Слов’янськ звикає жити під мирним небом
Минув місяць відтоді, як українські силовики звільнили від сепаратистів місто Слов’янськ. Але чимало громадян і нині з острахом виходять на вулицю. Жителі натерпілися такого жаху, що й досі ходять швидко, постійно поглядаючи навсібіч і в небо…
Війни ніхто не чекав…
Ставлення до українських вояків у Слов’янську, як і раніше, неоднозначне. Дехто не може забути руйнувань, яких зазнало місто, і смерті мирних громадян. Декотрі впевнені, що миру можна було досягти іншими шляхами й домовитися з сепаратистами. А в деяких містян родичі та знайомі досі воюють у лавах бойовиків. Проте чимало слов’янців, які підтримували сепаратистів, зрозуміли чи тільки починають розуміти, що якраз самопроголошеним керівникам так званої ДНР мають «дякувати» за пережиті жахи, яких вони зазнали через них…
Жителька Слов’янська Ельвіра Старічова пам’ятає Велику Вітчизняну – хоча й була тоді маленькою дитиною. Вона не могла й у страшному сні уявити, що їй доведеться пережити ще одну, й таку страшну, війну.
– У мене російське коріння, та останніми місяцями я стала справжньою патріоткою України. Ніколи не подумала б, що ті, кого ми вважали братами, будуть знищувати наших людей. Ще більшим шоком для мене було те, що бойовиками стали мої земляки, жителі Донбасу! Якби ви бачили, як вони поводилися, що коїли… Я й жити не хочу поруч із такими «борцями» та «захисниками», які одразу перетворилися з людей на кровожерних звірів, – зі сльозами на очах згадує Ельвіра Петрівна.
Містяни раді приходу українських військових, адже припинилися розбої й беззаконня, нарешті вони можуть спокійно виходити на вулицю. Ельвіра Старічова згадує, що сепаратисти ні до кого не були прихильними.
Один із сусідів пенсіонерки активно підтримував «нову владу», закликав усіх допомагати сепаратистам. Проте на початку червня четверо людей у «камуфляжі» зухвало викинули його з машини, побили й забрали транспортний засіб. Потерпілий скаржився «колегам» розбійників, але це закінчилося для нього теж стусанами та погрозами. Тож не дивно, що цей чоловік різко змінив своє ставлення до «ополченців ДНР».
На судження деяких жителів вплинуло й те, що бійці Національної гвардії відмовилися від пропозиції декотрих місцевих активістів – допомогти їм знести пам’ятник Леніну! Ті, хто прихильно ставився до бойовиків, уже готувалися розповідати про руйнування пам’ятників, які чинять українські військові. Але завдяки виваженості, виявленої солдатами й добровольцями-резервістами, підстав для таких розмов не знайшлося…
Втекти із захопленого міста вдалося не всім
Після звільнення Слов’янськ постійно патрулюють міліціонери, зокрема бійці батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-1». Для правоохоронців завжди є робота: то доводиться затримувати мисливця за брухтом, то припиняти сімейний конфлікт…
Біженці, які виїхали з міста під час його утримання бойовиками, потроху починають повертатися на батьківщину. За словами Уповноваженого Президента України з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях, народного депутата України Ірини Геращенко, щодня у Слов’янськ повертається близько 300 жителів.
Попри те, що інфраструктура міста ще не до кінця відновлена, влада робить усе можливе, щоб це виправити. Зокрема, налагоджено автомобільне сполучення – дістатися можна не тільки до будь-якої точки Слов’янська, а й навколишніх міст.
«Маршрутками» прибула в містечко родина Катерини Ганіної. Жінка з чоловіком і двома маленькими дітьми виїхали звідси на початку травня і зважилися повернутися додому лише наприкінці липня. На час військових дій їм надала притулок сім’я з Дніпропетровська. Катерина тільки з теленовин і дзвінків друзів дізнавалася про той жах, що творився в рідному місті.
– Ми вчасно виїхали – ще коли це було можливо. Адже потім бойовики перекрили всі дороги, і вислизнути з міста вдавалося не всім. Тоді нам довелося буквально прориватися. Скрізь постійно гриміли постріли й вибухи. Брат мого чоловіка загинув наприкінці червня: він збирався вивезти дружину зі Слов’янська, але в нього влучила куля прямо біля автомобіля, коли він мав їхати за нею, – Катерина на кілька хвилин замовкає, занадто тяжкі ці спогади…
Таке нелегко пережити дорослим, то що вже казати про психологічні травми, яких зазнали діти Катерини. 5-річний Артем і 7-річна Анастасія й досі з криками прокидаються вночі й довго не можуть заснути…
– Ми повернулися в місто з тривожним почуттям. Після того, що ми бачили й чули, не вірилося, що Слов’янськ міг стати знову мирним. А виявилося, що тут уже спокійно гуляють із дітьми, немає перебоїв із постачанням харчових продуктів. Вулиці знову безпечні, транспорт курсує нормально. Якби не зруйновані будинки, можна було б подумати, що то – лиш страшний сон. Хіба що солдати зі зброєю постійно нагадують: нещодавно тут точилися бої. Нам пощастило – наш будинок майже не постраждав, лише потрощили паркан і розтягли речі з двору. Однак проти втрат інших людей – це дрібниці, – наголошує Катерина.
Не забудуть – не пробачать?
Поступово Слов’янськ звикає до мирного буття. Під час відвідання міста Президент Петро Порошенко заявив, що органи влади роблять усе можливе, щоб люди повернулися до нормального життя якомога швидше.
Жителі відновлюють оселі, планують майбутнє, але побоюються, що в місто можуть повернутися бойовики, які знову принесуть руйнування й смерті. Ті, хто пережив панування терористів у Слов’янську, сподіваються, що мирне життя настало назавжди, а бойовики, які вбивали й підставляли під кулі своїх співвітчизників, будуть покарані.
– За те, що коїлось у місті, за загиблих мирних жителів я взагалі не знаю, яку кару треба цим людям!.. Сподіваюся, що нічого не зміниться на гірше – уже більше немає сил боятися. Ми віримо, що незабаром не тільки у Слов’янську, а й на всьому Сході буде мир та спокій… – з надією завершує розповідь Катерина Ганіна.
Роман ЧАБАК, м. Київ
