По всьому фронту – наступальні операції
Жовтень 1944 р. був позначений низкою успішних наступальних операцій Червоної Армії вздовж усього фронту від Карелії до Балкан. Стратегічне значення мали Прибалтійська наступальна операція військ Ленінградського, 3-го Білоруського та 1-го, 2-го і 3-го Прибалтійських фронтів (14 вересня – 24 листопада 1944 р.), Східно-Карпатська наступальна операція 1-го та 4-го Українських фронтів (8 вересня – 28 жовтня 1944 р.) і Белградська наступальна операція 2-го і 3-го Українських фронтів (28 вересня – 20 жовтня 1944 р.). Кровопролитна епопея визволення території Радянської України й Закарпаття з її стратегічними здобутками та грандіозними втратами наближалася до свого логічного завершення.
У боях на західноукраїнських землях відзначився талановитий льотчик-штурмовик лейтенант О. В. Кучеренко – старший льотчик 525-го штурмового авіаційного полку 227-ї штурмової авіаційної дивізії 8-го штурмового авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії 4-го Українського фронту.
Олександр Васильович народився на Донбасі в родині робітника. 1940 р. після закінчення школи й аероклубу в Слов’янську став до лав Червоної Армії. Професію бойового льотчика здобув у Ворошиловградській військово-авіаційній школі пілотів, яка в жовтні 1941-го була евакуйована до Казахстану, в місто Уральськ. У липні – грудні 1943 р. у званні молодшого лейтенанта він обіймав посаду пілота змінного складу 34-го запасного авіаційного полку 9-ї запасної авіаційної бригади Московського військового округу.
Повноцінно реалізувався талант льотчика Кучеренка після переведення на фронт, на початку 1944 р., де Олександр як молодший льотчик 208-го штурмового авіаційного полку 227-ї штурмової авіаційної дивізії 8-го штурмового авіаційного корпусу 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту брав участь у визволенні Лівобережної України, битві за Дніпро, визволенні Києва й Правобережної України. Його 227-а штурмова авіаційна дивізія відзначилась у боях за Бердичів, здобувши почесне найменування «Бердичівська».
З вересня 1944-го авіаційний полк О. В. Кучеренка воював у складі 8-го штурмового авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії 4-го Українського фронту (другого формування). Під час Львівсько-Сандомирської та Східно-Карпатської наступальних операцій корпус одержав почесне найменування «Львівський».
Олександр Васильович був безпосереднім учасником завершальних боїв за визволення України. 9 жовтня 1944 р. дві ланки штурмовиків Іл-2 дістали завдання: здійснити удар у районі містечка Колбасів, що на кордоні Закарпаття й Словаччини, де гітлерівці зосередили для контратаки техніку й живу силу. Під час операції у ведучого групи відмовив радіоприймач, тому командування взяв на себе лейтенант Кучеренко. У складних умовах він вивів групу на ціль і штурмовики точним ударом зірвали наміри ворога, знищивши п’ять автомашин, сім підвід, зенітну вогневу точку й армійський артилерійський склад, що підтвердили наземні війська. Командуванням 17-го механізованого корпусу Червоної Армії групі була оголошена подяка.
До кінця війни Олександр Кучеренко здійснив 130 бойових вильотів, знищив два танки, 46 автомашин, 35 залізничних вагонів, два склади з боєприпасами, кілька мінометних і зенітних батарей противника. 29 червня 1945 р. за зразкове виконання бойових завдань, виявлені мужність і героїзм 21-річному лейтенанту Кучеренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Після Перемоги відважний льотчик продовжував військову кар’єру, 1956 р. закінчив Київське вище військове інженерне училище, 1970-го звільнився в запас у званні полковника-інженера. Помер 23 березня 2004 р., похований у Києві.
Під час боїв за Закарпаття не лише окремі воїни, а й цілі з’єднання й частини виявляли звитягу й жертовність. Зокрема, почесне найменування «Карпатська» дістала 138-а стрілецька дивізія 18-ї армії 4-го Українського фронту. У бойовій характеристиці командира дивізії полковника В. Ю. Васильєва проглядається вся важка воєнна дорога з’єднання, але в ній нічого не сказано про трагічні сторінки біографії комдива.
Василь Юхимович – особистість унікальна. Він вільно володів шістьма мовами, зокрема й гінді, пройшов Першу світову війну унтер-офіцером, громадянську війну – бригадним комісаром. Упродовж 1933–1938 рр. був начальником розвідувального відділу штабу Середньоазійського військового округу. У 1938 році – репресований, засуджений до смертної кари, але вирок йому замінили на 10 років ув’язнення. Покарання відбував у казахстанських таборах. Дружина теж була репресована й загинула у засланні. У жовтні 1943 р. – реабілітований. З лютого 1944-го й до останніх днів війни командував дивізією. 10 жовтня того самого року за вміле керівництво військами, успішне виконання з’єднанням поставлених завдань, оволодіння великим вузлом спротиву ворога – містом Ворохтою – полковник Васильєв був нагороджений орденом Червоного Прапора. Після війни брав участь у Параді Перемоги в червні 1945 року, згодом жив у Києві…
У дні, коли війська 1-го та 4-го Українських фронтів завершували очищення від ворога західних областей України й Закарпаття, частини й з’єднання 2-го і 3-го Українських фронтів вели успішні бої за визволення Югославії. Під час Белградської стратегічної наступальної операції в першій половині жовтня 1944 р. з’єднання 2-го Українського фронту, подолавши Дунай, оточили Белград із півночі й північного заходу. Війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф. І. Толбухіна, форсувавши річку Мораву, вийшли до околиць югославської столиці з півдня.
Одним із натхненників і розробників Белградської операції став начальник штабу 3-го Українського фронту генерал-полковник С. С. Бірюзов. Сергій Семенович Бірюзов – з когорти людей, яким довелося долати неймовірно складні життєві обставини. Він народився в робітничій сім’ї на Рязанщині, у семирічному віці залишився круглим сиротою, з 13 років розпочав трудову діяльність. 18-річним юнаком вступив у Червону Армію. Уже за рік, як кращий курсант піхотно-кулеметних курсів, був переведений на навчання до Московської об’єднаної військової школи ім. ВЦВК. Там, у столиці Радянського Союзу, Бірюзов закінчив два університети (1929 р. і 1931 р.) і курси Військової академії ім. М. В. Фрунзе (1934–1937 рр.).
Початок Великої Вітчизняної війни генерал-майор Бірюзов зустрів на посаді командира 132-ї стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. З’єднання брало участь в оборонних боях в Україні та Білорусії, де успішно вийшло з ворожого оточення. На першому році війни дістав п’ять поранень, з них – два тяжких. Сергій Бірюзов відзначився не лише як бойовий генерал, а й як висококваліфікований штабіст-тактик. Зокрема, на посаді начальника штабу Південного (згодом – 4-го Українського) фронту Сергій Семенович виявив високі організаторські здібності, вміння планувати й забезпечувати проведення масштабних операцій з визволення від ворога Донбасу, Північної Таврії та Криму.
Важливою особливістю Белградської наступальної операції була успішна взаємодія армій союзних держав. Координація дій військ Червоної Армії та югославських і болгарських сил була покладена на генерал-полковника Бірюзова. Про це він згадував у своїх мемуарах: «Уранці 5 жовтня я прилетів у Крайову, куди згодом прибула болгарська урядова делегація на чолі з міністром Добрі Терпешовим. Йосип Броз Тіто був дуже привітним. За всім вгадувалося, що він багато чого чекав від цієї зустрічі. Викладений мною план операції не зустрів ніяких заперечень. Одностайною була думка учасників зустрічі стосовно використання в цій операції болгарських військ. Усі зійшлися на тому, що болгарський народ не може носити на собі клеймо Каїна за злочинні дії колишнього царського уряду…».
С. С. Бірюзов також відзначив цікаві деталі спільного оперативного плану: «На всіх вирішальних напрямах наступ повинен був розпочатись у різні терміни. 3-й Український фронт завдавав удару 13–14 жовтня. Війська Народно-визвольної армії Югославії розпочинали дії 9–10 жовтня. 2-а болгарська армія виступала на ніському напрямі 8 жовтня. Цим вирішувалося кілька завдань: дезорієнтація стосовно головного удару, сковування його значних сил на флангах, порушення роботи тилу, зрив інженерної підготовки в смузі майбутнього наступу нашого фронту і, насамкінець, скритність зосередження ударного угруповання радянських військ…».
20 жовтня 1944 р. Белград був визволений. Про успіх стратегічної операції свідчить те, що безповоротні втрати 300-тисячного угруповання 2-го й 3-го Українських фронтів і Дунайської воєнної флотилії становили лише 4 350 осіб (1,5 %). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 р. за вміле керівництво військами під час Великої Вітчизняної війни й виявлені мужність і героїзм Маршалу Радянського Союзу Сергію Семеновичу Бірюзову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Урядом Югославії він був удостоєний найвищої нагороди – звання Народного Героя Югославії, але вже посмертно…
Бірюзов трагічно загинув на югославській землі рівно через 20 років після пам’ятних подій жовтня 1944-го: 19 жовтня 1964 р. літак, яким воєначальник на чолі радянської військової делегації вилетів, щоб взяти участь в урочистостях із нагоди 20-ї річниці визволення югославської столиці, розбився поблизу Белграда.
Успіхи боїв середини жовтня 1944-го стали останньою сходинкою перед вирішальним зіткненням охоплених агонією сил нацизму й фашизму з Антигітлерівською коаліцією за визволення Латвії, України та Югославії, яке було завершене до кінця місяця.
Підготував Віталій ГОРОБЕЦЬ,
старший науковий співробітник Меморіального комплексу
«Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років».
Документи та знімки з фондозбірні Меморіального комплексу
Коментарi
-
kilin
02/02/2015 6:11
vera blu rivenditori online, è possibile scoprire i punti importanti per cercare un mercante approvato. Come sapete si può essere sempre l'orologio si sta pagando per gli orologi
