Навчити бути сильними
Реалії, в яких опинилася наша держава, – неоголошена війна на східних теренах, що триває вже майже рік, загроза подальшої ескалації військового конфлікту, – вимагають від силових структур, зокрема від органів внутрішніх справ, нових підходів до підготовки кадрів. Основний акцент віднині слід робити не стільки на теоретичну, скільки на практичну складову. Лише належний рівень спеціальної фізичної та вогневої підготовки, а також психологічної загартованості особового складу є запорукою ефективного виконання службових і бойових завдань будь-якого рівня складності – переконані викладачі кафедри вогневої та спеціальної фізичної підготовки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки, психологічної служби та Національної гвардії Національної академії внутрішніх справ. Журналісти «Іменем Закону» провели день у спортивному залі вишу, щоб на власні очі побачити, як гартують тіло й дух майбутні вартові порядку.
Здоров’я починається з дитинства
«Трагічні події минулого так нічому нас і не навчили: наразі ми повторюємо гіркі помилки більш як 70-річної давнини. Післявоєнний розквіт фізичної культури та спорту в Радянському Союзі був зумовлений великими втратами особового складу Червоної армії у Другій світовій, – спілкуємося з начальником кафедри полковником міліції Іваном Закорком. – Як стверджував генерал армії Іван Петров, кожен спортсмен у бою вартує кількох рядових бійців, а взвод спортсменів надійніший від батальйону солдат, якщо має відбутися складна бойова операція. Саме тому тодішнє керівництво держави почало активно розвивати спорт військово-прикладного напрямку: легку атлетику, плавання, спортивні єдиноборства, важку атлетику. Попри економічні негаразди, зводили спортивні комплекси, створювали дитячо-юнацькі спортшколи. Нині можна багато говорити про матеріальні потреби й проблеми забезпечення навчально-тренувального процесу, але ми переконані: ефективне використання наявної матеріально-технічної бази без особливих додаткових витрат може дати бажаний результат».
«Проблема полягає в тому, що сучасні діти майже не займаються спортом, – долучається до розмови професор кафедри полковник міліції Олександр Журавель. – А це все одно, що посадити зерно в пісок: як його не здобрюй, як за ним не доглядай, воно навряд чи проросте. Тому, на нашу думку, підготовка майбутніх міліціонерів має починатися до моменту вступу у вищі навчальні заклади системи. Ще на етапі навчання у школі потрібно відбирати тих дітей, які воліють пов’язати своє майбутнє зі службою в органах внутрішніх справ, і займатися з ними на базі практичних підрозділів, вишів, закладаючи певні основи фізичного виховання».
Такий досвід успішно впроваджується на кафедрі вогневої та спеціальної фізичної підготовки навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки, психологічної служби та Національної гвардії НАВС уже понад 16 років. Спортивна секція з боротьби самбо та дзюдо дає можливість цивільній юні тренуватися поруч курсантів і працівників академії. За ці роки більш як 30 вихованців секції долучилися до лав працівників міліції, а двоє з них – представляли наше відомство та Україну на Олімпійських іграх. Окрім того, на думку тренерів секції, це ще й хороша профілактика злочинності серед молоді. Повсякденний контакт, спілкування з юнню віч-на-віч та позитивний приклад дорослих наставників є найкращим способом вихованням майбутнього нації.
Усе вирішує людський фактор
Доки ми спілкувалися з викладачами кафедри, до спортивної зали ввійшли курсанти-другокурсники. Наступну годину двадцять хвилин вони гартуватимуть тіло і дух, адже, як зазначає Іван Закорко, підхід до їхнього фізвиховання ніколи не обмежувався лише прагненням завойовувати спортивні висоти. Передусім, це гарт витримки, цілеспрямованості, зібраності, вміння працювати в команді. «Навчально-тренувальний процес курсантів, як і висококваліфікованих спортсменів, повинен містити ті ж складові. Це не лише навчальні й тренувальні заняття, а й дотримання режиму дня, харчування, відпочинку, відновлення та медико-фармакологічного супроводу», – зазначає Олександр Журавель.
Для розвитку тих чи інших рис майбутніх правоохоронців викладачі кафедри розробили свій комплекс вправ, який було доповнено з огляду на нинішні потреби. Приміром, вправу з бігу тепер виконують у бронежилетах та з додатковим навантаженням, що дорівнює вазі автомата. «Одна справа, коли маєш просто пробігти десять кілометрів. І зовсім інша, коли цю відстань потрібно подолати із „зайвими” п’ятьма-шістьма кілограмами, – веде далі полковник міліції Закорко. – Однак завдання будь-якого рівня складності можна виконувати, якщо тренуватися систематично. Ще півроку тому ці хлопці й дівчата ледь пробігали половину дистанції, а тепер – легко долають по шість кілометрів».
Особливу увагу у фізичному вихованні курсантів викладачі кафедри приділяють єдиноборствам, передусім, боротьбі самбо і дзюдо. Заслужені тренери – майстер спорту міжнародного класу з боротьби самбо, майстер спорту з боротьби дзюдо Іван Закорко та заслужений майстер спорту Олександр Журавель, як ніхто знають, що це – найкращий гарт бійцівського характеру. «Якого рівня не досягла б сучасна техніка або зброя, зрештою все вирішує людський фактор, – переконані співрозмовники. – Коли виходиш один-на-один зі своїм суперником, потрібно думати не лише про правильність виконання тих чи інших прийомів, а й про те, як „зламати” противника психологічно. Навчившись приборкувати свої емоції, швидко реагувати на зміну ситуації, блискавично аналізувати свої помилки, стаєш не таким вразливим».
Цієї миті заняття з фізичної підготовки дійшло «екватору». Добре розігрівшись, курсанти демонструють тренерам, як засвоїли прийоми, що їх навчилися на минулих заняттях. Хтось виконує все відмінно й здобуває похвалу старших наставників, комусь, навпаки, потрібно ще раз пояснити й відпрацювати в парі «викладач – курсант».
«У процесі виховання та підготовки молоді особистий приклад викладачів, тренерів, командирів відіграє особливе значення, – вважають педагоги кафедри. – Спільне відпрацювання навчальних завдань, вміння продемонструвати той чи інший прийом, вправу, довести доцільність виконання і практичного застосування – це ще один „ключ” до порозуміння між викладачами та курсантами».
«Ще і ще… Швидше… Робимо через „не хочу” – навчаємося долати біль… Зміцнюємо дух!» – підбадьорює своїх вихованців Олександр Журавель під час виконання вправ на останніх хвилинах заняття. «В середньому в курсантів дві пари фізичного виховання на тиждень, плюс – факультатив, – зауважують викладачі кафедри. – Невдовзі весна, тому повернемося до практики влаштовувати на вихідних кроси на свіжому повітрі – в лісі, що неподалік. Це заряд бадьорості та гарного настрою на весь тиждень, а ще – запорука здоров’я, з якого починається будь-який фізичний гарт».
Марія САЛЬНІК, «ІЗ».
Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО
