У середині жовтня 1944 р. на теренах Закарпатської України досягла свого апогею Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція. 17 жовтня війська 17-го окремого гвардійського стрілецького корпусу 4-го Українського фронту підійшли до міста Сшета, захопивши його наступного дня. До кінця 18 жовтня 1-й Чехословацький армійський корпус у взаємодії з радянською 359-ю стрілецькою дивізією просунувся в південному напрямку від Дуклінського перевалу на 10–15 кілометрів. Проте 19 жовтня наступ радянських військ був дещо зупинений через відчайдушний опір противника, який використовував зручну для оборони гірсько-лісисту місцевість і міцні інженерні споруди, облаштовані на перевальних ділянках гірського хребта.
Під час наступу в Карпатських горах війська Червоної Армії зазнали великих труднощів, адже в такій місцевості майже неможливо було ефективно застосовувати бронетехніку й автотранспорт. Натомість гітлерівці мали змогу вести артилерійський вогонь з гірських висот.
У боях на Закарпатті відзначився сержант М. Н. Дубошій – розвідник батареї 120-мм мінометів 841-го стрілецького полку 237-ї стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту. Завдяки розвідкам, які Микола Наумович не раз проводив поблизу селища Соліна (район польського міста Санок) та інших населених пунктів Польщі, батарея завжди мала точні дані про дислокацію сил ворога. У бою за висоту 1163 у Карпатах сержант Дубошій, перебуваючи під шквальним вогнем противника, вів спостереження, повідомляючи про все помічене батареї, завдяки чому перед початком штурму висоти радянськими підрозділами вогневі точки гітлерівців були знищені. За цей подвиг 31 жовтня 1944 року Микола Наумович був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
Микола Дубошій народився 27 квітня 1920 р. у місті Яготині на Київщині. До війни працював трактористом. У Червоній Армії – з 1940 року. З липня 1941-го – на фронтах Великої Вітчизняної війни. У лавах 364-го корпусного артилерійського полку 28-ї армії Західного фронту червоноармієць М. Н. Дубошій брав участь у Смоленській битві 1941-го. Дістав поранення в ногу, опинився в оточенні, переховувався в місцевих людей, проте його схопили гітлерівці й відправили в табір військовополонених. Йому вдалося втекти й пробратися до рідного Яготина, де його кілька разів заарештовували, востаннє – 1943-го, коли він був направлений до одного з таборів у Києві. Але й звідти йому вдалося вибратися.
Восени 1943 р. Миколу Наумовича знову мобілізували до Червоної Армії. Його 841-й стрілецький полк 237-ї стрілецької дивізії у складі 40-ї армії Воронезького (з 20 жовтня 1943 р. – 1-го Українського) фронту брав участь у форсуванні Дніпра в районі Букрина, визволенні Києва, згодом у складі 38-ї армії 1-го Українського фронту – у Проскурівсько-Чернівецькій наступальній операції, у складі 1-ї гвардійської армії 1-го Українського (з 5 серпня 1944 р. – у складі 4-го Українського) фронту брав участь у Львівсько-Сандомирській і Східно-Карпатській наступальних операціях.
20 грудня 1944 р. у боях за населений пункт Оршава (Польща) сержант Дубошій, частина якого воювала у складі 18-ї армії 4-го Українського фронту, розвідав вогневі засоби противника, внаслідок чого були знищені три вогневі точки й понад десяток ворожих солдатів. 29 грудня 1944 р. був повторно нагороджений орденом Слави Ш ступеня (27 лютого 1958-го помилку виправили – Миколу Наумовича перенагородили орденом Слави І ступеня й він став повним кавалером цієї високої нагороди).
29 березня 1945 р. старший сержант Дубошій замінив пораненого навідника й влучним вогнем допоміг піхоті відбити три контратаки противника. 20 квітня в бою за переправу через річку Одер поблизу польського міста Рацибуж під час відбиття атаки знищив понад 10 ворожих солдатів (10 червня того самого року нагороджений орденом Слави ІІ ступеня).
Микола Наумович зустрів Перемогу під Прагою. Після війни він закінчив педагогічний інститут і з 1950 р. працював учителем Яготинської школи № 3. З 1980 року – на пенсії, помер 2008 р.
У жовтні 1944 р. у боях на закарпатських землях відзначився й інший учасник Великої Вітчизняної війни, уродженець України старший технік-лейтенант Макар Кононович Пєшко, який за успішне керівництво діями із забезпечення маневреності військ у складних умовах Карпат був нагороджений орденом Червоної Зірки. У нагородному листі, датованому 20 жовтня 1944 року, йдеться: «Тов. Пєшко – один з найкращих командирів рот – тимчасово перебуває на посаді начальника штабу. Винятково добре організовує та планує всі будівельні роботи. Своєчасно й акуратно доводить усі бойові розпорядження до виконавців. Особливо продемонстрував зразки хорошого управління підрозділами в період забезпечення військ шляхами підвезення через Карпати. В умовах безперервного обстрілу ворожою артилерією під проливним дощем він енергійно керував підрозділами, в результаті чого батальйон виконав бойове завдання командування на 200–225 % з хорошою й відмінною якістю. Тов. Пєшко виконує свої обов’язки як начальник штабу не в штабі, а на виконанні бойових завдань. Особистий приклад і мобілізація до своїх розпоряджень, контроль їх виконання на місці – ось стиль роботи Пєшка…».
Макар Кононович Пєшко народився 21 січня 1911 року в с. Гоптари на Житомирщині (нині – Овруцького району). 1938 р. закінчив курси вдосконалення командного складу запасу. 23 червня 1941-го Виборзьким військкоматом м. Ленінграда у званні молодшого лейтенанта був призваний у діючу армію. Обіймаючи посаду командира взводу 23-го мотопонтонного батальйону 28-ї танкової дивізії 12-го танкового корпусу Прибалтійського військового округу, згодом – 8-ї армії Північно-Західного фронту, брав участь в оборонних боях на території Литви й Латвії. 28 серпня 1941 року в бою в районі Новгорода був тяжко поранений осколками ворожої авіабомби в передпліччя, спину, гомілку й стегно. Після госпіталю перебував у 37-му окремому запасному саперному батальйоні резерву Московського військового округу в м. Дзержинську. З грудня 1942 р. – технік-лейтенант, командир роти 149-го окремого мостобудівельного батальйону 11-ї армії Північно-Західного фронту. Брав участь у боях в районах міст Новгорода, Старої Руси, Осташкова, Дем’янська, Залуччя, Торопця. У складі Брянського фронту визволяв Брянськ, у складі Білоруського фронту – був учасником наступу на гомельському напрямі.
Восени 1944 р. 149-й окремий мостобудівельний батальйон у складі 18-ї армії 4-го Українського фронту брав участь у подоланні Карпатського хребта, визволенні Мукачевого й Ужгорода й за мужність і героїзм, виявлені в боях, був відзначений почесним найменуванням «Карпатський».
З 22 лютого 1945 р. інженер-капітан М. К. Пєшко, обійнявши посаду начальника штабу 149-го кремого мостобудівельного батальйону, продовжував визволяти Чехословаччину. День Перемоги зустрів під Прагою.
Після закінчення війни служив у Прикарпатському військовому окрузі. З 10 вересня 1946 року, закінчивши мобілізаційні курси при штабі округу, у званні майора обіймав посаду начальника штабу 9-го дорожнього депо в м. Чернівці. Заочно закінчив Військово-транспортну академію. З жовтня 1956 р. – начальник 49-го дорожнього депо Прикарпатського військового округу в м. Шепетівці Хмельницької області. Заочно закінчив Всесоюзний лісотехнічний інститут. 30 травня 1963 р. у званні підполковника звільнений у запас. Переїхав із сім’єю до Києва, працював інженером виробничо-технічного відділу спеціалізованого будівельного управління № 1 тресту «Київпідземдорбуд № 1».
Лише наприкінці жовтня 1944 р. Червона Армія поновила наступ і продовжила очищати від гітлерівських загарбників українські землі. 21 жовтня 1944 р. було визволене місто Тячів, 23 жовтня – Хуст. Під час визволення Хуста відзначився 17-й гвардійський стрілецький корпус гвардії генерал-майора Антона Йосиповича Гастиловича, а в його складі – 8-а стрілецька дивізія полковника Миколи Степановича Угрюмова й 138-а стрілецька дивізія полковника Василя Юхимовича Васильєва. До повного визволення України залишалися лічені дні…
vera blu rivenditori online, è possibile scoprire i punti importanti per cercare un mercante approvato.
Rolex Replicas
Come sapete si può essere sempre l'orologio si sta pagando per gli orologi