мінної школи навчального загону флоту. Згодом закінчив Військово-морську академію ім. К. Є. Ворошилова, де його залишили на викладацькій роботі. Та він без моря себе не мислив і перевівся на Тихоокеанський флот. Був призначений командиром есмінця, а в 1932 р. – начальником штабу бригади тралення, згодом – відділу бойової підготовки. Потім вступив до академії Генерального штабу РСЧА, якої закінчити не встиг…

1936 р. в Іспанії стався фашистський переворот – почалась громадянська війна. Серед доб­ровольців Радянського Союзу, які взяли участь на боці Респуб­ліки, був і Микола Басистий. Під ім’ям Хуана Монтеро він став радником командувача флотилії есмінців капітана Вісенте Раміресата, начальника морського штабу флоту. За участь у громадянській війні в Іспанії він був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Після повернення до Москви Микола Єфремович закінчив академію Генерального штабу. До жовтня 1939-го капітан 2-го рангу Басистий був начальником оперативного відділу штабу Чорноморського флоту, виконував обов’язки начальника штабу. На прохання, з яким він звернувся до наркома ВМФ М. Кузнєцова, його призначили командиром крейсера «Червона Україна».

З  початком війни німецькі літаки атакували головну базу флоту в Севастополі. Наліт авіації був відбитий завдяки завчасній підвищеній бойовій готовності флоту. Крейсер «Червона Україна» відважно боровся з наступальною ворожою авіацією.

Командир бригади крейсерів капітан 1-го рангу С. Горшков наказав капітанам 2-го рангу М. Басистому й О. Гущину розпочати постановку мін на ближньому рейді. Та раптом у районі бонових загороджень від вибуху підірвалися плавучий кран та есмінець «Швидкий». Водолази виявили міну, скинуту з ворожого літака. Її обережно підняли, розібрали й вивчили. Це була магнітна міна, німецька новинка, про яку нічого не знали на флоті. Моряки звершили справжній подвиг – розробили способи захисту кораблів від таких мін.

У серпні 1941-го йшли важкі бої за Одесу, оборона якої тривала з 4 серпня по 16 жовтня. Місто оточив ворог. Військова рада флоту вирішила відрядити туди на підмогу групу кораблів, серед них і «Червону Україну». Не встиг Басистий пришвартуватися в Одесі, як фашисти почали обстрілювати порт, що загрожувало й крейсеру.

Щоб підтримати вогнем захисників міста, тут вже стояли лідер міноносець «Ташкент» та три есмінці. У штабі Одеського оборонного району (ООР) Басистий узгодив цілі для ведення вогню й висадку коректувального поста на берег. Прибувши на місце, пост одразу ж доповів про бойову готовність і «Червона Україна» відкрила вогонь по ворогу, особливо – по скупченню фашистів у районі Іллінки.

А потім надійшла заявка від командира 1-го морського полку Я. Осипова, щоб підтримати бійців вогнем своїх гармат. І коли раптом з’явилися ворожі бомбардувальники, крейсера виручив маневруючий неподалік есмінець «Тямущий». Під шквалом їх вогню літаки вимушено повернулись назад. Наступного ранку Микола Єфремович забезпечував розвантаження транспорту з озброєнням та снарядами: вів вогонь по німецькій 150- мм батареї. Тільки-но крейсер посилив стрільбу, як у небі знову показалося сім фашистських «Юнкерсів». Залпи головного калібру замовкли: їх змінив грім зенітних гармат. За командами Басистого, «Червона Україна» вдало маневрувала в акваторії порту, уникаючи прицільного бомбардування.

Скинувши смертоносний вантаж, ворожі літаки зникли. Крейсер дістав нове завдання – вивезти поранених бійців у Севастополь. Після цього, прийнявши снаряди, паливо, воду, «Червона Україна» разом з іншими кораблями знову взяла курс на Одесу. Туди ж під охороною рушили і транспорти з військами. В ніч на 22 серпня в районі Григорівки був висаджений десант, захоплено і знищено важку німецьку батарею, яка обстрілювала місто й порт.

Але становище радянських військ по всій смузі дій Південного фронту і в Одесі різко погіршилося. В той же час 14-а німецька армія генерал-фельд­маршала Манштейна вже ввірвалась у Крим. Над Севастополем нависла загроза. А незабаром надійшла директива Ставки Верхов­ного Головнокомандувача про евакуацію військ ООР для посилення оборони Кримського півострова, зокрема Севастополя. Великомасштабну операцію провели таємно. Був залучений увесь флот. 10 листопада 1941 р. його командувач віце-адмірал Ф. Октябрський призначив Басистого командиром загону легких сил флоту (ОЛС). Тоді Чорноморський флот перевершував флот ворога, але значною загрозою для нього були ворожі підводні човни та авіація.

 

Під час проведення Керченсько-Феодосійської операції (з 26 грудня 1941 по 2 січня 1942 рр.) Микола Єфремович був призначений командиром висадки десанту, який готувався за наказом Ставки Верховного Головнокомандування з метою визволення Керченського півострова, зняття блокади Севастополя. Для виконання цього завдання під командування Басистого ввійшли два крейсери, три есмінці, два тральщики, 12 сторожових катерів та інші судна. Для прикриття загону виділили крейсер і два есмінці.

Для десанту були призначені 79-а морська бригада, 345-а, 236-а стрілецькі дивізії, 44-а і 51-а армії. Це були великі сили. Свій прапор Басистий тримав на крейсері «Червоний Кавказ». Розвідка флоту націлилась на Феодосію і встановила, що найбільшу загрозу становить артилерія супротивника, його авіація та розствлені на підходах до міста міни. 28 грудня 1941 р. вночі кораблі з десантом взяли курс на Феодосію.

На Керченському півострові війська висаджувалися під командуванням контр-адмірала М. Абрамова в районі бухти Камиш-Буруна з метою полегшення дій щодо взяття Феодосії. Наближаючись до берега, Басистий наказав кораблям перешикуватися з похідного порядку на бойовий ордер. Вони вийшли на вказаний курс, наблизились до порту Феодосії й почали десантування військ. У морській військовій історії висадки такого великого десанту в порту ще ніколи не було.

Першими ввірвалися бійці штурмового загону. Рішуче діяв катер «СКА-0131» старшого лейтенанта А. Кокорева, який висадив на Захисний мол 28 десантників. Була знищена німецька обслуга, протитанкові і 45-мм гармати. Ворог такого не чекав. Басистий керував усією операцією, давав розпорядження по ходу бойових дій. Виконавши швартовку, крейсери «Червоний Крим» і «Червоний Кавказ» висадили тисячі піхотинців. Бій перемістився вглиб материка, до Старого Криму. Радінформбюро повідомляло: «...Наші війська зайняли Керч і Феодосію. При цьому відзначилися дивізії генералів Первушина, Львова та група військово-морських сил на чолі з капітаном 1-го рангу Басистим...»

Феодосійським десантникам не поступались і висаджені в районі Керчі захисники. Безсмертний подвиг звершили 17 наших моряків, яких біля селища Ельтіген оточили фашисти. Вдала висадка нашого десанту змусила командира 42-го німецького корпусу дати наказ відступати... Але після жорстоких боїв ворогу знову вдалося захопити ці міста.

Хоча такий успішний раптовий удар і затримав просування німецьких військ на Кубань та Кавказ, надав допомогу Севастополю, однак противник не зазнав нищівної поразки: його лиш відтіснили з Керченського півострова, але не знищили. Навіть вороги визнавали, що тоді ми були близькі до повного розгрому фашистів у Криму. 19 травня 1942 р. Басистий доставив на допомогу Севастополю 9-ту бригаду морської піхоти. Настала повна блокада міста з моря, шлях сюди був надзвичайно небезпечним. Гітлерівці направили бомбардувальники і спустили торпедні катери, базовані на Ялту й Балаклаву. В ті дні вони потопили есмінець «Вільний», теплохід «Грузія», ледве уникнув загибелі й лідер «Ташкент».

А незабаром фашисти оголосили про третій штурм Чорноморської фортеці. 30 червня Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення залишити Севастополь. Увесь Крим опинився в руках ворога. Наш флот був притиснутий до Кавказьких берегів, але зберіг свою боєздатність. На приморських ділянках тривали безперервні бої. В березні 1943 р. контр-адмірал Басистий тимчасово керував усім Чорноморським флотом. Потім його призначили командиром десантної операції з визволення Новоросійська й Таманського півострова з участю канонерських човнів. Сюди були перекинуті 83-я та 165-а бригади морської піхоти.

 

Та все ж настав час остаточного визволення легендарного Севастополя і Криму від німецьких окупантів. Наприкінці жовтня 1944 р. Микола Єфремович тримав свій прапор на крейсері «Ворошилов» у Цемеській бухті Новоросійська. За кілька днів його ескадра зайшла в Севастополь...

Відтоді М. Є. Басистий був начальником штабу Чорноморського флоту, а з 1948-го по 1951 рр. командував флотом. Після цього адмірала призначили першим заступником військово-морського міністра, а згодом заступником Головнокомандувача флоту з наукової роботи. Водночас він виконував обов’язки радника Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

М. Є. Басистий був нагороджений двома орденами Леніна, чотирма – Червоного Прапора, орденами Ушакова ІІ ступеня, Кутузова ІІ ступеня, медалями, американським орденом «Морський хрест». Помер 20 жовтня 1971 р. у Москві.

Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті