П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
13/03/2015 13:31

Відзнаки для прекрасної половини

Минулого разу ми ознайомили читачів з першою частиною матеріалу про нагороди, встановлені для відзначення представниць прекрасної половини людства. У публікації йшлося про історію виникнення жіночих нагород, а також про найцікавіші ордени та медалі з різних континентів. На продовження теми подаємо до вашої уваги нарис про відзнаки, якими заохочували та нині заохочують жінок на наших теренах.

Від Катерини до Ольги

Якщо в Європі прообраз сучасних дамських нагород – династичний орден Рабинь Чесноти – заснували 1658 року, то в царській Росії перша така відзнака з’явилася лише через півстоліття. Орден створив Петро І на знак визнання заслуг дружини, Катерини Олексіївни, під час невдалого Прутського походу 1711-го, в якому вони перебували разом. За однією з версій, коли російська армія опинилася в оточенні турецького війська, що значно перевищувало її чисельно, цариця віддала всі свої коштовності, щоб підкупити командувача ворожої армії й домовитися про перемир’я. Цей факт спростовували деякі учасники походу, однак усі відзначали: хоч Катерина Олексіївна була на сьомому місяці вагітності, та в складних умовах вона поводилася дуже гідно й слугувала взірцем для чоловіків.

Спочатку відзнака була заснована лише для вшанування цариці й мала назву орден Визволення, але потім її перейменували на честь Святої Катерини. Пет­ро І вручив нагороду дружині 1714 р. – у день її тезоіменитства – й більше за його життя відзначення орденом не проводили. Після смерті чоловіка, ставши імператрицею, Катерина І удостоїла ордена двох доньок та ще шістьох осіб, з-поміж яких був 11-річний син князя Меньшикова, Олександр – єдиний чоловік, що одержав цю суто жіночу нагороду. Загалом же, згідно зі статутом, отримати відзнаку могли лише дворянки, зокрема іноземки, але за які конкретно заслуги – не вказувалося. Як свідчить практика, традиційно заохочували за доброчинність, просвітницьку діяльність, заслуги батьків або чоловіка. Також відомі випадки нагороджень жінок, що відзначилися під час військових дій. Крім того, ордена удостоювали всіх великих князівен – після народження та іноземних принцес, які були нареченими великих князів, – після заручин.

Орден мав два ступені, до його знаків належали хрест, зірка та стрічка. На аверсі центрального медальйона хреста була зображена свята Катерина, а на реверсі – пара орлів, що захищає від змій руїни баш­ти, на верхівці якої розміщене гніздо з пташенятами. Зверху був напис «Трудами зрівнюється з чоловіком». На зірці та стрічці ордена (спочатку білій, а після 1797 р. – червоній) зазначали слова девізу відзнаки – «За любов та Вітчизну».

Нагорода була другою за старшинством в ієрархії відзнак імперії і проіснувала аж до революційних подій 1917-го. За весь час нею заохотили понад 700 осіб. Кілька років тому в Російській Федерації встановили схожий орден – Святої великомучениці Катерини, але він призначений для удостоєння і жінок, і чоловіків. До речі, вважається, що поширений нині звичай перев’язувати хлопчиків-немовлят блакитною стрічкою, а дівчаток – рожевою, з’явився саме завдяки традиції відзначати після народження великих князів орденом Андрія Первозванного, а великих князівен – Святої Катерини й перев’язувати їх стрічками цих нагород: синього та червоного кольорів.

Інших жіночих орденів у Російській імперії не було, однак панянок також заохочували деякими медалями та знаками. Один з перших таких прецедентів по­в’я­заний з нагородою «У пам’ять Віт­чиз­няної війни 1812 року». Спочатку було встановлено срібну таку медаль, а потому – бронзову, яку в лютому 1816-го й дозволили носити представницям прекрасної статі, щоправда, у зменшеному вигляді. Цих медалей випустили понад 7,6 тисячі, й отримували їх вдови офіцерів, які загинули в боях, та жінки, що працювали в лазаретах або робили великі грошові пожертви для воїнів.

1828 р. імператор Микола І для вшанування пам’яті покійної матері Марії Федорівни, яка опікувалася виховними, благодійними та освітніми закладами, затвердив Маріїнську відзнаку бездоганної служби. Нею нагороджували жінок за старанну службу в «установах імперат­риці Марії». Знак був двох ступенів: перший мав вигляд хреста і призначався для заохочення тих, хто пропрацював понад 25 років, а другий – у формі медалі – за службу від 15 до 25 років. Нагороду носили на лівому плечі, не знімаючи.

Також існувала низка медалей для відзначення сестер милосердя, які допомагали пораненим під час військових кампаній, приміром медаль «Для сестер Хрестовоздвиженської спільноти в Фінляндії 1854–1856». Суто жіночою була й перша відзнака Червоного хреста двох ступенів 1878 року, однак уже її «наступники» призначалися для заохочення членів товариства обох статей.

Останньою з-поміж жіночих нагород в імперії з’явилася відзнака Святої Рівноапостольної княгині Ольги, якій, попри офіційну назву, нерідко приписують статус ордена. Про встановлення нової нагороди для відзначення жінок за державну й громадську службу вперше оголосили в лютому 1913-го, проте її розробка затяглася до липня 1915 р. Відзнака мала три ступені: перші два – у формі хреста з круглим медальйоном, на якому зображена свята Ольга, а знак третього становив собою овальний медальйон із прорізним хрестом. Передбачалося, що в разі отримання вищих ступенів цієї нагороди нижчі не зніматимуть.

 

Удостоювати знака мав право імператор та, з його дозволу, імператриця як на власний розсуд, так і за поданням керівників міністерств та відомств. Перелік підстав для заохочення був доволі широкий: багаторічна бездоганна служба, благодійна діяльність, заслуги в науці та мистецтві, відважні вчинки тощо. Окремо слід зауважити на можливості нагородження матерів героїв, подвиги яких «гідні увіковічення в літописах Вітчизни». Адже перше і єдине в історії відзнаки її вручення відбулося саме за цим приписом. У квітні 1916-го знак другого ступеня отримала Віра Панаєва – мати чотирьох синів, троє з яких загинули на фронтах Першої світової війни. Вони були офіцери Охтирського гусарського полку й кавалери ордена Святого Георгія четвертого ступеня.

Наголос на материнстві

Після розпаду Російської імперії з’явилися наміри щодо встановлення українських національних нагород. Зокрема, у травні 1918-го за доручення гетьмана Української Держави Павла Скоропадського комісія розробила пропозиції щодо системи нагород, у якій чільне місце посідав орден Святої княгині Ольги – для відзначення заслуг жінок «на громадському полі». Однак втілити задум у життя не судилося: після низки змін влади Україна ввійшла до складу Радянського Союзу.
У нагородній справі СРСР вперше зробили наголос на ролі жінки як матері. У липні 1944 р. Верховна Рада Союзу встановила звання та орден до нього «Мати-героїня», ордени «Материнська слава» трьох ступенів та медалі Материнства двох ступенів. Започаткування такого різновиду нагород відбулося з кількох причин. Передусім, необхідно було підвищувати народжуваність, адже країна зазнала у війні мільйонних людських втрат. Крім того, керівництво держави прагнуло відзначити багатодітних матерів, сини та доньки яких загинули на фронті.
Орден «Мати-героїня» мав форму п’яти­кутної зірки. Звання належало до переліку найвищих відзнак, його присвоювали за народження та виховання 10 і більше дітей. За дев’ять, вісім чи сім дітей вручали орден «Материнська слава» відповідно першого, другого або третього ступеня. Нагорода становила собою овальний медальйон, на якому розташовувалася фігура жінки з малям на руках. Щоб одержати медаль Материнства (на її аверсі також було зображено неньку й дитину), треба було мати п’ять або шість «нащадків». Нагород удостоювали після того, як останній дитині виповнювався рік, та в разі, якщо всі попередні діти були живі, окрім тих, хто загинув або зник безвісти під час виконання військового обов’яз­ку, порятунку чужого життя, охорони порядку тощо. Зазначених осіб, а також усиновлених дітей враховували під час нагородження.
Перше присвоєння звання «Ма­те­рі-героїні» відбулося восени 1944 р. Орден за номером один вручили Анні Алексахіній – неньці 12 дітей, вісім з яких воювали на фронті. Половина з них не повернулася… Загалом до початку 1990-х звання удостоїли близько 430 тис. жінок. Була з-поміж його лауреатів і «антигероїня» – Нінель Овечкіна, яка 1988-го разом з дітьми захопила пасажирський літак для втечі з країни. Цікаво, що в середині ХХ ст. відзнаки для матерів встановлювали в багатьох країнах «соцтабору», й частина з них відтворювали радянські, приміром в Албанії, Румунії.
На пострадянському просторі традиція відзначати за виховання дітей збереглася в більшості держав, до того ж у деяких з них нагороди призначені не тільки для жінок, а для обох батьків. У Білорусі є орден Матері (від 5 дітей), у Росії – орден та медаль «Батьківська слава» (від 6 та 4), Вірменії – також медаль «Батьківська слава» (від 6), Казахстані – «Золота підвіска» та «Срібна підвіска» (6 та від 7), Молдові – орден «Вдячність Батьківщини» (від 5). У Киргизії орденом «Мати-героїня» нагороджують не лише жінок, що мають сім і більше «нащадків», а й тих неньок, чиї діти були удостоєні звання Герой Киргизької Республіки. Подібна ситуація і з медаллю «Материнська слава»: щоб отримати її, треба мати 6 дітей або понад 15 років бездоганно працювати в закладах для дітей-сиріт чи інвалідів або зробити внесок у захист материнства й дитинства. Ще у двох країнах започаткували нагороди для відзначення жінок за державну й громадську діяльність. У Грузії це орден Цариці Тамари, а в Туркменістані – орден «Жіноча душа».

 

Жінкам України

Стосовно ж нашої держави, то ідея щодо запровадження відзнак для вшанування українського жіноцтва виникла на початку 1997 року: з відповідним проектом у Відділ державних нагород Адміністрації Президента звернулися представники Міністерства в справах сім’ї та молоді. За їхнім задумом, передбачалося створення медалі «Материнська слава» та ордена Святої княгині Ольги трьох ступенів. Пропозицію стосовно встановлення останньої відзнаки в АП сприйняли схвально, адже вона мала вагоме історичне обґрунтування й була продовженням нагородотворчих спроб Української Держави 1918 р., а от питання започаткування материнської медалі викликало чимало зауважень. Зокрема, під сумнів поставили принцип призначення нагороди за кількістю дітей, адже навіть в умовах демографічної кризи визначальним мав бути не сам факт народження дитини, а її якісного виховання в родині. Зрештою, пропозицію щодо заснування медалі вирішили відкласти й обмежитися лише орденом княгині Ольги – для відзначення жінок як за виховання дітей, так і за активну участь в суспільному житті, видатні досягнення.

15 серпня 1997-го нову відзнаку було затверджено. Творцям знака ордену вдалося зробити його елегантним – як жіночу прикрасу та, водночас, поважним – як державну нагороду. Він становить собою овальний медальйон, прикрашений чотирма аметистами у вигляді хреста, що кріпиться до банта бузкового кольору. В центрі знака розміщено зображення княгині Ольги. Вручення перших відзнак відбулося 22 серпня і, як передбачалося, з-поміж лауреатів були різні жінки: багатодітна матір, чемпіонка з легкої атлетики, ректор інститут, солістка ансамблю тощо.

2004-го в Україні з’явилася й суто материнська нагорода – почесне звання «Мати-героїня». У його Положенні збережено «кількісний» принцип заохочення – за 5 і більше дітей, – однак з приміткою про врахування «внеску у виховання дітей у сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвит­ку їхніх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей». Нагорода має ту ж форму, що й знаки інших почесних звань України, але в її основі – зображення матері з дитиною, поле щита державного герба стало синього кольору, а вінок, що обрамляє медальйон, – ажурнішим. Крім того, цей знак, на відміну від інших «почесних», з 2012 р. виготовляють не зі срібла, а з латуні.

В Україні відзнаки для жінок є не лише з-поміж державних нагород – вони також започатковані в деяких громадських організаціях. Наприклад, ВГО «Звитяга» та ВО «Країна» мають офіційні відзнаки для заохочення матерів, дружин, коханих та тих жінок, що беруть участь в АТО. Лише в «царині» відомчих відзнак ніколи не було навіть спроб встановити жіночі нагороди.

Олександр СОПОВ, 

директор ВТО «Орден»,

Анна ТОРГОНЕНКО, «ІЗ»

друкувати
Додати коментар

Інші статті