Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
19/08/2014 13:41

Львівсько-Сандомирський напрям – бої тривають

У першій половині серпня 1944 року радянські війська вели запеклі бої західніше й південно-західніше Львова та продовжували наступ у районі Сандомира (Польща), розширюючи й зміцнюючи плацдарм. Кровопролитні баталії розгорнулися на обох берегах Вісли…

З’єднання лівого флангу 1-го Українського фронту у взаємодії з 4-ю танковою армією вели наступ у районі Самбора – важливого опорного пункту в передгір’ї Карпат, що прикривав Дрогобицький район із північного заходу. Гітлерівці підготували тут потужні оборонні позиції і, здійснюючи сильні контратаки, стримували наступ Червоної Армії. Тільки після того, як війська фронту захопили міста Дрогобич та Борислав і вийшли в тил самбірського угруповання противника, ситуація в цьому районі кардинально змінилася. Фашисти були змушені зняти частину своїх військ із району Самбора й перекинути їх для створення оборони вздовж Дністра. Своєчасно викривши цей маневр ворога, частини 305-ї стрілецької дивізії полковника А. Ф. Васильєва за підтримки артилерії раптовою нічною атакою захопили північно-західну околицю міста. Після доби вуличних боїв вранці 8 серпня 1944 р. Самбір визволили від ворога.

Протягом 11–15 серпня війська 4-ї танкової армії були передислоковані на Сандомирський плацдарм, де вже діяли частини 1-ї гвардійської танкової армії.

У боях на сандомирському напрямі особливо відзначився 11-й гвардійський танковий корпус під командуванням генерал-лей­те­нанта танкових військ А. Л. Гетьмана.

 

Андрій Лаврентійович Гетьман народився 5 жовтня 1903 р. у селі Клепалах на Сумщині в селянській родині. Закінчив початкову школу, працював чорноробом на цукроварні та залізничній станції у Ворожбі. З 1924-го в Червоній Армiї. Пiсля закiнчення вiй­сь­ко­вої школи червоних старшин і Військової ака­демiї механiзацiї й мото­ри­зацiї РСЧА призначений начальником штабу механізованої бригади. Брав участь у боях із японцями поблизу озера Хасан і річки Хал­хiн-Гол. 1940-го підполковник Гетьман призначений командиром 45-ї окремої легко-танкової бригади Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. З березня 1941 року полковник А. Л. Гетьман – командир 27-ї танкової дивізії, потім – начальник штабу 30-го механізованого корпусу Далеко­східного фронту. На цій посаді він зустрів Велику Вітчизняну вій­ну.

У серпні – листопаді 1941 р. командир 112-ї танкової дивізії Західного фронту полковник Гетьман бере участь у боях під Москвою. У квітні 1942-го полковник (з 30 травня 1942 р. – генерал-ма­йор танкових військ) А. Л. Гетьман призначений командиром 6-го танкового корпусу, який 23 жовтня 1943 р. був переформований у 11-й гвардійський танковий корпус. Брав участь у Курській битві, зокрема в Бєлгородсько-Хар­кiвськiй наступальній опе­ра­цiї, визволяв Правобережну Україну, Польщу, Румунiю. Війська під командуванням генерал-лейтенан­та танкових військ Гетьмана (це звання йому було присвоєно 21 серпня 1943 р.) особливо вiдзна­чились у Жи­томирсько-Берди­чiвськiй, Кор­сунь-Шевчен­кiв­ськiй, Про­ску­рiвсько-Чернi­вець­кiй і Львiв­сько-Сандо­мир­ськiй операцiях. З кінця серпня 1944 р. i до Перемоги А. Л. Гетьман обіймав посаду заступника командувача 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, брав участь у Вар­шав­сько-Поз­нан­сь­кій, Східно-По­ме­ранській і Бер­лiн­ськiй наступальних опе­ра­цi­ях.

Пiсля вiйни – на вiд­по­вi­даль­них посадах у бронетанкових вiйськах, згодом командував військами Уральського, Закавказького та Прикарпатського військових округів. З 1953 р. – гене­рал-пол­ковник танкових військ. З 1964 р. до 1972 р. генерал армії Гетьман очолював Центральний комітет ДТСААФ СРСР. За вміле керівництво військами, особисту мужність і героїзм, виявлені в роки війни, та з нагоди 20-рiччя Великої Перемоги 1965 р. удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Жив у Москві. Помер 8 квітня 1987-го. 

 

Під час боїв за Сандомирський плацдарм дії сухопутних військ із повітря прикривали льотчики 8-ї та 2-ї повітряних армій 1-го Українського фронту. У небі над Віслою відважно билися двічі Герой Радянського Союзу полковник О. І. Покришкін (який 19 серпня 1944 р. першим у Червоній Армії удостоєний третьої медалі «Золота Зірка»), Герої Радянського Союзу майори А. В. Ворожейкін і Д. Б. Глінка, капітани С. Д. Луганський і Г. А. Речкалов (у майбутньому удостоєні другої медалі «Золота Зірка») та багато інших. З-поміж них і син України – І. І. Бабак, який під час Львів­сько-Сан­до­мирської наступальної операції особисто збив шість ворожих літаків і ще два – у групі.

Іван Ілліч Бабак народився 26 липня 1919-го в селі Олексіївці на Дніпропетровщині в родині селян. Закінчив Запорізький педаго­гічний інститут і місцевий аеро­клуб. Працював учителем у сільській школі. З 1940 р. у лавах Червоної Армії. 1942-го закінчив Сталінградське військове авіаційне училище льотчиків. З травня того самого року сержант І. І. Бабак – на фронті, у лавах 45-го винищувального авіаційного полку. Його наставниками та друзями стали майбутні Герої Радянського Союзу Дмитро та Борис Глінки, Микола Лавицький, Микола Кудря та інші. Брав участь у боях на Південному, Північно-Кавказькому та Закавказькому фронтах, особливо відзначився в повітряних боях на Кубані. Молодий льотчик швидко гартувався у цих повітряних двобоях: влітку 1942 р. відкрив особистий бойовий рахунок, збивши в районі Моздока ворожий винищувач Me-109. Упродовж півроку під час повітряної битви на Кубані, прориву ворожої оборони на річці Молочна та визволення Маріуполя, Бабак особисто збив 18 ворожих літаків, і 4 – у групі. Указом Президії Вер­хов­ної Ради СРСР вiд 1 листопада 1943 року гвардії молодшому лейтенанту I. I. Бабаку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Навесні 1944 р. після повернення з госпіталю, де він лікувався внаслідок загострення важкої форми малярії, I. I. Бабак був призначений заступником командира з повітряно-стрілецької служби 100-го гвардійського винищувального полку. Брав участь у боях під Яссами й Сандомиром.

Потому Іван Ілліч воював у небі України, Молдови, Польщі, Чехословаччини, Німеччини. «На ім’я цієї людини, захоплені відгуки про його безмежну відвагу й високу льотну майстерність можна натрапити в багатьох творах мемуарної літератури, присвячених подвигам радянських льотчиків. У 25 років він командував полком винищувачів…» – писав про Івана Бабака тричі Герой Радянського Союзу О. І. Покришкін (варто зазначити, що йдеться про 16-й гвардійський винищувальний авіаційний полк, яким раніше командував сам Покришкін – одночасно із призначенням на посаду I. I. Бабаку було присвоєно військове звання «гвардії капітан»). Загалом на його рахунку – 37 ворожих літаків збитих особисто, і 4 – у групі.

16 березня 1945 року під час повернення з 330-го бойового вильоту в район німецького міста Лаубан літак гвардії капітана Бабака був збитий. Бойові побратими вважали його загиблим. На борту «Аерокобри» 100-го гвардійського авіаполку, придбаної на кошти, зібрані маріупольськими школярами (на ній раніше літав Іван Ілліч), однополчани зробили напис: «За Ваню Бабака!».

Лише після Перемоги з’я­су­ва­ло­ся, що Іван Бабак зумів врятуватися з літака, охопленого по­лу­м’ям, вистрибнувши з парашутом. Поранений та обгорілий він потрапив у ворожий полон, де поводився гідно, не зрадивши Батьківщину. Після визволення американськими військами завдяки щасливому випадку дав про себе знати комдиву Покришкіну і той допоміг йому повернутися до свого полку! Однак згодом Бабака таки відправили до спеціального табору під Уфою, де проходили перевірку колишні військовополонені…

 

Після семи місяців поневірянь (з яких найстрашнішим було підозріле ставлення до всіх, хто пройшов через пекло полону) він повернувся до військової авіації, але 1948-го змушений був звільнитись у запас. Пильну увагу органів державної безпеки він відчував і згодом, коли, повернувшись до своєї мирної професії, працював учителем хімії і директором школи – пережив і доноси, і допити, і обшуки. 1979-го пішов на заслужений відпочинок із посади інспектора Полтавського міського відділу народної освіти. Упродовж свого цивільного буття ця скромна, працьовита людина брала активну участь у громадському житті, зокрема перебуваючи на посаді заступника голови обласної шахової федерації.

Іван Ілліч Бабак помер 24 червня 2001 року, залишивши нащадкам видану 1981-го автобіографічну книгу «Зірки на крилах». Похований на Центральному цвинтарі Полтави.

До 10 серпня 1944 року війська 1-го Українського фронту вийшли на рубіж південних околиць Сандомира – Качице – Лагув – Ракув. Загалом плацдарм на Віслі був розширений до 60 км по фронту й до 50 км завглибшки. 

Тим часом українськими теренами з боями продовжували просуватися війська 4-го Українського фронту. До 15 серпня 1944 р. вони вийшли на рубіж Сколе – Ясень – Кути, де за вказівкою Ставки ВГК тимчасово перейшли до оборони й підготовки нової наступальної операції в Карпатах…

Підготував Златко ЗЛАТАНОВ,

науковий співробітник

Меморіального комплексу

«Національний музей історії Великої

Вітчизняної війни 1941–1945 років».

Документи та знімки з фондозбірні

Меморіального комплексу

друкувати
Додати коментар

Інші статті