Львівсько-Сандомирська операція. Другий етап
У другій половині липня 1944 р. Червона Армія продовжувала успішні наступальні бої на теренах України та Білорусії. На українських територіях головною ареною визвольних баталій залишався львівсько-сандомирський стратегічний напрям.
Початок другого етапу Львівсько-Сандомирської наступальної операції ознаменувався кількома спробами гітлерівських з’єднань вирватися з оточення в західному напрямку на Кам’янку-Струмилову, а потім на південь – до Золочева. Але їхні контратаки не мали успіху. Внаслідок нищівних ударів військ 1-го Українського фронту й авіації 22 липня 1944 року бродівське угруповання ворога було розгромлене, зокрема й німецький 13-й армійський корпус, у складі якого діяла 14-а гренадерська дивізія СС «Галичина». З’єднання, до складу якого входило понад 10 тисяч добровольців-українців, вступило в бій 17 липня. Зазвичай військові операції супроводжувалися пропагандистськими акціями, у цей момент розповсюджувалася листівка: «До українських братів у Червоній Армії»… Гітлерівське командування кидало в бій підрозділи «Галичини» невеликими частинами, що призводило до великих утрат – зі складу цього з’єднання з оточення вирвалося лише близько двох тисяч вояків. Дивізія, яка фактично припинила існування, була сформована заново у вересні. Загалом у бродівському «котлі» радянські війська знищили 38 тис. солдатів і офіцерів противника, захопили понад 17 тис. полонених, 1 100 гармат і мінометів, 1 500 автомашин.
Тим часом основні сили 1-го Українського фронту, ведучи наступальні бої на правому крилі, у тісній взаємодії з танковими частинами зламали опір ворога на тиловому оборонному рубежі й 19 липня форсували Західний Буг, 20 липня – визволили Раву-Руську. Того ж дня радянські війська, що наступали північніше, очистили від гітлерівців Володимир-Волинський. Шосе й залізниця Люблін – Львів були перекриті. 23 липня Червона Армія, переслідуючи розбиті дивізії ворога, вийшла до Сану на ділянці Кшешув – Ярослав, глибоко охопивши львівське угруповання ворога з північного заходу.
За обставин, що склалися, радянське командування вирішило захопити Львів ударами танкових з’єднань із заходу, півночі й півдня, а загальновійськовими з’єднаннями – продовжувати наступ на місто зі сходу. Використовуючи успіх військ правого крила 1-го Українського фронту, з’єднання 3-ї гвардійської танкової армії після 120-кілометрового маршу в обхід Львова з півночі й північного заходу до ранку 24 липня 1944 року заволоділи районом Яворів – Мостицька – Судова Вишня й перетнули залізницю Львів – Перемишль, відрізавши львівському угрупованню противника шляхи відступу на захід. Одночасно з’єднання 3-ї і 4-ї танкових армій розпочали наступ на Львів із заходу й на Перемишль – зі сходу. На той час загальновійськові з’єднання вже вели бої на східній і західній околицях Львова. Щоб уникнути оточення всього угруповання, гітлерівське командування 24 липня 1944 р. стало виводити частини з міста в напрямку Самбора. Червона Армія розпочала триденні запеклі бої з сильними ар’єргардами ворога, що прикривали відхід військ…
У боях на львівському напрямі відзначився старший сержант Андрій Якович Диров – командир гарматної обслуги, який за бої під Бродами отримав орден Слави ІІ ступеня.
П’ятьох синів провела на війну родина Дирових. Двоє з них загинули: найстарший, Дмитро, під Курськом, наймолодший, Василь – під Керчю. Інші троє повернулись у батьківську оселю з нагородами. Зокрема, Андрій пройшов усю війну, став повним кавалером ордена Слави…
У цих боях відзначився й уродженець Сумщини, випускник Сумського артилерійського училища лейтенант Микола Микитович Шейко – командир взводу артилерійського полку 241-ї стрілецької дивізії, нагороджений орденом Червоної Зірки.
Микола Микитович зустрів Велику Вітчизняну війну в Чернівцях. З боями пройшов до Харкова. Після виходу з ворожого оточення воював у штрафному батальйоні у складі 40-ї армії, брав участь у форсуванні Дніпра та визволенні Києва, Фастова. За героїзм і мужність, виявлені в цих боях, був поновлений у військовому званні «лейтенант» і зарахований до 241-ї стрілецької дивізії. З боями пройшов через усю Правобережну Україну, Чехословаччину, війну закінчив у Празі.
На львівському напрямі активно діяли танкові з’єднання Червоної Армії. Серед їхніх командирів був і майбутній Маршал Радянського Союзу Іван Гнатович Якубовський. Перебуваючи на посаді заступника командира 6-го гвардійського танкового корпусу полковник Якубовський відзначився в боях на підступах до Львова.
З перших днів Великої Вітчизняної війни капітан Іван Якубовський – на фронті. Захищав рідну землю Білорусії. У боях з переважаючими силами ворога танки були втрачені, і він очолив зведений загін, що складався з танкістів, піхотинців та артилеристів… Згодом танкісти під його командуванням відзначились у боях на Лівобережній Україні, під час форсування Дніпра в районі Букрина та Лютежа, у Київській наступальній операції, визволенні Фастова. Звання Героя Радянського Союзу Іван Гнатович отримав саме за участь у Львівсько-Сандомирській операції, другою Зіркою Героя був нагороджений у вересні 1944 р. за високі організаторські здібності, виявлені під час форсування Вісли та захоплення сандомирського плацдарму…
Про долі двох інших героїв визволення Львівщини – Семеренка та Чинарьова – слово «Доля» варто написати з великої літери. Адже в них були дивні, прекрасні і водночас сумні людські долі, а втім…
Червоноармієць М. Г. Семеренко на фронті – з 1943 р. Під час запеклого бою на теренах Львівщини був тяжко поранений. Одного разу, коли ховали загиблих бійців, медсестра відчула пульс у бійця, швидко надала першу допомогу й відправила до госпіталю. Через довгих 40 літ колишній боєць Семеренко таки розшукав свою рятівницю…
Молодший лейтенант, розвідник Микола Іванович Чинарьов брав участь в оборонних боях в Україні, у Курській битві. Відзначився під час Житомирсько-Бердичівської, Умансько-Ботошанської та Львівсько-Сандомирської операцій. Під час бою на Зеєловських висотах, за 50 км на схід від Берліна, бійці взводу впродовж 12 годин знищили п’ять ворожих танків. Молодший лейтенант Чинарьов був нагороджений орденом Олександра Невського. В останні дні війни тяжкопораненим він вибрався з підбитого танка, і, весь обпалений, доповз до своїх. Під час перебування в госпіталях його непокоїли роздуми: що сказати коханій дівчині? Чи зможе вона бути з ним – сліпим, покаліченим? Микола, пересиливши себе, написав їй усю правду, попрохавши вислати його листи, аби зникнути з її пам’яті. Та в душі він все-таки сподівався одержати у відповідь палкі слова кохання, як колись. Але дівчина повернула всі листи… Минув час, і він, незрячий учитель зустрів свою долю, яка стала і його очима, і вірною дружиною. І сталося диво! Після багатьох операцій до нього повернувся зір.
