П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Проблема
07/08/2014 15:22

За кожну сотку землі варто боротися. Бо вона українська…

Тестом на випробування для нинішньої влади стане те, наскільки їй вдасться не тільки впоратись із сепаратизмом-тероризмом, налаштувати мирне життя в місцях колишніх боїв, а й розпочати таку ж непримиренну боротьбу з корупціонерами, що особливо відзначилися на ниві дерибану найціннішого українського багатства – землі. А нахапали-нарізали чорноземів-лісів-берегів багатії й чиновницька братія досхочу. Найкращі ділянки узбережжя водосховищ, річок, морів, паркові зони й навіть заповідні терени – все уже поділено, загороджено парканами, обнесено колючкою й виставлено сторожу зі злими псами, а чи й взагалі забудовано. І не дивно, адже наші верховоди-керманичі споконвіку дозволяють собі на пару з новобагатьками ігнорувати закон і потреби громади, то чи відмовиться від такого блага князьок чи торгаш меншого «калібру»? Звісно, ні, бо це СИСТЕМА, яку, хай би як було прикро, ще навіть не пробували зламати. Не знаю, чи болить душа в того, хто колись торував, чи в того, хто нині торує в Києві «печерську естафету» від факту, що в Україні лише 35% зон відпочинку біля води мають необхідний пакет дозволів на будівництво і загалом свою діяльність. Та ні, товариство, марно наводити якісь дані, бо навряд чи дочекаємося «благородного інфаркту». Щороку громади міст і сіл втрачають території – від них плавно дрейфують столичні острови, одеські набережні, карпатські схили, харківські парки. Доки?

Ай-ай-ай-свавілля
Десятиліттями безліч журналістів, активістів, пікетувальників, політиків, звичайних громадян у своїх дописах, вимогах та листах волали про «дерибан». Але їх не чули ані в допомаранчеві часи, ані згодом, ані, тим паче, з приходом у владні кабінети делегатів від відомої політичної сили, точніше «сім’ї». Наївні гадали, що їх почують. Хто? Невже ті, що не посоромилися привласнити навіть заповідні та святі місця рідної країни? Марні сподівання, висловлені в тисячах звернень, позовів. До болю і гніву народного удавано «глухонімим небожителям» доводилося надто довго спускатися на грішну землю, прислухатися, щоб насправді його почути.
Хіба до снаги власникові «Ме­жигір’я» було «почути» й «торкнутися» проблем сільської громади, в якої вкрали річку, вичерпали з її русла пісок на будівництво того ж таки чергового «будиночка» на могилах козацького монастиря? Гравець, що марив про краплену геополітичну карту у своїй кишені, не опікувався великою українською родиною – вочевидь, то не було темою для його насущних роздумів: надто багато «родичів» понабиралося, й сорочок на всіх не вистачить. Так само, як вирішив самодержавний магнат, не настачить на всіх лісів Сухолуччя, ялівцевих стежинок і кіломет­рових пляжів держзаказника на кримському мисі Айя. І справді, куди ж синам причалювати на яхтах класу «Бандідо»? Та й деякі рої-сімейки цього й інших кланів теж за власну лояльність та підтримку вимагали своєї «скромної пайки»…
Звісно, революція змела з насиджених місць багатьох сучасних «феодалів», а їхніми палацами, почасти взірцями совкового несмаку, й гектарними угіддями пройшлися тисячі екскурсантів. Але радіти зарано, адже той самий фео­дальний вірус глибоко засів у підкірці багатьох українців. Тут воювати доведеться ще дуже довго, адже йдеться про стереотипи поведінки, нав’язані суспільству мало не з часів царя Гороха. Успіх на шляху очищення від «мікроба» чекає тільки в разі, коли почнуть однаково сильно бити як по руках, що беруть, так і по тих, хто купує рішення суду, дає на лапу архітекторові чи голові села. І не кажіть, що це не спрацьовує. Іншими словами – «антибіотиками» проти свавілля є ми самі – українські громадяни.
Хапальний рефлекс – нездорова звичка
Приміром, наразі київські активісти, що раніше боролися з «молодою командою» Черновецького, тепер б’ють на сполох через підозри, що колишній нардеп-регіонал «окупував» Блакитне озеро, де відпочиває багато киян і де збудовано кілька сотень дачних будиночків столичан. Вони кажуть, що перебіжчик у ряди позафракційних наважився привласнити громадський пляж, стадіон й обніс усе парканом, залишивши дітям простих громадян неокультурений берег. Люди обурені тим, що деяких політиків Майдан так нічому й не навчив. Так само триває будівництво на протилежному березі, де на кількох гектарах уже давно споруджується комплекс релаксу. Секрет оборудки простий – за відомою українцям схемою, озеро торік стало… кар’єром. Зі зміною статусу водного об’єкта зникла й захисна водоохоронна зона навколо озерця, прибравши останні перепони на шляху «феодалів».
Тому не будьмо байдужими, земляки, не даваймо спуску будь-кому, хто поклав око на чуже, а тим паче громадське. Наразі правоохоронці активізували діяльність на деяких ділянках антикримінального фронту. Це лише початок наступу, і його подальші результати та масштаб залежатиме як від політичної волі й безкомпромісності, так і позиції суспільства. Тож варто опікуватися розслідуванням не лише справ на кшталт «межигірської», а й придивлятися до того, що творили і продовжують творити місцеві князьки. Приміром, достеменно розібратися з тим, хто зумів захопити землі парку «Подільський» у Хмельницькому, що призвело до значних збитків. Прокуратура міста й обласна Держсільгоспінспекція встановили факт самовільного використання частини території (майже гектар) згаданого осередку відпочинку під комерційну забудову. Тут у фігурантів справи, як мовиться, все попереду. А от днями голова однієї з РДА на Херсонщині таки дочекався вердикту суду й долі: 11 років неволі за хабарництво. Причому, те здирництво увійде в аннали історії як один з найбільших хабарів – майже 7 млн гривень! Під «роздачу» потрапив і син посадовця – працівника спецслужби, що став спільником татуся-рекордсмена. А викрили родинний «дует» бозівці позаторік, коли довідалися, який гонорар просить районний очільник за прихильність до прохання про передачу 12 громадянам у власність ділянок загальною площею 23 га. Оперативне прикриття оборудки забезпечував син керівника, але це їм не допомогло.
Сподіваємося, що належну та справедливу правову оцінку суд виголосить і щодо дій першого заступника одного з міністрів. Борці з економічною злочинністю столичної області викрили його у зловживанні службовим становищем. Чиновнику інкримінують погодження незаконного відчуження 350 га землі у с. Софіївська Борщагівка Києво-Свя­то­шин­сь­ко­го району. Одним підписом було припинене право на користування частиною території ДП «Пуща-Во­диця» й передано її у приватну власність фізосіб. Днями право­охоронці поінформували про астрономічний розмір збитків державі від такого-от «погодження» – понад 370 млн гривень! Схожу схему «нарізання наділів» нещодавно вирахували безівці й на Львівщині. Фігурантами спільної із прокуратурою розробки стала група змовників, які влаштували самозахоплення 400 га земель вартістю майже 2 млн гривень. Згодом з’ясувалось: справжні власники ділянок – 150 пайовиків.
Гаряча пора наразі й у запорізьких міліціонерів. У червні сищики обласного УБОЗу впіймали на гарячому одразу двох відповідальних працівників Державного земельного агентства. Начальниця управління та керівниця райвідділу згаданої структури не погоджувалися підготовляти документи й накази на виділення ділянок сільгосппризначення (28 га) менш ніж за 40 тис. гривень «преміальних». Звісно, у цих панянок після викриття одразу «потекла туш із повік» і погіршилися апетит та сон. Очевидно, вони не знали, що хапальний рефлекс – погана звичка, яка дуже шкодить здоров’ю та назавжди заплямовує життєве «реноме».
Таки щось залежить і від нас…
Схожа доля, як у пляжів київського Блакитного озера, може очікувати й земельні ділянки, розташовані навколо Вишенського озера у Вінниці. Містяни наразі стурбовані тим фактом, що міськ­рада без громадського обговорення й поради з тамтешніми мешканцями зібралася влаштувати земельний аукціон і продати тому, хто більше заплатить, частину відпочинкової зони загального доступу. Вінничани вимагають втручання прокуратури, аби скасувати торги, заплановані на вересень. «Про деталі протистояння для «ІЗ» оповів місцевий журналіст, котрий присвятив чимало публікацій саме викриттю кримінальних латифундистів. В. о. міського голови Сергій Моргунов зауважував, що аукціони з продажу вільних земельних ділянок на лівому березі цього ставка (загалом 6 га) проводитимуть, щоб вивести території із захаращеного стану і впорядкувати квартал відповідно до Генплану міста, розширивши зону садибної забудови. Він запевняє: кошти від аукціонів підуть у бюджет розвитку міста.
Проте активісти розшифровують сенс своєї незгоди, зокрема в соцмережах. Вони наполягають: будівництво, боротьба з котрим ведеться уже кілька років поспіль, призведе до осушення численних джерел, звідки вінничани беруть воду, та порушення локальної екосистеми. Так само містяни переймаються можливим нищенням озера Качатник, де водяться дикі качки, бобри й інші звірі. Водойму планують засипати й віддати під приватну забудову. Причому то не «диванний протест» користувачів Інтернету. Громада насправді влаштовувала велелюдні збори, куди приїздили представники міської влади. 6 липня чергова сесія Він­ницької міськради таки ухвалила рішення, яке передбачає початок розробки проекту детального планування території навколо Вишенського озера, з виокремленням близько сотні наділів для вільної ринкової купівлі. Вже й була визначена стартова вартість лота – 2 тис. доларів за сотку, та й екологи дали згоду на осушення й забудову території. Та найбільше вінничан турбує не процедура чи справжність дозволів. Вони переймаються тим, що осередок, умовно кажучи, живої природи, розберуть «свої люди». Причому громадяни вбачають у такій забудові ознаки порушення Водного кодексу України та низки інших нормативних актів. Громадський актив навіть спробував сформувати належну опозицію намаганню ось такого поповнення міського бюджету.
Тепер громада боїться, що скоро в неї відберуть ще одне місце, де можна безплатно й не на приватній території порибалити чи погуляти, вибравшись із бетонних коробок міських «джунглів» з дітьми й онуками.
Сподіваємося, що вінницькій громаді вдасться відстояти свій інтерес, тим паче, вона вже має позитивний досвід у цій справі. Саме завдяки активності було збережено 6 тис. дерев у П’ят­ни­чан­ському лісопарку, де торік планувалось будівництво університетської клініки і скасовано таке рішення.
Отже, багато що залежить і від нас, від нашої небайдужості, шановне товариство…
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті