Львівсько-Сандомирська операція. Початок третього етапу

Наприкінці липня – початку серпня 1944 року бойові дії на українських теренах характеризувалися подальшим розгортанням успішного наступу військ 1-го Українського фронту на львівсько-сандомирському стратегічному напрямі. 28 липня розпочався третій етап Львівсько-Сандомирської наступальної операції, що тривав до кінця серпня…

Уранці 27 липня, після кількаденних запеклих боїв, спільними рішучими діями військ 3-ї гвардійської танкової армії із заходу, 60-ї армії зі сходу й 4-ї танкової армії з півдня був визволений Львів. Того самого дня наказом Верховного Головнокомандувача визволителям столиці Галичини була оголошена подяка, 79 з’єднань і частин 1-го Українського фронту отримали почесне найменування «Львівських», 116 – нагороджено орденами.

Також 27 липня радянські війська повністю очистили від гітлерівців Перемишль. Бої за це місто-фортецю були запеклі. Частини 3-ї гвардійської танкової армії, які наступали на Перемишль зі сходу, здійснили протягом ночі марш-кидок на кілька десятків кілометрів і вранці 26 липня несподівано для ворога підійшли до стін міста. Виявивши це, гітлерівці намагалися зірвати переправу через річку Вяр, але було вже пізно: подолавши водну перешкоду, радянські автоматники закріпилися на протилежному березі. Тим часом сапери розвідали броди й знешкодили мінні поля. До міста ринули дві бригади 6-го гвардійського танкового корпусу. На великій швидкості танкові підрозділи ввірвалися на околиці Перемишля, не втративши жодної бойової машини.

Проте в подальшому ворог чинив сильний опір радянським військам. Гітлерівці замінували вулиці, встановили протитанкові загородження. З провулків, дворів, зруйнованих будинків вели вогонь танки та штурмові гармати. Противника підтримували вогнем три бронепоїзди. Кожний квартал доводилося брати з боєм…

Одночасно із заходу й півночі на місто наступали інші частини 1-ї гвардійської танкової та 13-ї армії і кінно-механізована група. Усю ніч ішли кровопролитні бої. Лише до ранку наступного дня опір ворожого гарнізону був подоланий, а до полудня частини 6-го гвардійського танкового корпусу повністю очистили Перемишль. У місті була захоплена велика кількість складів з обмундируванням, продовольством і кілька залізничних ешелонів із різними вантажами.

Успішними діями Червоної Армії на західноукраїнських теренах послаблена боями німецька група армій «Північна Україна» була роз’єднана: одна її частина відкочувалася на захід, до Вісли, інша – відступала на південний захід, до Карпат. 24 липня ліве крило 1-го Українського фронту форсувало Дністер, а 27 липня взяло штурмом Станіслав (нині – Івано-Франківськ). У боях за місто відзначилися 141-а, 395-а й 237-а стрілецькі дивізії 18-ї армії. Наказом Верховного Головнокомандування від 10 серпня 1944 р. військам, які визволяли Станіслав, була оголошена подяка, багато з’єднань і частин отримали почесні найменування «Станіславські»…

Отже, до 27 липня наступ радянських військ розгорнувся на фронті понад 400 км, а глибина їхнього просування сягнула 200 км. Війська 1-го Українського фронту під час 15-денного наступу майже повністю визволили від гітлерівців західні області України, розгромивши бродське, львівське, рава-руське угруповання ворога й завдавши значних утрат красноставському та станіславському угрупованням.

28 липня 1944 р. розпочався третій етап Львівсько-Сандомирської операції. Після визволення Львова, Станіслава та Перемишля Ставка ВГК поставила командуванню 1-го Українського фронту завдання: військам правого крила розгорнути наступ на західному напрямі, не дати ворогові змоги закріпитися на західному березі Вісли, з ходу форсувати її й захопити плацдарм у районі Сандомира (Польща); військам лівого крила – оволодіти Дрогобицьким промисловим районом і зайняти перевал через карпатський хребет на напрямах Гуменне, Ужгород, Мукачеве…

Праве крило фронту спільно з танковими з’єднаннями, перекинутими на північ з-під Львова, наприкінці липня 1944 р. з боями вийшло до східного берега Вісли на ділянці Аннополь – Баранув. З ходу розпочали її форсування головні сили 1-ї гвардійської танкової армії (командувач – генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) та 11-й гвардійський танковий корпус під командуванням генерал-майора А. Л. Гетьмана, у складі якого особливо відзначилася 20-а гвардійська механізована бригада на чолі з полковником А. Х. Бабаджаняном, котрому за військовий хист і відвагу під час форсування Дніпра було присвоєно звання Героя Радянського Союзу…

Амазасп Хачатурович Бабаджанян до лав Червоної Армії призваний у 1925 р. Після закінчення піхотної школи служив у Закавказькому військовому окрузі, де пройшов шлях від командира взводу до начальника відділення штабу пункту ППО в місті Баку. 1938 р. переведений до Ленінградського військового округу на посаду помічника командира кулеметного полку. Брав участь у радянсько-фінляндській війні. На початку Великої Вітчизняної – майор, командир 395-го стрілецького полку 127-ї стрілецької дивізії 19-ї армії Західного фронту, учасник Московської битви. 1942 р. закінчив прискорений курс Військової академії ім. Фрунзе, у 1942–1944 рр. на чолі механізованої бригади визволяв Правобережну Україну й Польщу. У 1944–1945 рр. командував 11-м гвардійським танковим корпусом, воював на території Німеччини, штурмував Берлін. 1948 р. закінчив Військову академію Генерального штабу, командував армією, військами Одеського військового округу. У 1967–1969 рр. – був начальником Військової академії бронетанкових військ, а з 1969-го – начальником танкових військ Радянської Армії, 1975 р. йому присвоєно військове звання «головний маршал бронетанкових військ». Помер у листопаді 1977 р., похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

До 3 серпня 1944 р. війська правого крила фронту створили на південному заході від Сандомира плацдарм 30 км завширшки й близько 25 км завглибшки, зайнявши при цьому 50 населених пунктів. Для розширення та зміцнення плацдарму командувач військ 1-го Українського фронту Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв переправив на правий берег Вісли резерв, який доти не вводився в бій. На цій ділянці радянсько-німецького протистояння розпочалися багатоденні запеклі бої…

У період, коли точилася кривава боротьба за Сандомирський плацдарм, війська лівого крила фронту продовжували наступ на дембицькому напрямі. На початку серпня 1944 р. рішенням Ставки ВГК із військ лівого крила 1-го Українського фронту для дій у гірській місцевості було заново створене нове оперативне об’єднання Червоної Армії – 4-й Український фронт (розформований після визволення Криму). До складу новоутвореного об’єднання ввійшли 1-а гвардійська, 18-а та 8-а повітряна армії, а також зенітні, мінометні, артилерійські, інженерні з’єднання й частини, частини та підрозділи тилового забезпечення. Командувачем військ 4-го Українського фронту був призначений генерал-полковник І. Є. Петров, членом Військової ради – генерал-полковник Л. З. Мехліс, начальником штабу – генерал-лейтенант Ф. К. Корженевич.

6 серпня 1944 р. війська 4-го Українського фронту, розгортаючи наступ у передгір’ях Карпат, штурмом оволоділи великим промисловим центром Дрогобичем. Успішний наступ радянських військ на території України тривав…

друкувати